Мушкетери - Рич Валентин - Страница 28

Дуже важко втриматися від спокуси! Якби не їхати на поштамт по посилку, він міг би прохопитися…

Правду кажучи, не дуже й гарно приховувати таку новину від самого Бєлова. Але нічого, сім днів зачекає. Що може статися за сім днів? Абсолютно нічого.

А через тиждень він в’їде до Матвія на білому коні! Цікаво, що скаже тоді Кремньова про легковажність журналістів?

Годинник показував три хвилини на дванадцяту. Шум моторів перейшов у суцільне, майже відчутне ревище. Спинка крісла притислася Серьогіну до плечей, і червоні вогні злітної смуги помчали мимо, зливаючись у суцільну риску.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

За одним проектом

Багаття кидало мінливі жовтогарячі бліки на гранчасту піраміду, що здіймалася в чорне небо.

— На білому коні я вже нікуди не в’їду, — прошепотів Серьогін, нахиляючись до Тарасюка. — Але зваж на моє репортерське становище — хоч за відрядження я мушу відробити? Я ж завтра вилітаю!

— Мусиш, мусиш! — розсміявся Григорій. — Слухай і намотуй на вус…

Серьогін неуважно вслухався в те, що казав Тарасюк, і гортав свій кореспондентський блокнот.

…Наступав сьомий вечір — сьомий від того дня, коли Серьогін вперше зійшов на берег Перламутрового озера і побачив таємничу гранітну піраміду, коло підніжжя якої спав… Тарасюк. Незабаром сюди прилетіли Матвій Бєлов і Майя.

Кожний день минулого тижня був насичений радістю відкриттів і гіркотою розчарувань.

Про перше відкриття Серьогін довідався через десять хвилин по тому, як виліз із вертольота. Григорій привів його і пілота до піраміди, тицьнув її ногою і з гордістю повідомив:

— Сторона основи дорівнює двадцять п’ять метрів.

— Як у Хірбеті? — вигукнув Серьогін-

— Так точно! Будували за одним проектом! — Тарасюк клацнув підборами. — Але, щоб довести це остаточно, треба ще виміряти ребро… За вашою допомогою, товаришу пілоте!

Через півгодини Григорій спустився по мотузяній драбині з вертольота, що повис над пірамідою, прямо на її вершину. Закріпив на ній кінець тонкого телефонного кабелю, а весь моток кинув униз — Серьогіну.

— Натягуй! — крикнув він. — Ще сильніше! Так, добре… Тепер зав’яжи вузол!.. Готово?

— Готово!

Тарасюк змотав кабель і обома руками схопився за мотузяну драбинку.

Величезна зелена бабка зрушила з місця, нависла прямо над Леонідовою головою і почала повільно опускатись. Мало не зачепивши приятеля підбором, Григорій зіскочив на землю і, вітаючись, замахав рукою. Бабка злетіла ввись.

— Ану тримай! — сказав Тарасюк, подаючи Леонідові кабель з вузлом.

Леонід притис вузлик до ребра піраміди біля самої землі, а Григорій побіг до другого ребра і натягнув кабель.

— Двадцять п’ять! — крикнув Григорій. — Тетраедр! Я. ж казав — за одним проектом!

…Друге відкриття зробив Бєлов. Точніше кажучи — він перший встановив факт, якому спочатку не надав ніякого значення.

Вийшовши з вертольота рівно ополудні і глянувши на піраміду, він промимрив:

— До речі, висота основи цієї споруди не лежить в площині меридіана.

Леонід, що стояв поруч з ним, нічого не зрозумів, і, можливо, саме тому Матвієві слова повністю врізались йому в пам’ять. При першій же нагоді він вирішив вразити Тарасюка. Видалася така нагода за вечерею.

Григорій мало не захлинувся, коли Леонід недбало вимовив цю чудову фразу.

Кинувши недопитий чай, Тарасюк помчав до піраміди. Бєлов, Серьогін ї Майя здивовано поглядали один на одного.

Здивування минуло досить швидко.

— Всі храми богів та усипальні правителів, — пояснив Григорій, повернувшись, — усі піраміди й мавзолеї, ба навіть просто могили простих смертних стародавні люди будували завжди “за компасом”. Найчастіше на схід від головного входу. Туди, звідки сходить сонце, звідки боги посилають людям світло і тепло.

Так само стояла і Хірбетська піраміда, хоч вона й не мала входу. Одне ребро кам’яного велетня було спрямоване точно на північ, а протилежну сторону основи спроектовано суворо по паралелі схід — захід.

А тутешня піраміда зовсім не надає ніякої “переваги” жодній із сторін світу.

Тільки при похованні синантропів, що жили триста тисяч років тому, зовсім не зважали на сторони світу. До речі, це певний доказ того, що синантропи ще не встигли придумати собі бога. В той час релігії на Землі не було. Як тільки боги “з’явилися”, могили негайно почали повертати до сонця. Отже, коли свята церква визнає синантропа за людину, то справи її кепські — вона і є тією самою людиною, котра й уявлення не мала про свого “творця”…

— І в найстародавніших наскельних малюнках, — вів далі Григорій, — теж немає жодного “божественного” сюжету — нічого, крім людей, тварин та ще…

Він запитливо глянув на Майю. Дівчина усміхнулася.

— Згадаймо про наших баранів, любий Григорію. Чи не хочеш ти сказати, що й піраміду, біля якої ми сидимо, спорудили синантропи?

Тарасюк задер голову і глянув угору — туди, де в невидимій зараз точці бездоганно сходились три кам’яних ребра монумента.

— Навряд. — Він із сумнівом похитав головою. — Куди їм!

Третє відкриття зробив знову-таки Матвій. І навіть не сам — тільки сьогодні вранці, прилетівши разом з ним, лаборант закінчив стандартний цикл аналізів за методикою Бєлова. Взяли дванадцять проб, і всі вони без винятку засвідчили: піраміду вирубано сто дев’яносто п’ять віків тому плюс-мінус двісті п’ятдесят років. Ті ж самі двадцять тисяч років тому, коли в пустелі утворилося таємниче каміння — самміліти.

Хоч як радів Леонід з приводу всіх цих відкриттів, прикростей було чимало.

По-перше, глибинний променевий зонд показав, що піраміду зроблено із звичайнісінького граніту і вона не має в собі ніяких сторонніх домішок.

По-друге, кам’яний майданчик під пірамідою та навколо неї промацали приладами в глибину на кілька кілометрів, і ніяких аномалій — ні гравітаційних, ні магнітних, ні сейсмічних — під нею не виявили. Судячи з усього, ніякого вимпела поблизу таємничого знаку не було.

Не справдились і надії, котрі Леонід покладав на Майю.

Прикомандирований до експедиції вертольотчик спалив майже весь виданий йому запас бензину. Але ні в найближчих селищах — за п’ятдесят і сто двадцять кілометрів, — ні в далекому районному центрі ніхто не знав, як, коли і чому з’явилася ця піраміда. Вона ніби випала із людського поля зору. А чимало мисливців, що побували на березі Перламутрового озера взагалі не вважали піраміду старовинною. Кому в ті часи треба було висікати з граніту монумент у краю, де ніколи не існувало стародавніх цивілізацій?..

Так! Про білого коня Леонідові не доводилося мріяти!

Серьогін закрив блокнот і прислухався.

— Що ж, — неголосно казав Матвій, — звичайно, перевірити геофізику треба. Пробурити свердловини… Це зроблять без нас, домовимося з геологами. Я певний, що перевірка нічого не дасть. Прилади не обманювали: тут під землею нічого немає…

— Шукатимемо далі! — озвався Тарасюк.

Матвій повернув до нього освітлене багаттям обличчя.

— Спочатку, Григорію, треба оцінити те, що зроблено. Ми не тільки переконані, що приблизно двадцять тисяч років тому на нашій планеті побували невідомі нам Володарі Розуму, які мали великі переваги над тодішніми жителями Землі. Дещо ми довідались і про вимпел…

Серьогін мало не підскочив на камені, на якому розташувався, і приготувався уважно слухати.

А Матвій поволі вів, ніби міркував сам з собою:

— Досі ми точно знали тільки те, що, наприклад, тоді — двадцять тисяч років тому — хтось намалював на скелі істоту в скафандрі…

Серьогін докірливо глянув на Тарасюка. Нічого собі друг!.. Мабуть, в Саммілі? Та це ж геніальний матеріал!..