Леонід Кравчук - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 19

Тим не менше, Леонідові Макаровичу чомусь виявилося комфортніше поруч із Віктором Медведчуком, чия репутація в країні як правої руки Кучми реально дорівнювала «мінус одиниці». Віктор Медведчук під час свого виступу заявив, що на Майдані відбулася контрреволюція, яка порушила поступальний розвиток країни. І тепер, за словами Медведчука, потрібна революція. «Поки влада робить вигляд, що знає, що робити, ми насправді це знаємо», – додав Медведчук. Критикуючи владу, Медведчук згадав прислів’я: «Схожа свиня на коня, тільки грива не така». Також він назвав першим пріоритетом програми блоку входження України до Єдиного економічного простору. І нагадав про референдум з приводу вступу до НАТО, висловивши переконання, що народ обере саме ЄЕП. Медведчук також назвав шахрайством тезу про те, що на цих виборах народ обирає не парламент, а прем’єр-міністра. За його словами, ці вибори – вибір між продовженням безладу і наведенням порядку.

До цього блоку увійшов, серед інших радикальних опозиціонерів, скандальний молодий політик Нестор Шуфрич. Називаючи опонентів «беспредельщиками», Леонід Макарович при цьому якось не брав до уваги, що саме Шуфрич був причетний до скандальних виборів мера міста Мукачеве на Закарпатті навесні 2004 року. Ті вибори відомі як «репетиція президентських», і під час їх проведення вперше вголос заговорили про відверті фальсифікації та залучення кримінальних структур. Під час оголошення про створення блоку «Не так!» на сцені Київського театру російської драми ім. Лесі Українки з’явилася заставка з написом назви блоку червоним та синім кольорами на білому полотні. Зверху над написом зображений символ – червона та синя смужки у вигляді літери «Х». Також у цей час зі стелі почали падати повітряні кульки червоного, білого та синього кольорів. Але за підсумками парламентських виборів-2006 блок «Не так!» не подолав 3-відсоткового бар’єру. Після чого Медведчук надовго зник із політичної орбіти, Шуфрич примкнув до Партії регіонів і таки потрапив у парламент за партійними списками внаслідок перевиборів 2007 року, а Леонід Кравчук залишився осторонь активного політичного життя.

Це жодним чином не заважало йому коментувати події в країні та владі. Скажімо, на запитання, чи парламентська модель правління, коли президент не має важелів впливу, прийнятна для України, він у 2007 році, під час чергової політичної кризи, відповідав: «Якби ми навіть сьогодні протягом місяця зробили парламентську республіку – це було б те саме. Для того, щоб було по-іншому, треба щоб прозорі правила були в голові і в діях. Я спостерігаю за політиками зараз – вони діють, як Остап Бендер грав у Васюках у шахи – поза правилами. Він робив такі ходи, що супротивники не могли зрозуміти його рівень гри взагалі. Так у нас сьогодні діють політики». Коли Леоніда Макаровича запитують, чому він у своєму поважному віці не вгамується і не відпочиває, він відповідає: це просто неможливо. «Коли людина тридцять-сорок років у такому бурхливому житті, їй, навіть якби вона дуже захотіла цього, заспокоїтися на вдасться, – пояснює він. – От, скажімо, після Гончара у «Ради миру» не було голови, і вони запропонували мені. Це було дійсно несподівано. Зібралися всі аксакали від «Ради миру» і звернулися до мене з проханням очолити організацію. Тому сказати, що можу просто сидіти у Кончі-Заспі, не можу. Хоча… Мені вже давно радили писати. Кажуть, що Бальзак писав по сім сторінок за день, а я можу написати дев’ять».

Та від 2002 року нічого з написаного екс-президент не публікує. Мотивує небажання оприлюднювати свої думки тією обставиною, що в його оцінках нинішньої ситуації переважає негатив. Хоча в 2008 році натякнув – незабаром засяде за книгу мемуарів. До речі, президентської пенсії Кравчук не одержує. І цю обставину теж активно коментує: «У нас в Україні все поставлено з ніг на голову – вся влада. Народний депутат має пенсію 18 тис. грн. Президент – 4,5 тис. грн. От поясніть, чому таке ставлення до президента? Тому що у Верховній Раді є люди, які вважають, що головна людина – народний депутат. Я звертався до Кучми свого часу, звертався до Ющенка, щоб подали законопроект. Справа ж не в тому, багато грошей чи мало, – їх завжди мало. Психологія людини збудована так, що мені соромно, наприклад, сказати, що я отримую пенсію депутата, а не президента, і в Кучми пенсія не президента. Чи вони цього не розуміють, чи їм це, як кажуть, до лампочки, вибачте на слові? На їхньому місці я досяг би справедливості». На переконання Леоніда Макаровича, українській владі повинно бути соромно перед людьми й перед світом, тому що пенсія президента зведена до мінімуму. Вона, зокрема, в три рази нижча за пенсію генеральську, чорнобильську тощо.

Критик влади

Починаючи з 2007 року і по теперішній час Леонід Макарович Кравчук – впертий та послідовний критик усього, що відбувається в українській владній верхівці. Якщо сприймати все, що він говорить, неупереджено, то складається враження, що перший президент і досвідчений політичний гравець просто дає наступникам професійні поради. Але до цих порад ані влада, ані опозиція не дослухаються. Причому незалежно від того, хто де: Тимошенко в опозиції, Янукович – при владі, чи навпаки. Об’єднуються Ющенко з Тимошенко чи загострюють стосунки. Поради Леоніда Макаровича, його заклики навчитися домовлятися проходять повз загальну увагу. Через те сприймаються лише як зауваження, якщо не гірше – бурчання політичного пенсіонера. Тим не менше, оцінки Леоніда Кравчука стосовно своїх наступників однозначні. «У нас усе робиться штучно, – говорить він у 2008 році. – Наприклад, штучно пішли на дострокові вибори. Прийняли ці дострокові вибори? Ні. Хтось тоді сподівався, що все буде, як повинно бути, а сталося не так. Я підтримував свого часу уряд Януковича і вважаю, що цей уряд робив багато для економіки України. Я його підтримував, але як вони пішли на дострокові вибори і програли всі разом, то я кажу, що для України важливо, щоб уряд працював. Бо народ страждає від безвладдя більше, аніж при владних структурах, навіть якщо вони недосконалі».

Деякі кроки влади і, зокрема, Віктора Ющенка як голови держави Леонід Макарович все ж таки оцінює позитивно. Наприклад, приєднання України до СОТ. «Я вважаю, що це великий крок. По-різному його можна оцінювати, але це крок великий», – говорить він. Має екс-президент свою думку і стосовно просування України в НАТО. «Мені важливо нагадати, як Україна йшла до цього дня – до приєднання до ПДЧ, – наголошує він. – В 1992 році ми підписали з НАТО документ про співробітництво заради миру, така була формула, і працювали з НАТО. Президент Кучма поглибив стосунки наші з НАТО, причому серйозно поглибив, і в 2004 році за його пропозицію Верховна Рада проголосувала фактично за приєднання до ПДЧ, і голосували ми, – я тоді був у парламенті, – соціал-демократи, всі одностайно, і ПР проголосувала. Таким чином, говорити, що це виникло зненацька, це було б просто нечесно перед українським народом». І хоча Леонід Кравчук не є прихильником блокової України, тому що він автор проекту закону про державний нейтралітет України, він і сьогодні вважає: найкраще Україні лишатися нейтральною, позаблоковою державою. Але, виходячи з реалій теперішнього часу, він розуміє: Україна, як держава, не може бути без участі в будь-яких, скажімо, міждержавних, міжнародних структурах, у тому числі і щодо НАТО. «Вона або в НАТО, або в СНД, а так вона не може бути среди тут и между там, як говорять в Одесі», – іронізує Кравчук.

Проте в більшості моментів він – прихильник загальних домовленостей на благо України. Щойно в 2008 році виникла чергова ситуація, коли після розпуску парламенту ставало можливим введення прямого президентського правління, Леонід Макарович констатував: це для президента було б вигідно. І тому що він стає єдиною в країні фігурою, котра зосереджує в себе і владу глави держави, і владу законодавчого органу. І через те, що він регулює відносини в суспільстві через укази, бо іншого виходу немає, і призначає вибори тоді, коли він буде вважати за потрібне. Нарешті, вигода в тому, що це вже нестандартна ситуація, яка межує з надзвичайним станом в країні. «А коли надзвичайний стан – це зовсім інші стосунки, інші дії і взаємодії, – говорить Кравчук. – Тим, хто сьогодні з гарячими головами думає, що це так просто – провести ще одні дострокові вибори, слід подумати, кому вони вигідні. Треба працювати в тих умовах, які є, і не перекладати відповідальність ні на кого, не посилатися і не плакати, що немає законів, немає нормативних актів. Треба працювати, наводити лад в Україні».