Богдан Хмельницький - Коляда Ігор - Страница 23

Смерть Богдана Хмельницького настала вранці (за деякими джерелами — опівдні) у понеділок 27 липня 1657 р. в Чигирині. Одначе, згідно з волею гетьмана, поховання відбулося в його рідному хуторі Суботові 25 серпня 1657 p., тобто через чотири тижні після кончини (це було зроблено для того, щоб на похороні могли бути присутніми представники всього Війська Запорозького). При величезному напливі народу відбулося офіційне поховання тіла Б. Хмельницького у місцевій Ільїнській церкві.

Подальша доля цього захоронения не зовсім ясна. Єдине джерело, яке відхиляє завісу над цими давно минулими подіями, — це так званий Чернігівський літопис XVIII ст., де сказано, що в 1664 р. польські війська під керівництвом Стефана Чарнецького сплюндрували ряд міст і сіл України. Тоді ж «Черницкий Бужин и Субботов спалил, и там в Субботовє тело старого Хмельницкого и Тимоша, сына его, забитого под Сачавою, казал з гробов в ринки выкинута на попелище. Субботов тогда был пуст; а псов з Чигирина, з Субботова и от инших пустых мест украинских великое множество было, которые, чередамя ходячи, не только мертвых трупы ели, але и живым людям шкодили».

На жаль, пошук нових документів не додав нічого нового. По сьогодні це літописне повідомлення залишається єдиним і далеко не надійним джерелом, яке дозволило б повністю реконструювати ці події. У 1969–1973 pp. експедицією Інституту археології АН УРСР було проведено архітектурно–археологічне обстеження, під час якого було остаточно з'ясовано, що труна з прахом гетьмана в церкві відсутня. У народі до цього часу ходять легенди про те, що труну гетьмана напередодні нападу польських військ у 1664 р. було врятовано й перепоховано в підземних ходах Суботівського замку.

* * *

Так пішов із життя великий воїн, дипломат і політик. Безумовно, Богдан Хмельницький був людиною суперечливою. Траплялися хвилини розчарувань, спалахів гніву, сімейні чвари, були любов і зрада коханої жінки, загибель улюбленого сина. Усе це залишало свій слід на образі гетьмана, на його характері, визначало настрій, а часом і практичну діяльність. Богдан Хмельницький був сином своєї епохи і представником свого стану. Немає потреби канонізувати гетьмана. У разі необхідності він розправлявся із своїми політичними противниками, придушував повстання селянської і козацької голоти, роздавав універсалами землі феодалам. Поряд із видатними полководцями і дипломатами біля гетьмана знаходилися нікчемні люди, які ще за його життя вели подвійну політику, нехтували національними інтересами українського народу. Одначе на всіх етапах життя і діяльності Б. Хмельницького переважала послідовна лінія на визволення рідної землі від іноземного панування. І весь свій талант полководця і політичного діяча він спрямував на розв'язання цієї доконечної життєвої проблеми.

Українська революція XVII ст. та ім'я її керманича Богдана Хмельницького залишились навіки в історичній пам'яті українського народу, бо за її здобутки він заплатив чи не найвищу ціну: від воєнних дій, голоду, епідемій, міграцій на російські та молдавські терени було втрачено щонайменше 65–70% населення, загальна чисельність якого на 1648 р. становила 4–5 млн осіб). Буквально етноцидом обернулися для українців присутність та дії на українських землях польсько–татарських військ, коли відбувалося його винищення та захоплення в ясир.

Проте традиції тієї звитяжної пори стали живильним джерелом для наступного розвитку визвольних змагань українців — діяльності П. Дорошенка, І. Мазепи, руху козацьких полків, очолюваних Семеном Палієм, гайдамацьких виступів, Коліївщини 1768 p., національно–культурницької діяльності титанів духу Українського відродження XIX ст., Української національно–демократичної революції 1917–1921 pp. За умов, коли продовжувався наступ царизму на автономні права України, козацтво дедалі частіше згадувало не дуже тривалу, але яскраву пору «вольниці», часи без феодала і ненависної панщини, коли його ж руками творилися підвалини незалежної Української держави.

Жодний з історичних діячів давніх століть нашого народу не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених праць про нього. Важко навіть перелічити види наукових розвідок і творів художньої літератури й мистецтва, в яких описується, досліджується, змальовується, згадується його постать. Народ у своїй творчості — історичних піснях, думах, легендах, переказах, прикладному мистецтві — приділяє особливу увагу славетному козацькому гетьманові. Про нього написано романи, повісті, оповідання, поеми, драми, створено кінострічки, картини і скульптури.

Коли б хто–небудь спробував зробити карту місць, де виникали всі ці наукові, літературні та мистецькі твори про Богдана Хмельницького, то довелося б включити до неї багато країн світу. Цей загальнолюдський доробок свідчить про глобальний інтерес до нашого славного предка і визначається загальноєвропейським характером подій, у центрі яких він перебував.

Історія піднесла на своїх хвилях українського гетьмана тому, що він втілив історичні сподівання свого народу на власне державне життя. Богдан Хмельницький належав до тих типових постатей доби, що дала світу в різних країнах видатних діячів політики, науки, культури, наділених найрізноманітнішими талантами. Люди великих пристрастей і могутнього інтелекту, вони піднялися до найвищих щаблів тодішньої освіченості і виявляли себе водночас в кількох галузях і сферах людської діяльності (Ян Гус, Томас Мюнцер, Олівер Кромвель та багато інших).

В Україні така людина виявляла себе передусім у національно–визвольній боротьбі. Ця боротьба в XVI–XVII ст. набула значення найважливішої проблеми, від вирішення якої залежала доля всього народу. Постало питання: бути чи не бути українському народові? Турецько–татарські загарбники загрожували йому фізичним винищенням. Панування шляхетської Польщі загрожувало духовним знищенням. Захоплена жадобою наживи, польська шляхта прагнула колонізувати Україну, окатоличити українців. Тому злочини шляхти проти українського народу, як свідчила «Історія Русів», були страшними. Чинили різні грабіжництва, «перед очима батьків спалювали людей на жару і варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки і смерть». До того ж усе це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким було життя в Україні. І не міг народ терпіти наруги, піднімався на боротьбу. В Україні постійно вибухали повстання, які переростали в національно–визвольні війни. Провідником цієї боротьби з кінця XVI та у першій половині XVII ст. було козацтво.

І тому, зрозуміло, чому саме на цьому історичному діячеві, немов у фокусі, зійшлися прагнення, зусилля, інтереси всього українського суспільства XVII ст. Одночасно Богдан Хмельницький сам був породженням цієї доби. Українське життя XVI–XVII ст. виховало його саме таким, яким він став.

Література

1. Гайбонюк В. Богдан Хмельницький в українській і світовій історії. — Рівне, 1996.

2. Гетьмани України: Історичні портрети: 36. / Упоряд. журн. «Україна». — К., 1991.

3. Грушевський М. Історія України–Руси. — Т. VIII, IX, X. — К., 1995–1998.

4. Дашкевич Я. Родинний клан Хмельницьких // Київська старовина. — 1995. — № 4. — С 95–101.

5. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відпов. ред.) та ін. — К., 2006.

6. Костомаров М. Богдан Хмельницький: Історичний нарис. Для середнього і старшого шкільного віку / Серія «Гетьмани України». — К, 1992.

7. Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. — Т. 1–3. — СПб., 1887.

8. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. — К., 1954.

9. Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження) / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. — К., 2003.

10. Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / Редкол.: В. Смолій (відпов. ред.) та ін. — К., 1998. — Кн. 1.

11. Реєнт О., Коляда І. Усі гетьмани України. — Харків, 2007.