Роксолана - Рощина Наталия - Страница 13

Час від часу в душі знову підіймалося збурення. Як вона живе? Заради чого? Дві віри, від своєї відмовилася, чужу ніколи не прийме серцем, але живе за її законами, бо інакше – край. Дедалі частіше думала про те, що неможливо поєднати непоєднуване, і свою велич вважала фальшивою. Гнала ті думки й намагалася зосередитися на тому, що допоможе відчувати свою причетність до дійсності. Бажала б жити вічно та лише заради того, щоб подолати якомога більше зла. Згодом знайшла єдиний вихід для себе, щоб хоч якось приборкати свою душу й розум. Прийнявши чужу віру, султанша вирішила й тут змінити все, що можна змінити. Посягнула на закони Корану й зрештою домоглася свого.

У християн та магометан зовсім різні підходи щодо ролі жінки в суспільстві. На Заході жінки з\'являлися в товаристві своїх славетних мужів на публічних церемоніях, парадах та урочистостях. Жінки королівської родини очолювали еліту свого краю, мали можливість висказувати свою особисту думку. На Сході – навпаки. Так будо до появи першої в Османській імперії жінки на ім\'я Роксолана. Релігійні догмати й двірська етика Сходу не витримали небуденного наступу інтелекту славетної українки. Як володарка, вона виборола право брати участь в нарадах державних мужів, приймала послів чужих володарів, мала можливість вести політичні переговори.

Султанша весь час намагалася діяти. Може, таким чином утишувала совість. В одній людині жили дві зовсім різні, могутні, сміливі, енергійні. Маючи неабиякі можливості, будувала кухні для вбогих, лікарні, будинки для божевільних, бібліотеки, купальні, готелі для подорожніх і чужинців, шкільні й виховні заклади… Це неповний перелік її реформаторської спадщини. Такої султанші не знала історія Османів. Але невтомна натура Роксолани не зупинялася на досягнутому. У часи існування гарему давала бій його заборонам, відкрито критикувала його правила й поборювала їх власним прикладом. Починаючи з серпанку на жіночому обличчі. Спочатку він викликав у неї сміх, згодом вважала його наругою над жіночим єством.

Крім того, вона впровадила на султанському дворі звичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не у Великому сералі (палаці), а на площі Гіподрому, протягом століть дивували всю Європу. Держави Заходу не приховували захвату від змін, які відбувалися при дворі султана Сулеймана.

Одним із найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, було її переселення з гарему до головної королівської палати. Це сталося на початку сорокових років. Знатній події передувала пожежа в старій палаті. Можна тільки здогадуватися, з якої причини сталася та пожежа…

Роксолані завдячує світська архітектура Туреччини і один з найкращих її зразків – престольна зала, пишно декорована в стилі рококо. Водночас це було першим проявом впливу європейської архітектури у Великому сералі. Талановитий архітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату (кіюшк) для Роксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбула, що належить до її особистих будівель.

Реформаторська діяльність султанші стосувалася правил виступу у військовий похід самого Сулеймана. Любов його до дружини не знала меж. Тому він погодився виконати ще одне її прохання. Відтоді при кожній нагоді Роксолана була поруч, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри або морські й прибережні, степові прогулянки. У воєнні часи вона вирушала в похід із падишахом. На її очах відбувалася облога Родоса, Білгорода, Могача, Відня… Замість того, щоб по-жіночому стримувати чоловіка від воєн, Роксолана до них заохочувала його. Прохоплюється серед усіх відомостей думка, що вона робила це свідомо навіть на схилі літ. Так було з походом на Мальту. Може, в душі вона хотіла пережити свого чоловіка? Та чи відчувала б себе й дітей захищеними?

«П\'ятеро дітей привела вона Сулейманові. П\'ятериця. Мов п\'ять зовнішніх чуттів людських: зір, слух, смак, нюх, дотик; мов п\'ять почуттів душевних: радість, гнів, бажання, страх, горе; мов п\'ять призначень держави: законодавство, виконання, суд, виховання, перевірка. А чи буде щастя для її дітей?» (2). Вони дорослішають, над усіма зависає загроза знищення. Чоловік, якого вона чи любить, чи ненавидить, одного разу вирішить їх долю. Як матері жити з цією постійною тривогою?

Кривавий шлях

На Сулеймана чимдалі більший вплив мала його Хуррем. Вона вже не була засліпленою страхом дівчинкою. Як швидко сплинув час. Тепер султан кохав жінку в розповні літ, могутню султаншу, мудру й досвідчену, матір його дітей. Вона відкрила йому світ, якого він раніше не знав. Тепер почувався щасливим, бо поруч була надзвичайна жінка. А вона бачила довкола себе приховану ворожість, ненависть, відкидала їх, немов сміття. Бруд гарему сповнював султаншу відразою. Рятувалася, як завжди, занурюючись у книжки, але завжди мала повертатися до клітки для людей – так останнім часом називала в думках свою в\'язницю. Навіть для неї – султанші – було важко щось у цьому змінити. Вона читала в ісламських настановах, що жінку треба тримати, мов злочинця, у в\'язниці. Тому жінок тут ховають у стінах гаремів. Роксолана вважала себе також похованою, свою волю розіпнутою. Страждала: чим вона відрізняється від цих бідолах? Скільки років забороняла собі навіть думати про таке, але від себе не втечеш.

Намагалася знайти порятунок у коханні Сулеймана. Та чи здатен він був на справжнє почуття? Він ніколи не розумів її. Завжди розривався між нею й військовими походами, й важко сказати, що для нього було важливішим. Брав від життя все, що хотів. Бачив тільки те, що хотів бачити, й не здогадувався, що в серці цієї жінки зростає не тільки любов та пошана, а й ненависть. Султанша мала кого ненавидіти й вирішувала, яким шляхом мудріше спрямувати свої почуття, щоб остаточно перемогти. Нарешті Роксолана зрозуміла, що немає в неї нічого, крім влади. Вона втратила матір, батька, рідну домівку. Влада – єдина її зброя в боротьбі з цілим світом.

Треба було зміцнити свій успіх. Ті, хто міг завадити це зробити, поступово втрачали вплив на султана, а таким чином і владу. Пішла з життя валіде Хамса. Ущухли плітки, нібито Роксолана отруїла матір султана повільною отрутою. Хуррем тільки посміхалася, не брала до уваги балачки. Для неї було важливіше, що залишився Ібрагім-паша: права рука падишаха, найближчий її особистий ворог з оточення володаря. Поява Роксолани значною мірою вплинула й на ці близькі стосунки, але не могла їх остаточно зруйнувати.

«Чи ж варто було завалювати Ібрагіма передчасно, коли він і так має завалитися під тягарем своєї нікчемності, міру і розміри якої міг визначити лише султан?» (2). День за днем скаржитися на Ібрагіма, підривати його авторитет та довіру Сулеймана щодо свого вірного товариша султанша вважала марною справою, тому і часу на це не гаяла. Вона чекала іншої нагоди покінчити з великим візиром, який час від часу поводив себе занадто сміливо й вважав себе рівним султану, а може, й вищим за нього. Роксолана затаїлася, бо хто, як не вона, – взірець терпіння.

Скориставшись слушной нагодою, султанша змогла запевнити падишаха в тому, що Ібрагім давно перестав бути його правою рукою. Довіра султана до дружини була воістину безмежною. Вона знайшла докази змови, яку організував саме візир. Мета змови – влада, що ж іще? Багатства й розкошів на той час у Ібрагіма було вже вдосталь. У своїх походах на Відень, між іншим позначених поразками, він поводив себе як султан, чим викликав здивування й осуд оточення.

Таким чином, великий візир перейшов у стан ворогів султана. Той бачив численні помилки свого давнього друга, але не реагував на них так, як робив це стосовно інших. Не було категоричних наказів, недовіри, але з уст Роксолани час від часу лунали звинувачення. Нарешті чаша терпіння Сулеймана наповнилася вщерть. І, слід сказати, дуже вчасно, бо він і не здогадувався, яким небезпечним є Ібрагім. Він мав убити султана, але той випередив його. У 1536 році візира-мецената було задушено шовковим шнурком. Пліткували, що і в цій смерті повинна Сулейманова дружина.