Пригоди капітана Врунгеля - Некрасов Андрей Сергеевич - Страница 11

— Уот шіп? Що за корабель?

Ну, я відповів:

— Яхта «Біда», капітан Врунгель.

Просуваюся далі, й тут, на порозі Середземного моря, почалося: щось таке свиснуло, ухнуло. Я бачу — в парусі дірка в півметра, кругом вогонь, вода з гуркотом підіймається до неба, а справа, навперейми нам, мчить ескадра.

Ну, я одразу зрозумів: пірати невідомої національності.

От, я бачу, ви посміхаєтесь. А даремно, юначе. Ви гадаєте, що тільки в старовинних романах пірати лишилися? Помиляєтесь, дорогий. Піратів і тепер чимало на світі. Тільки колись, років двісті тому, пірати, коли на діло йшли, свій прапор піднімали. А в наші дні прапори піратські поховали в скрині, а прийоми піратські з усіх скринь повитягали. Он, поткніться лише на схід, до Тайваню, то й незчуєтесь, як потрапите піратам у лапи. Ну, а в той час на Заході така ж була картина. Тепер чанкайшісти в Тихому океані шкодять, а тоді франкісти в Середземному морі безчинствували, по суті ж і ті й ті одним миром мазані. Та й ціна їм однакова — долар за пару. А де вже долар встряв — там добра не жди.

Одне слово, я бачу, становище складне: бій приймати не можна. При зустрічі з переважаючими силами ворога морська тактика рекомендує відійти з лінії баталії.

А куди відійдеш? Вітер слабкий, парус з діркою, працює на півсили.

Тут, знаєте, вихід один: застосовувати військову хитрість.

— Закурюй, хлопці! — гукнув я бадьорим голосом і вийняв свій кисет.

Екіпаж у мене не курить, але тут, у напруженій обстановці бою, Лом і Фукс одразу послухалися — скрутили козячі ніжки й почали димити.

Я теж роздув своє кадило й, не минуло трьох хвилин, як димова завіса щільною стіною закрила нас від очей ворога.

Погодьтеся: ловко придумано! Але це ще не все.

Це, батечку, лише початок.

Ну, сховались — добре. Але ж нашу завісу все одно здує вітром. Що тоді робити? Я, знаєте, подумав і наважився.

— Паруси геть, екіпажу сховатись у жилих приміщеннях! — скомандував я.

Лом з Фуксом забралися в каюту, задраїли всі люки, нашвидку, сяк-так законопатили щілини, а я зібрав усе, що було найважче, зв'язав і на блоці підняв на щоглу. Центр ваги, зрозуміло, перемістився вгору, вантаж переважив, судно втратило остійність, завалилось на лівий борт, і «Біда» перекинулась догори дном. Я, звичайно, опинився в воді, але одразу ж виліз, ліг на кормі й жду. Тут нашу завісу знесло, й піратська ескадра в повному складі виявилась на віддалі ста сажнів.

Настав, як кажуть, вирішальний момент бою. «Ну, — думаю, — пан або пропав». Виставив над кілем свою люльку, а сам дивлюсь одним оком. І ось бачу: з флагманського судна ескадри нас помітили, семафорять відкритим текстом:

Ледве там розібрали сигнал, піратські кораблі кинулися врозтіч, як курчата від шуліки. Та воно й зрозуміло, знаєте: «Біда» навіть у такому неприродному стані зберегла досить грізний вигляд.

Ну, а тоді я пірнув, відчепив вантаж від щогли; яхта вдруге зробила поворот оверкіль і вернулась у нормальний стан. Лом і Фукс вилізли. Питають:

— Ну, як?

— Та ось, — кажу, — дивіться самі.

А, власне кажучи, вже й дивитися не було на що: тільки димок на горизонті. Я подивився в бінокль їм услід і пішов переодягатися.

Ну, потім підправили паруси, привели до ладу судно, прибрали й взялися за оселедців. І якраз вчасно взялися. Поки тут були стрілянина, шум, деякі окремі оселедці проявили недостойну легковажність: відбилися від табуна й зникли в невідомому напрямі. А з іншого боку, скориставшися нашою вимушеною бездіяльністю, до табуна прибилося стільки сторонньої риби різних порід, що я спочатку навіть розгубився: тут і макрель, і сардинки, й бички, й хамса, — так, знаєте, і зганьбити себе неважко. Ну хто ж мені вдруге доручить фрахт, якщо я прийняв вантаж голландських оселедців першого сорту, а здаю якусь кашу, третій сорт, нерозбір! Ну, я попрацював годину-другу хлистом, руки, правда, одмахав, зате розігнав усю цю сторонню публіку, відновив деякий порядок у ввіреному мені табуні й повів «Біду» прямим курсом у Єгипет, у порт призначення. Так.

Ну, пішли. Цього разу без пригод, рівно через два дні благополучно прибули в Олександрію, стали на якір, викликали торгового агента, а самі поки що влаштувалися на палубі. Відпочиваємо, дивимося на всі боки, ділимося враженнями.

Проте, скажу я вам, у той час і поділитись було нічим.

Тепер інша справа. Тепер Єгипет — країна як країна й народ як народ — своїми ногами стоїть на своїй землі. У давнину теж Єгипет славився, Олександрія теж славилась на весь світ. А в той наш захід порт цей не являв для цікавого мандрівника абсолютно ніякого інтересу. Тільки розмови, що, мовляв, Єгипет — країна фараонів і таке інше. А зайдеш — і подивитися нема на що. Порт як порт — широка торгівля, вивіз бавовни, біля набережної глибина двадцять шість футів. Прапор, правда, й тоді був єгипетський, але порядки були англійські, й кораблі англійські, й полісмени англійські. Тільки й різниці, що жебраки там без фраків ходили. Які там фраки! Інший роботяга, землероб, рибалка, чиновники навіть і ті босі ходили, а то, вибачте, майже й зовсім без штанів!

Так. Ну, нарешті з'явився агент. Перевірив запис у вантажних документах, відвів нам місце в порту й почав приймати вантаж. Ми здали оселедців, як належить, за рахунком, підбили підсумок, і тут у мене просто серце впало: вірите, майже половина табуна розгубилася в дорозі!

Випадково відбилися, відстали чи свідомо дезертирували — цього я вже не можу сказати. Але факт лишається фактом — півтабуна як не було! Ой, дивлюся — погано.

Звичайно, можна б сперечатися, виправдуватись, посилатися на непередбачені обставини, але все це несолідно, непереконливо. Одне слово, засмутився я страшенно, зажурився, але тут раптом у мене сяйнула думка.

— Дозвольте, — кажу я, — де ж це чувано, щоб такий вантаж, як оселедці, здавався поштучно? Потрудіться зважити їх, а тоді вже заявляйте претензії.

Ну, той бачить — не на простака натрапив, узяв вантаж на терези й, повірите, виявилась значна прибавка у вазі! Вас може здивує цей факт. Однак, якщо розібратися, то тут і дивуватись нема чому. Я заздалегідь знав, що так буде, й мені неважко пояснити вам причину цього явища. Подумайте, зважте обставини справи, й ви зрозумієте, що інакше й бути не може: спокійна мандрівка, чудове харчування, зміна клімату, морські купання… Все це зміцнює організм. Ну, зрозуміло, оселедці поправились, поповнішали, набрали жирку.

Так що спроба моя вдалася блискуче, і, закінчивши розрахунки, я вирішив відпочити, провітритись на березі й оглянути тутешні визначні місця.

Вирушили в глиб країни, в пустелю. По пустелі там ходить тролейбус, але в тролейбусі їхати нецікаво, й ми вирішили скористатися місцевими засобами пересування. Я сів на двогорбого верблюда, Лом — на одногорбого, а Фукс — на осла. Вийшла досить мальовнича група.

Так, цілим караваном і прибули в Каїр. А в Каїрі — ось там інша справа. Там і тоді був справжній Єгипет, і від кожної п'яді землі віяло ароматом глибокої давнини. Аякже! Там і пустеля Сахара, й бедуїни, й фінікові пальми, а головне — гробниці фараонів, сфінкси та інші пам'ятники сивої давнини. Ми першим ділом поїхали оглядати піраміди. Заплатили, скільки там слід, взяли вхідні квитки, стриножили тварин і пішли.

Йдемо підземними коридорами. Там, знаєте, все так і стоїть незаймане п'ять тисяч років. Обстановка розкішна: чистота, електричне освітлення, на кожному перехресті — чистильник чобіт, на кожному розі — ларьок з морозивом… загалом, непогано жили покійники.