Пригоди капітана Врунгеля - Некрасов Андрей Сергеевич - Страница 7

На другий день, зранку, привезли все це хазяйство на «Біду». Пароплавні колеса приладнали по бортах, млинове посередині, з'єднали всі три колеса спільним валом і запустили білок.

Гризуни, знаєте, одуріли від світла, від свіжого повітря, помчали, як скажені одна за одною по східцях всередині колеса. Вся наша машина закрутилася, й «Біда» без парусів пішла так, що поліцейські на своєму катері ледве за нами поспішали.

З усіх кораблів на нас дивляться в біноклі, на березі юрби народу, а ми йдемо, тільки хвилі розбігаються в боки.

Потім розвернулися, стали назад, до причалу. Той самий чиновник прийшов, зіпсував собі настрій остаточно. Лається, кричить, а зробити нічого не може.

А ввечері на автомобілі прикотив сам Гаденбек. Виліз із машини, встав, подивився, склав руки на животі, покрутив пальцями.

— Капітане Врунгель, — каже, — це у вас білки? Як-же, пригадую. Як ви їх оцінюєте?

— Та бачите, — кажу, — не в ціні справа. Ви ж знаєте, документи на них загублені.

— Е, годі, — заперечує він. — Не турбуйтеся, капітане, ви не хлопчик, повинні розуміти — в нас з цим ділом просто. Ви ціну скажіть…

Ну, я назвав добру ціну; він поморщився, але, не торгуючись, тут же розплатився, забрав білок разом з колесами а напослідок питає:

— Чим ви їх годуєте?

— Халвою та ананасами, — відповів я й розпрощався.

Не сподобався мені цей Гаденбек. Та й Гамбург взагалі не сподобався.

РОЗДІЛ V

У Голландію я зовсім не хотів заходити. Країна ця незначна й великого інтересу для мандрівника не являє. Там тільки і є три варті уваги речі: голландська сажа, голландський сир і голландські оселедці.

Мене, як моряка, зрозуміло, зацікавило це останнє, і я вирішив завернути в Роттердам, познайомитися з оселедцьовим ділом.

У них там воно поставлене на широку ногу. Там оселедців ловлять, солять, маринують, і свіжих оселедців заморожують, і живих оселедців можете купити й пустити в акваріум.

І ось що в цьому ділі особливо вражає: голландці, очевидно, знають якийсь секрет. Інакше як же ви поясните таку несправедливість: от шотландці, наприклад, пробували ловити. Закинули сіті, витягли — повно оселедців. Ну, й зраділи, розуміється, та, коли розібрались гарненько, роздивились, розкуштували, то виявилось, що оселедці попалися геть чисто всі шотландські.

Норвежці теж пробували. Норвежці — прославлені, першокласні рибалки, але цього разу і в них нічого не вийшло. Теж закинули сіті, витягли, подивилися — є оселедці, та тільки всі чисто норвезькі.

А голландці ловлять і ловлять уже котрий рік, і їм все попадаються голландські оселедці різних гатунків. Ну, й, звичайно, вони цим користуються: продають свої оселедці направо й наліво — і в Південну Африку, і в Північну Америку…

Я заглибився у вивчення цього питання, і тут мені зовсім несподівано вдалося зробити одне важливе відкриття, яке докорінно змінило первісний план мого походу. Після цілого ряду спостережень я встановив з винятковою точністю, що кожен оселедець — риба, але не кожна риба — оселедець.

А це що значить?

Це значить, що нема потреби витрачати величезні кошти, нема потреби набивати оселедцями бочки, вантажити на кораблі й вивантажувати знову там, де це треба. Чи не простіше зігнати оселедців у табун чи стадо, — як хочте називайте, — і гнати живцем до місця призначення?

Якщо кожний оселедець — риба, значить, утопитися він не може. Адже рибам властиво плавати, хіба ж не так? А з другого боку, якщо приб'ється якась стороння рибина, то не кожна ж риба — оселедець. Отже, її дуже легко виявити, відрізнити, відігнати, налякати, знищити, нарешті.

І там, де при старому способі перевезення потрібний був величезний пароплав з великою командою, із складними механізмами, при новій системі може справитись навіть таке невеличке суденце, як моя «Біда».

Це теорія, так би мовити. Але теорія приваблива, і я вирішив на практиці перевірити свої міркування. А тут як на те, й нагода трапилася: в Північну Африку, в Олександрію, посилали партію оселедців. Їх уже спіймали, збиралися солити, але я припинив цю справу. Оселедців випустили, зігнали в табун, ми з Ломом підняли паруси й пішли. Лом став на стерно, а я сів на самісінький ніс, на бушприт, узяв довгий хлист, і, як тільки помічу якусь сторонню рибину, я її по губах, по губах!

І, знаєте, чудово вийшло: йдуть наші оселедці, не тонуть, жваво йдуть. Ми за ними ледве встигаємо. І стороння риба не лізе. День так пройшли — нічого. А повернуло на ніч, і я відчув — важко: стежити втомлюєшся, очей невистачає, а головне, спати ніколи. Один з оселедцями зайнятий, другий на стерні, тільки встигай повертатися. Ну, добре б день, два, вже як-небудь постаралися б, а то дорога далека, попереду океан, тропічні широти… Одне слово, бачу, не впораємося, все діло провалимо.

Ну, я подумав і вирішив узяти на судно ще одну людину — матроса. І якраз, знаєте, місце зручне: в той час ми вже ввійшли в Англійський канал, тут Франція під боком, порт Кале, а в Кале завжди повно безробітних моряків. Можна вибрати кого хочете: й тесляра, й боцмана, й рульового першого класу. Я, недовго думаючи, підійшов ближче до берега, «Біду» поклав у дрейф, викликав лоцманський катер і відрядив Лома на берег по матроса.

Тут я, певна річ, зробив помилку: набір команди — справа серйозна, відповідальна. Лом, звичайно, хлопець старанний, але молодий, досвіду мало. Слід було б самому за це взятися, але, з іншого боку, і тут, на борту, теж, знаєте, гав ловити ніколи. Адже як-не-як, перегін живих оселедців — справа нова. І, як в кожній новій справі, є в ній свої труднощі. Тут дивись і дивись. Підеш, недоглянеш, а тут увесь табун розбіжиться. А тоді збитків не оберешся, знеславишся на весь світ, а головне, загубиш це чудове й корисне починання.

Адже знаєте, як це буває: не вийде з першого разу, а вдруге і не повірить ніхто, й спробувати не дадуть.

Ну, гаразд. Відрядив я Лома в Кале, виставив крісло на палубу, лежу. Одним оком читаю, другим позираю на оселедців. Пасуться рибки, граються, виблискують на сонці лусочками.

А надвечір повертається Лом і привозить з собою матроса.

Я дивлюся — на вигляд хлопець нічого. Не дуже молодий, але й не дуже старий; на зріст, правда, малуватий, але по очах видно, спритний, і борода в нього, як у морського розбійника. Тільки ті, кажуть, більше руді бувають, а цей типовий брюнет. Грамотний, не курить, одягнутий чисто, знає чотири мови — англійську, німецьку, французьку й російську. Це Лома найбільше привабило. Він, грішним ділом, почав уже забувати англійську мову. Прізвище нового матроса трохи чудне — Фукс, але знаєте, прізвище річ наживна, а мені ще Лом на вушко шепнув, що Фукс — це скарб, а не матрос: чудово розбирається в картах.

Тут я вже зовсім заспокоївся: якщо в картах розбирається — значить, моряк, значить, на стерні може постояти, значить, і вахту при нагоді може нести самостійно.

Одне слово, я погодився. Записав Фукса в судову роль, роз'яснив обов'язки, наказав Лому відвести йому місце в трюмі. Ну, потім підняли паруси, розвернулись і пішли далі.

І, знаєте, якраз вчасно взяли людину. Доти нам щастило: вітер увесь час дув у корму, чистий фордевінд. А тут задув просто в ніс — «вмордувінд», як кажуть. Іншим часом я, може, поберіг би сили, залишився б у дрейфі, або якір кинув, але тут, самі розумієте: оселедці. Їм-то вітер — байдуже, ідуть собі повним ходом, наче нічого й не сталося, і нам, значить, відставати не можна. Ну, й довелося йти в лавіровку, зигзагами. Я висвистав усіх наверх. Лома поставив пасти оселедців, сам став біля штурвала, набрав ходу й скомандував: