Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Я 11–17… Небезпечний маршрут - Ардаматский Василий Иванович - Страница 47
— Ні, ви за мій, — з п'яною вразливістю заперечив Аксенчук.
— З охотою, — згодився Окайомов і, забравши з собою майже непочату пляшку, перейшов до Аксенчука. — Мене звуть Віталієм Олексійовичем…
— Аксенчук… Микола Євгенович Аксенчук. — Він хотів церемонно підвестись, але це в нього не вийшло — його хитнуло на стіл.
Окайомов непомітно підтримав його і допоміг сісти.
Випили за знайомство. Окайомов сперся лобом на кулак і похмуро дивився на порожню чарку.
— Про що ви… так думаєте? — затинаючись, спитав Аксенчук.
— Життя, дорогий мій, — складна річ. І не завжди приємна, — не змінюючи пози, відповів Окайомов.
Ці слова зачепили в серці Аксенчука туго натягнуту струну, і вона забриніла сумно й жалібно. Похмурий незнайомець став раптом таким неймовірно близьким і дорогим, що він не міг промовити жодного слова: у горлі заважав гіркий клубок і на очі наверталися сльози.
— Так… це так… Істина! — прошепотів він, готовий зразу ж викласти на стіл усі свої біди і кривди.
Але Окайомов неначе відчув це і заговорив перший:
— Дружина від мене пішла. Шість років жили душа в душу. Разом працювали в науці. Я її любив. А вона ні. Тобто я думав, що вона любить, але страшенно помилився, тепер я все зрозумів. Вона пішла від мене. Те, що пішла, — чорт з нею! Важко пережити обман, якого я не заслужив. Я так любив її. Я жив тільки для неї…
З усього цього Аксенчук запам'ятав тільки одне: його нового друга, так само як і його, обдурило життя, і він теж людина науки.
— Я теж… Ох, як я розумію вас!.. — пробелькотів Аксенчук.
— Тоді вип'ємо за нашу сумну зустріч. — Окайомов наповнив чарки. — Як здорово підстроює іноді доля: ходиш із своїм горем сам, здається, на всьому світі немає людини, якій ти міг би про все розповісти, не боячись, що тобі засміються в обличчя. І раптом приходиш у порожній шинок, і раптом тебе чекає саме така людина. За нашу зустріч!..
Що було далі, Аксенчук не пам'ятав. Він прокинувся вранці у своєму ліжку. Одяг його хтось акуратно склав на стільці. На тумбочці біліла записка:
«Дорогий друже, я страшенно завинив перед Вами. Я не врахував, що ви добре випили до мене. Щиро прошу у Вас пробачення, бо не хочу втрачати Вашої дружби, дружби людини, яка так сердечно зрозуміла моє горе.
Я подзвоню Вам.
В. О.»
Поступово немов із туману почали проступати деталі вчорашнього вечора. Пригадалося похмуре обличчя незнайомця… Стривайте, як його звати? В. О. Важко пригадати… Так, здається, від нього пішла дружина… Більше Аксенчук нічого згадати не міг. Він подивився на будильник і… завмер від жаху — перша година дня. Спізнився на роботу! Але, скочивши з ліжка, він згадав, про звільнення.
У голові, що гула на похмілля, заворушилися важкі думки про життя: що ж тепер з ним буде?
Окайомов подзвонив о другій годині. У цей день роботи в театрі не було, і Окайомов відпросився у начальника гаража.
— Як почуваєте себе, Миколо Євгеновичу? Мабуть, лаєте мене?
— Ну що ви? Це я повинен просити у вас пробачення.
— Тоді, може, ми не будемо розводити дипломатію і зробимо, як справжні російські люди, — візьмемо й похмелимося? Га?
— Я не проти. Тільки…
— Я дзвоню з автомата коло вашого будинку, і у мене в кишені є все, що треба. Можу я зайти до вас?
— Звичайно, заходьте! — Аксенчук щиро зрадів можливості знову відігнати од себе важкі роздуми про майбутнє.
Окайомов був зовсім не такий, як учора. Він жваво розмовляв і без кінця говорив про щасливу долю, що звела їх учора з Аксенчуком.
— Після того, як пішла дружина, — весело говорив він, — сьогодні я вперше почуваю себе людиною. Як, виявляється, важливо поділитися своїм горем! Правда? — Аксенчук кивнув на згоду. — Я взяв в інституті відпустку — просто не уявляв собі, як у такому стані працюватиму, дивитимуся в очі колегам. А сьогодні все це мені вже не здається страшним. Дякую вам, Миколо Євгеновичу, від усього серця!
— За що? — зніяковіло спитав Аксенчук.
— Як за що? За те, що ви є на світі і взяли в своє добре серце частину мого горя.
— Та я сам…
— Не заперечуйте, не заперечуйте! — Окайомов навмисне не дав Аксенчукові говорити, вважаючи, що час для його сповіді ще не прийшов. — їдьмо зараз за місто. А над вечір повернемося. Адже сьогодні субота, і я запрошую вас у «Гранд-готель». Згодні?
— Та я з охотою, але…
— Пробачте, Миколо Євгеновичу, за відвертість. Скрутне становище з грошима? Забудьте. Тисячі дві у мене в кишені і шістнадцять на книжці. Збирав на «Победу», але тепер сімейні подорожі на машині анулюються! Отже, ніяких розмов! їдьмо!
Цілий день у найнятому Окайомовим таксі вони роз'їжджали по дачних місцях. Обідали на озері в ресторані «Поплавок». За пропозицією Окайомова, під час обіду не пили.
— Побережімо сили для вечора, — сказав він.
Після обіду вони з годинку поспали в сосновому лісі, а потім подивилися змагання яхт. У місто повернулися о дев'ятій годині вечора, на квартирі в Аксенчука поголилися і пішли до ресторану.
Всі столики були зайняті, але Окайомов переговорив з метрдотелем, і столик вмить знайшовся.
Поглянувши навколо, Аксенчук побачив, що за сусіднім столиком бенкетують його колишні друзі. Він удав, ніби не впізнає їх.
Цього вечора Окайомов дізнався від Аксенчука про все, взнав навіть про легковажну дівчину, яка віддала перевагу синові художника, а зараз сиділа в компанії за сусіднім столиком. Вислухавши його сповідь, Окайомов поклав свою холодну руку на руку Аксенчука і сказав:
— Вчора ви втішили мене. Сьогодні я втішатиму вас. Є сильне слово — помста. І ми почнемо з цих вичепурених гиндиків. — Він кивнув на сусідній столик.
Заграв оркестр. Окайомов встав, підморгнув Аксенчукові і, підійшовши до сусіднього столика, запросив танцювати ту саму дівчину. Протягом усього танцю вони про щось жваво розмовляли. Наступний танець Окайомов знову танцював з нею. А потім дівчина пересіла за їхній стіл і попросила Аксенчука пробачити їй.
Вранці Аксенчук прокинувся вдома, знову не пам'ятаючи, як він опинився в своєму ліжку. Повернувши важку, мов свинцем налиту, голову, він побачив Окайомова, який сидів за столом і щось писав.
— Доброго ранку, колего, — сухо і майже сердито промовив Окайомов.
І Аксенчук відчув себе винним.
— Не вмію я пити, як ви, — сказав він.
— Наука не хитра, а головне — не обов'язкова. — Окайомов підвівся з-за стола і потягнувся: — Вставайте, нам треба поговорити…
Аксенчук одягався, поглядаючи на свого друга: сьогодні він був зовсім не такий, як під час першої зустрічі і вчора, його сьогоднішня суха діловитість чимось тривожила. Аксенчук швидко вдягнувся, і вони сіли за стіл.
— Я весь час думав про вас, Миколо Євгеновичу… — почав Окайомов. — Я дружбу уявляю собі як щось дійове, таке, що допомагає жити друзям. Застільна дружба — дим, не більше. Так ось… Ви, гадаю, розумієте, що означає для вас звільнення з такого інституту, як ваш, та ще з поганою характеристикою… (Аксенчук опустив голову). Я хочу влаштувати вас на роботу в наш інститут. Звичайно, наш інститут має не таке значення, як ваш, але мені здається, зараз вам не варто перебирати. Директор нашого інституту — мій приятель. Дайте мені ваші документи, і я одразу до нього поїду.
— Але ж сьогодні неділя, — нагадав Аксенчук.
— І добре. Із такою справою до директора треба приходити на дачу, а не в кабінет, де з ним і п'яти хвилин не дадуть спокійно поговорити.
— І ви думаєте, може щось вийти?
— Не знаю, але я за безнадійні справи ніколи не беруся.
Передаючи Окайомову документи, Аксенчук сказав:
— Ви можете сказати директорові, що Вольський обіцяв підтримати мене, якщо йому подзвонять.
— О, це дуже важливо… — задумливо промовив Окайомов. — Одним словом, план наших дій такий: зараз я їду до директора, а о десятій годині вечора ви чекаєте на мене там, де ми познайомились, у «Якорі».
- Предыдущая
- 47/53
- Следующая