Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі - Страница 41

— Сьогодні мій син повернувся з країни тіней. Для мене це велике щастя. А ще більше я щасливий тому, що він привів до мене ще одного сина.

Індіяни, що оточували їх, хором вигукнули слова вітання. Вони стовпилися навколо санок, і кожен хотів тепер поплескати Пітюка по плечу…

Того дня надвечір до селища примчав тобоган, запряжений дюжиною втомлених собак. Поганяв їх індіянин, якого відрядили до озера Макнейр, як тільки Мері здалеку впізнала хлопців. Він привіз із собою Енгуса. Кілька хвилин кремезний шотландець тільки потискав Джеймі руку й схвильовано бурмотів:

— Отже, це правда, хвалити бога, це правда…

Тій ночі не було кінця. В хатині Мівасіна грубка розпеклася до червоного жару, і Мері перевершила саму себе в мистецтві готувати рум'яні коржі й незліченні порції смаженої оленини та риби. Кожен стілець, кожна лава в хаті були зайняті, і тютюновий дим огортав усе, мов густий туман. Троє хлопців сиділи коло грубки в оточенні старійшин племені крі, які разом з Енгусом Макнейром мов зачаровані слухали історію їхніх пригод. Надворі вже давно розвидніло, коли люди порозходилися спати.

Наступного дня, коли загальне збудження трохи зменшилося, Джеймі й Авасін дізнались про те, що сталося по тому, як чіпевеї загубили їх. Їм розповіли, як Деніказі приїхав до Енгуса та Альфонса й сказав, що готовий заплатити власним життям за загибель хлопців. Потім Енгус оповів, як вони з Альфонсом вирушили в каное до Ідтен-туа і як їх примусив повернутися назад льодостав. Хлопці почули й історію про те, як чіпевеї під проводом Деніказі безуспішно шукали їх у тундрі — на запряжених собаками нартах — до останніх днів листопада. А напередодні повернення хлопців до селища крі Альфонс і Енгус розпочали готуватися до нової експедиції; цього разу вони зібрались розшукати ескімосів, сподіваючись, що, можливо, ті знають що-небудь про долю хлопців.

Лише тепер хлопці по-справжньому зрозуміли, яких страждань завдали своїм близьким, і це затьмарило їхній радісний настрій. Але затьмарило ненадовго: адже всі довкола були такі щасливі…

Про Пітюка теж не забули. Енгус був добре знайомий з його батьком, Френком Ендерсоном, і часто гостював у нього — у факторії Рудоволосого. Отже, він міг багато чого розповісти хлопцеві про його батька. На завершення своєї розповіді Енгус сказав:

— Френк був моїм добрим приятелем, і тебе, хлопче, я візьму до себе. Житимеш у нас.

Пітюк погодився, і кілька років вони з Джеймі прожили, майже як брати, в хаті Макнейра.

Енгуса особливо зацікавила розповідь хлопців про Велику Кам'яницю, і він уважно оглянув свинцеву штабку.

— Звичайно, останнє слово в цій справі має сказати фахівець-експерт, — мовив він нарешті, — але я не сумніваюся, Джеймі, що твоє припущення щодо вікінгів — правильне. Наступного літа ми відвідаємо оту твою Кам'яницю. А заодно навідаємося й до Пітюкових родичів, бо мені хотілося б віддячити їм. Що ви на це скажете, хлопці?

Певна річ, Джеймі, Авасін і Пітюк відповіли згодою. А потім проводили ще багато довгих зимових вечорів коло пічки в Енгусовій хатині, обговорюючи плани подорожі. Але про те, що з тих планів вийшло, я розповім вам уже іншим разом.