Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Рощина Наталия - Роксолана Роксолана

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Роксолана - Рощина Наталия - Страница 10


10
Изменить размер шрифта:

Нещодавно незнана рабиня зрозуміла, які інтриги плетуть за її спиною. Не можна сказати, що її це не хвилювало, – тільки робила вигляд, що нічого не боїться і відчуває себе захищеною любов\'ю Сулеймана. Ось у цьому, між іншим, вона справді не мала сумніву. Остаточно полонила вона серце великого володаря Османів. Але тепер Хуррем мала думати не тільки про себе, а й про свою дитину, про тих дітей, що ще народить Сулейману. Знала наступний крок, який повинна зробити. Відтягувала його, як могла, але нарешті зрозуміла, що відкладати не можна. І тоді, поспішаючи закріпити свій успіх, жінка прийняла рішення змінити віру: «Де мої діти, там і душа, – сказала Хуррем султанській матері, попросивши поставити її перед кадієм Стамбула в Айя-Софії. Підняла вказівний палець правої руки, палець визнання, і прийняла іслам» (2).

Це було ще одним кроком до мети: рабиня повинна стати старшою дружиною, а її син – спадкоємцем падишаха.

Жінка розуміла головне: доки це не станеться, її особисте становище постійно під загрозою. Будь-коли Сулейман міг захопитися новою вродливою наложницею й зробити її своєю дружиною. Про сина Махідевран Мустафу майбутня султанша вже думала як про перешкоду, але таку, що можна подолати. А поки «могутню руку мав той султан Османів, що залюбився у блідій чужинці з далекої країни, перед котрою незабаром затрясся весь сераль султанський, і ціла столиця, і вся могутня держава Османів, що простяглася на трьох частинах світу…» (10).

З рабині у султанші

Заради спокою своєї дитини мати здатна на все. Утім, не кожна мати, й не на все. Хуррем знала, що в неї немає проблеми вибору: захищати чи ні. Знала, що після першого сина народить султанові ще, й бажала для своїх дітей спокою, впевненості в майбутньому. Але яким чином, коли існують жорстокі закони наслідування, коли життя людське перетворюється на ніщо? Мабуть, саме в ті часи почала народжуватися та Роксолана, яка назавжди увійшла в історію. Достеменно невідомо, які саме думки перемагали в її голівці: чи переймалася вона тими вічними питаннями, які хвилюють людство, про сенс життя, свої вчинки, а чи вибудовувала плани лише заради того, щоб вижити самій і дати гідне життя своїм дітям? Можна припустити, що в голові маленької Хуррем визрівали хижі плани. Вона оточувала себе вірними людьми, бо кількість її ворогів не зменшувалася. Тому бажала мати очі й вуха в гаремі й за його межами.

Доки Роксолана розташовувала хитрі капкани й плела інтриги, за стінами гарему відбувалися серйозні події. Султан Сулейман за створення законів щодо захисту інтересів феодалів та закріплення селян за їх земельними ділянками, які належали поміщикам, одержав ім\'я Кануні (Законодавець). Фактично то було введення кріпацтва. Існував єдиний спосіб вирватися з полону такого життя: брати участь у завойовницьких війнах. Турки всі як один були зацікавлені у веденні війн!

Сам Сулейман вів багато переможних війн, як те робили і його пращури. «Найкоротший шлях насичення для людини – хліб і м\'ясо. Так і життя. Ніяких відхилень. Для султана хлібом була влада, м\'ясо мав здобувати на ловах або на війні» (2). Султан розширював кордони Османської імперії: захопивши половину Угорщини, значну частину Грузинського царства, окупував усю Месопотамію, Ємен, Тріполі, Алжир. В Європі його вже називали Розкішним і при цьому шалено боялися турецької навали, подібної навалі Батия або Чингісхана.

Весь вільний від бойових походів час султан проводив зі своєю улюбленицею. Він більше не цікавився іншими наложницями, й чимало з них були відпущені із сералю до строку. Це потішило султаншу Хасекі, бо ревнувала свого Сулеймана навіть до жінок, до яких, достеменно знала, він уже давно не торкався. Залишившись єдиновладною господаркою серця падишаха, вона поступово прокладала собі шлях до великої влади.

Робила це всілякими способами. Була дуже гордою, бо знала, що являє єдиний приклад такого наближення до султана. Вона наблизилася до нього на відстань, яка для будь-кого залишалася небезпечною, повною загроз, а поруч із нею в султанові прокидалося все людське, що був вимушений приховувати від інших. Влада – важкий тягар. Вона багато дає, але не менш відбирає. І передусім – можливість бути собою. Тому Сулейман був вдячний долі, що привела в його гарем цю незвичайну жінку. Завдяки неабиякому розуму, інтуїції вона стала султановою радницею, він із задоволенням прислухався до її думки. Не мав сумніву щодо справедливості її зауважень, бо знав: ця жінка турбується про нього не гірше за рідну матір.

Султанша просувалася до своєї мети. Народження дітей було одним із способів закріпитися, доказом любові до падишаха. Але другою дитиною Хуррем та Сулеймана стала донька – майже лихо для турецької держави тих часів. Ніхто не наважувався прийти до султана зі звісткою про народження дівчинки. Це було все одно, що повідомити про нещастя. Лише валіде знайшла в собі сміливість й пішла до сина. У її словах не було й натяку на любов та повагу до Хуррем, бо мала її за нікчемну жінку, що народжує немічних дітей. Дівчинка народилася передчасно, дуже кволою, як і її брат Мехмед. До слабкого здоров\'я хлопчика ставилися з турботою, кволість дівчинки дратувала.

Кілька днів султан був у розпачі. У радники собі він призвав тільки Аллаха, але так і не зміг почути його голосу в серці, душі. Час минув – три безкінечних для Хасекі дні. У розпачі очікувала вона зустрічі із Сулейманом, розуміла, що не змогла потішити його. Замість сина, якого обоє чекали, – дівчинка. Нарешті султан звелів написати фірман, у якому нарікав новонароджену дитину Міхрімах – ніжна, як місяць. Показав усім, що задоволений своєю султаншею, як завжди. Молився за те, щоб швидше одужала його Хуррем.

Почувала султанша себе погано, але після такої підтримки швидко здолала недугу. Злі язики знов приписали доброту султана й швидке одужання Хуррем її чарам. Так само як і його дедалі більшу прихильність до цієї жінки. Сулейман з нетерпінням чекав на зустріч з нею й невдовзі знову милувався зі своєю любою Хуррем. Те, що мало бути її поразкою, оберталося на перемогу. «Замість сподіваного пониження мало настати ще більше піднесення» (2). То була майже остаточна перемога над всемогутнім володарем. Султан сумував за Хуррем і тоді, коли вона була поруч. Солодкий біль, від якого Сулейман не бажав позбутися. А коли хтось завдавав їй болю, відчував його, як особистий, тільки помножений на сотні, тисячі. Розлуки ставали нестерпними.

В одну з таких розлук султан одержав радісну звістку про народження ще одного сина. Надіслав Хуррем подарунки, серед них – великий рубін, свій улюблений камінь. Змучена жінка як могла раділа прояву уваги й любові падишаха. Діти стали її порятунком, її надією. Добре, що народився ще один хлопчик. Не довго роздумуючи, Сулейман нарік його Селімом на честь свого славного батька. Рудоволосий, крикливий, він ніби з перших хвилин свого життя стверджував своє султанське походження. Усі казали – викапана матір, тож буде щасливий.

Загадкова жінка піднялася ще на одну сходинку. Вона вперто просувалася вперед, розуміючи, що попереду на неї чекає або високий політ, або страшне падіння. Вірила у свою щасливу зірку. Поводилась обережно, бо розуміла, скільки довкола ворогів, підступу, – всі ладні повзати у неї в ногах, але кожен залюбки донесе, оббреше й буде радіти її смерті. За своє недовге життя вона зрозуміла, що друзі часто забувають про твоє існування, а вороги – ніколи. Так і не інакше.

Султанша народжувала своєму господарю синів, які з\'являлися на світ до строку. Наступний, Баязид, був названий на честь Сулейманового діда. «Хлопчик був смаглявий, схожий на свого великого батька, над пупиком повитухи побачили в нього малесеньку родимку і зраділо проголосили: «Буде великим чоловіком!» В Османів, де трон успадковував старший із чоловічих нащадків, знищуючи всіх інших, таке віщування було ледь не святотатством, але що могли вдіяти мудрі повитухи, бачачи перст Божий?» (2).

Сулейман відчував безмежне щастя. У покоях своєї улюбленої Хасекі ставав недоступним для державних справ, для самого Бога й радів цьому. Ця жінка поступово стала для нього найдорожчим подарунком долі. Султан поводився, як чоловік, засліплений любов\'ю. У полоні пристрасті не міг помітити змін, які відбувалися з його маленькою Хуррем, як вона виривається на волю й будує своє життя, якого не було до неї тут, в Османській імперії.