Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Прощавай, кохана! - Чэндлер Раймонд - Страница 13
— Він палив інші, — кинув я через плече. — Це, певно, для дам, У таких, як він, завжди багато жінок.
— Ви що, його не знали? — нахилившись, спитала дівчина.
Я відчув її подих на своїй шиї.
— Ні. Познайомилися тільки сьогодні. Він найняв мене, як охоронця.
— Теж мені охоронець!
Я нічого не відповів на це.
— Даруйте, — прошепотіла вона. — Звісно, я не знаю обставин. Чи не здається вам, що це марихуана? Можна подивитися?
Я подав їй гаптований портсигар.
— Колись у мене був знайомий, який палив саме такі. Три коктейлі та три такі цигарки — це все, що йому треба було у житті.
— Тримайте ліхтарик як слід.
На мить вона змовкла, потім сказала:
— Гаразд.
Дівчина повернула мені портсигар, і я поклав його на місце. Що ж, певно, все. Одне було безперечно: Маріотта ніхто не обшукував.
Я підвівся і витяг свого гаманця. П'ять двадцятидоларових папірців були на місці.
— Професіонали високого класу. Беруть тільки великі гроші, — підсумував я.
Дівчина все ще світила на вбитого. Я сховав гаманця та ліхтарика-авторучку і раптом вихопив у неї револьвер, який дівчина тримала у тій самій руці, що й ліхтарик. Ліхтарик упав на землю. Дівчина відскочила назад, а я підняв його й освітив її обличчя. Потім опустив ліхтарик до землі.
— Навіщо вдавати з себе злодія? — спитала вона, засовуючи руки у кишені довгого, з цупкої тканини, з підбитими плечима пальта. — Думаю, ви його не вбивали.
Мені сподобалося, як вона це сказала: неквапно та розважливо. Мені взагалі подобалось, як вона поводиться.
Ми стояли у темряві і мовчки дивилися одне на одного. Десь угорі над нами виблискували зірки.
Я знов освітив її обличчя: дівчина моргнула. В неї було тонке жваве обличчя з великими очима, з добре окресленими, мов обводи кремонських скрипок, вилицями. Дуже гарне обличчя.
— У вас руде волосся, — сказав я. — Отже, ви ірландка?
— Справді. Моє прізвище Ріордан. Ну то й що з того? Приберіть світло. А волосся у мене зовсім не руде, а каштанове!
— Як вас звуть? — спитав я, відвівши ліхтарика.
— Єнн. Тільки, будь ласка, не називайте мене Єнні.
— Як ви тут опинилися?
— Іноді увечері я їжджу покататися, бо непосидюща. До того ж я живу одна. Я сирота. Усе навколо знаю, як свої п'ять пальців. Коли сьогодні проїжджала, то побачила: у западині мерехтить світло. Для закоханих надто холодно, до того ж їм світло не потрібне, чи не так?
— Принаймні я світлом не користувався. Але ви дуже ризикували, міс.
— Здається, я казала вам те саме. У мене є револьвер, і я не з лякливих. До речі, закон не забороняє спускатися у западину.
— Авжеж. А щодо закону самозбереження? Пусте. Сьогодні від мене годі чекати розумних дотепів. Гадаю, у вас є дозвіл на право носити зброю? — запитав я, повертаючи їй револьвер.
Дівчина взяла його і поклала у кишеню.
— Дивно, які цікаві бувають люди, правда? Я пробую писати. Дуже небагато, переважно статті у журнали.
— За це платять?
— Дріб'язок. Що ви шукали у нього в кишенях?
— Нічого особливого. Це моє хобі — нишпорити скрізь. У нас було вісім тисяч доларів, щоб викупити для однієї дами її коштовності. На нас вчинили напад. Чого вони його вбили — не знаю. Він не справляв враження людини, яка полюбляє битися. До того ж я не чув шуму бійки. Я був у западині, коли хтось на нього кинувся. Він лишився у машині нагорі. Спершу ми хотіли спуститися до западини разом, але нам здалося, що тут замало місця і не можна проїхати, не подряпавши машини. Тому я рушив пішки. Поки був унизу, вони його вбили і витягли з машини. Хтось із них сів до машини замість нього» а тоді огрів по потилиці мене. Я ж бо гадав, що в машині Маріотт.
— Це все свідчить, що ви не такий уже йолоп, — підбадьорила мене дівчина.
— Щось у цьому всьому не чисто. Я відчував це з самого початку. Але мені конче потрібні були гроші. А зараз доведеться йти до поліції й наковтатися багнюки під зав'язку. Чи не довезете ви мене до Монтемар-Віста? Там я лишив свою машину, недалеко від його будинку.
— Звісно. Може, комусь із нас слід лишитися з ним? Ви можете взяти мою машину… Чи, може, мені краще з'їздити до поліції?
Я глянув на освітлений циферблат годинника. Було близько опівночі.
— Ні.
— Чому?
— Цього я пояснити не можу. Але відчуваю, що краще мені все зробити самому.
Вона нічого не відповіла. Ми повернулися до її машини, сіли, і вона, не вмикаючи фар, розвернулася, машина почала підійматися вгору. Невдовзі ми проскочили повз щит, і тільки тоді вона ввімкнула фари.
Голова в мене розламувалася. Ми їхали мовчки, аж доки не з'явилися перші будинки.
— Вам не зашкодило б випити, — нарешті сказала вона. — Можемо заїхати до мене. Звідти ви зателефонуєте у поліцію. Вона розташована у Західному Лос-Анджелесі, бо в цьому районі, крім пожежної бригади, немає нічого.
— Ні, їдьмо далі, до узбережжя. Я веду сольну партію.
— Але чому? Я не боюся поліції. Те, що я розповім, допоможе вам.
— Мені не потрібна ваша допомога. Я повинен усе добре обміркувати. Тому я маю на якийсь час лишитися сам.
— О'кей! — сказала вона.
Мені здалося, що дівчина хоче ще щось додати, але вона мовчки звернула на бульвар. Машина минула станцію автосервісу на автостраді, повернула на північ, до Монтемар-Віста. Невдовзі ми зупинилися біля кафе, освітленого, мов океанський лайнер. Я відчинив дверцята й вийшов. Потім дістав гаманця і вийняв візитну картку.
— Може, я вам колись теж стану в пригоді, — сказав, подаючи дівчині картку. — Дасте мені знати, коли треба буде. Тільки не тоді, коли вимагатиметься розумова праця.
Міс Ріордан узяла картку і постукала нею по керму.
— Мій телефон знайдете у телефонній книзі: Бей-Сіті, вісімсот дев'ятнадцять. Двадцять п'ята стріт. Ну що ж, може, колись і ви завітаєте? Хоча б для того, щоб вручити мені медаль за те, що я не встряю у ваші справи. Здається, ви ще досі не оговталися після приємної зустрічі.
Вона швидко розвернула машину, і я якийсь час стежив, як поступово зникають у темряві вогники задніх фар.
Потім проминув арку, пройшов повз кафе, вийшов на стоянку і сів у машину. Прямо напроти був бар. Мене знов почало трусити. Я вагався. Але більш розсудливим було піти до поліцейської дільниці у Західному Лос-Анджелесі, а не до бару. Так я й зробив. Через двадцять хвилин я був у поліції — холодний, як жаба, і зелений, як новенька доларова купюра.
Розділ 12
Минуло півтори години. Тіло Маріотта відвезли, землю навколо оглянули, і я вже тричі розповів свою історію. Учотирьох ми сиділи у кабінеті чергового офіцера поліцейської дільниці Західного Лос-Анджелеса. У будинку було тихо, тільки якийсь п'яничка, що відпочивав у камері, чекаючи на вранішнє засідання суду, час від часу сповнював нічну тишу дикими звуками — зовсім як у австралійському буші.
Різке біле світло рефлектора падало на поверхню стола, де було розкладено речі, вилучені з кишень покійного Ліндсея Маріотта. Вони здавалися такі ж самітні й мертві, як і їхній власник. Навпроти мене сидів Ренделл з Центрального кримінального відділу Лос-Анджелеса — худорлявий чоловік років п'ятдесяти, з прямим посивілим волоссям, з холодними очима, стриманий та спокійний. На ньому була темно-червона з чорними цяточками краватка. Ці цяточки весь час мерехтіли у мене перед очима. За його спиною, у затінку, розташувалося двоє кремезних хлопців, дуже схожих на охоронців. Вони втупилися в мої вуха — кожен у своє, і не зводили очей.
Я розім'яв сигарету у пальцях, закурив, але мені не сподобався її присмак. Тому я просто дивився, як вона горить у мене в руці. Почував себе так, як, певно, почуває людина, котрій минуло вісімдесят. До того ж нестерпно хотілося спати.
— Чим більше ви повторюєте цю історію, тим безглуздішою вона стає, — холодно промовив Ренделл. — Цей Маріотт, безсумнівно, вів переговори про викуп уже кілька днів, а потім, за годину чи дві до вирішальної зустрічі, зателефонував зовсім незнайомій людині, щоб найняти її своїм охоронцем.
- Предыдущая
- 13/53
- Следующая