Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Острів тисячі самоцвітів - Пашек Мірко - Страница 22
Розпачливо розглянувся. Докруж самі дерева й дерева, усі однаково стрункі, з однаковими рідкими кронами й срібними стовбурами… Тут його пойняло нове почуття, іще жахливіше, ніж недавній страх перед оскаженілою зграєю: почуття самотності.
Бандала не уявляв собі, де лежить село. А то б він, мабуть, туди повернувся — і не мабуть, а справді. Не хотів залишатися сам. Він зрадів би навіть тим собакам, якби вони повернулися. Тоді б він мав бодай надію. Варт було б почекати, доки нудьга або голод заженуть їх додому, й стежити, кудою вони йтимуть. Перше, на жаль, він цього не спостеріг; був надто змучений і переляканий.
Знов і знов роззирався. Згори линуло сонячне світло, розсипалося на тисячі жовтих плям, подібних до квітів, — було це дуже гарно, тільки, на жаль, користі з того ніякої… По тінях, що відкидало сонце, Бандала визначив, де схід і де захід, але більше нічого. Вія не знав, звідки прийшов, — утікаючи, не мав часу пильнувати сторони світу. Він нічого не знав, хіба тільки, що заблукав і зараз сам один як палець, а що може бути на світі страшніше, ніж це?
І такий сум огорнув його, що хлопець заплющив очі й пронизливо гукнув, у душі сподіваючись: хтось-таки почує й відгукнеться. Бодай хоч крикне, запищить, хай що завгодно — аби тільки знати, що він тут не сам один.
Але ніхто не відгукнувся. Тільки комахи так само дзижчали й дзвеніли. І ніщо не ворухнулось — ані ті мільйони білих мурах-термітів, про яких він знав, що вони тут є і снують безперестанку, бо мураха не знає спокою. Так, мурахи повзли, лізли, кусали, жерли дерево — але спочатку вибудували собі тунель з болота, тож їх і не побачиш. Тільки ті тунелі розгледів Бандала на деяких сухих стовбурах: темна глиняна шкурка, тонша від горіхової шкаралупи.
Знову гукнув. Марно. Потому заплющив очі й напружив слух: чи не кукурікне десь півень… Нічого не почув. Село було так далеко. Він же так довго біг. Виліз на дерево так пізно!.. Так далеко, так довго, так пізно!..
Раптом Бандала щось зачув.
І знов, уже ближче!
Широко розплющив очі. Тріск, шелест долинали знизу, і він подумав, що це, мабуть, чорний ведмідь, той з довгим писком, котрий живиться мурахами. Тільки той ведмідь може блукати тут, у цьому дивному мертвому лісі, де нема нічого, крім мурах. Але коли так, то діло кепське, бо ведмедеві нічого не варт вилізти на дерево.
Бандала скулився. Ведмідь живе створіння, але не покаже дороги до людей. Тільки тепер Бандала це зрозумів. Залишившись на самоті, сумуєш за чимось живим, а коли те живе з'являється, переконуєшся, що сумував не за будь-ким, а лише за людьми. Або за істотою, що зв'язана з людьми. Принаймні за кимось нешкідливим. Ані тим, ні іншим ведмідь не був…
І підступав він чимраз ближче.
Бандала знов заплющив очі й почав уголос читати могутнє заклинання «мантгарам», котре може знешкодити будь-якого звіра, коли тільки знаєш, що то за звір. Бо для кожного хижого звіра має силу інший мантгарам, лише змії не послухають його, бо вони глухі; принаймні так учила Бандалу його мати, а батько Тісса потвердив це. Однак те, що підступало, тупаючи й ламаючи кущі, напевне, не змія — вона-бо не має ніг, не схоже, щоб то був леопард: той радніше стрибає в кронах дерев, та, зрештою, нічим йому тут поживитися. Отже, то ведмідь!
І справді: щойно Бандала почав проказувати мантгарам на повен голос, шеберхання вщухло. Бандала звів дух…
Але — ой лишенько! — щойно замовк, аби набрати повітря, озвалося знову. Мантгарам не допомагав! Отже, це не ведмідь, а скорше дикий кабан, який хоч і не вилазить на дерева, але може підрити коріння.
— Ой кабане! — залебедів Бандала. — Заклинаю тебе, аби ти знесилів і стояв тут дві години, як прикутий. Заклинаю тебе іменем злого Маро, втіленням якого ти є, заклинаю тебе дуже, бо я — знаменитий мисливець, а не забив тебе лишень тому, що жалію тебе. Ах, дикий кабане…
Тріскотіння не вщухло, і якраз тієї миті, коли Бандала змінив мантгарам утретє, коли заблагав: «Чуй мене, леопарде, заклинаю тебе, не роззявляй пащі, буцім вона в тебе зв'язана ланцюгом!..», якраз тієї хвилі з кущів виринула велика чорна голова.
— О звірю! — простогнав Бандала початок найстрашнішого мантгараму, що ним можна скористатися тільки в крайньому разі.
Відразу ж пролунало пронизливе іржання, наче звір водночас рохкав, гавкав, вив…
Відтак показалося всеньке тіло страховиська, тіло напрочуд мале.
Бандала прикусив губи.
Це був не ведмідь, ані леопард, ані дикий кабан — це був Тікірі.
Зачарований ліс
— Чом голосу не подав! — лютував Бандала, коли зліз геть спітнілий з дерева.
— Як то? — реготав Тікірі. — Я ж заіржав, як тільки вмів.
— Але потім!
Тікірі ще й досі корчився від сміху.
— Я хотів знати, до кого ти ще волатимеш. Гадаю, ти забув лише за слона.
— Тьху, — сплюнув Бандала. У душі він був радий, що все минулося саме так, але волів за краще звести мову на інше. — Тьху, брр, мене мучить пекельна спрага!
Замість відповіді Тікірі простягнув йому плід папаї, схожий на круглий жовто-зелений огірок.
— Де це ти взяв?
— На дереві, — всміхнувся Тікірі. — Мав сім разів по сім годин часу роззирнутися, перш ніж ти зважився вилізти з машини.
— Хіба тут ішлося про хоробрість! — відказав Бандала і, підживляючись, почав яскравими барвами змальовувати свою пригоду з кошами в машині, з людьми перед машиною і з страхітливими собаками.
— Так, я все те бачив, — мовив Тікірі й, уже не кепкуючи більше з Бандали, гордовито почав оповідати, що було з ним. Як вистрибнув з машини й скотився просто під папаєве дерево, як під тим деревом — іще лежачи — тямовито зібрав падалиці, як звівся на рівні й ніде; ніде не побачив Бандали, тільки на тому боці глосе уздрів хати і машину. Ось машина спинилася, з будинків висипали люди й оточили її, ось водій розсува брезент, і лише тоді Бандала стриба простісінько в обійми людей, ніби вважає, що ті прийшли його зустрічати. Ха-ха-ха! Потому, звісно, переполох, собаки. Бандала тіка, як та миша… і він, Тікірі, із співчуття мчить за ним. Тобто не просто за ним, а трохи осторонь, аби його собаки не зачули, але теж до лісу. Опісля кінець, гавкіт ущух, знов ніде нікого, лише дерева і, звісно, він, спокійний Тікірі, котрий холоднокровно розмірковує, де б це міг бути Бандала. Або на дереві, або в собачих шлунках, але скорше на дереві десь у тому напрямку, де востаннє гавкали собаки… А тоді почулося голосіння, повне жаху, — воно декому могло б зупинити кров у жилах, декому, але не йому, Тікірі, котрий у тому безмежно перепудженому крику впізнав Бандалин голос. Ну — а тоді вже ці троє заклинань. От і все.
— Малувато, — промовив Бандала з великою гідністю. — Та ще й хизуєшся цим. Але облишмо безглузді балачки. Ми повинні повернутися до села, машина певно вже поїхала звідти. — Доїв, обтер руки об саронг. — Кудою туди йти?
— Що?
— До села.
— До села? — здивувався Тікірі. — Як ми туди можемо вернутися, коли ти повалив двох чоловіків? Хіба не знаєш, що услід тобі кричали? «Розбійник! Убивця! Хапайте його!»
Бандала мовчав. Цілком можливо, що когось він збив з ніг, і хоч, утікаючи, чув за собою лише безладний репет, повірив, що Тікірі каже правду.
— Але ж ми не можемо зостатися в цьому зачарованому лісі!
— Це не зачарований ліс, а плантація, — пояснив Тікірі.
Бандала поволі обернувся навколо себе. Дерева справді були схожі на ті, що їх він колись бачив на каучуковій плантації сера Флемінг-Джонса, такі самі тонкі, світло-сиві стовбури з рідкими кронами — і на тих із них, на котрих кора досі не зникла під глиняною шкіркою мурашиних тунелів, уздрів навіть спіральні зарубки, з яких колись точився липкий сік.
Так, це була плантація… але яка вона сумна, одноманітна: не росло тут нічого іншого, крім каучуконосів, що їх, навіть щиро бажаючи, не можна назвати гарними. Крім того, здебільша були вони всохлі.
- Предыдущая
- 22/62
- Следующая