Отаман Іван Сірко - Коляда Ігор - Страница 9

Сірко не довіряв Суховієві. І ця недовіра кошового була небезпідставною: претендент на гетьманство влився до лав ординців і, за чутками, навіть прийняв іслам під іменем Агипат–мурзи (Ашпат–мурзи, Шамая).

26 січня 1669 року Сірко на чолі кінного та пішого козацького війська з гарматами дав битву під Ольховцем неподалік Канева. Він розгромив Суховієвого союзника — Батирчу–мурзу (Батиршу–мурзу), і сам претендент на булаву мало не потрапив у полон. Суховій зазнав нищівної поразки, а на полі бою лишилося чотири тисячі ординців. Майже всі козаки–запорожці залишили його.

У березні того ж року в Глухові відбулася рада лівобережних полків у присутності московських послів. На ній Дем'ян Многогрішний був затверджений гетьманом Лівобережної України.

Обрання Многогрішного гетьманом похитнуло позиції Дорошенка. І тому на козацькій раді в Корсуні (березень, 1669 року) підтвердили обрання гетьманом Дорошенка, який тут «турецькому султану присягу вчинив». Під час ради татари зробили напад на українські землі. Їм помстилися козаки на чолі з Сірком і полковниками О. Гоголем та Г. Щербиною у поході на Очаків, узявши в полон значну кількість бусурман.

Улітку 1669 року П. Суховій на чолі 20–тисячного козацького війська (п'ять правобережних полків та запорожці) взяв в облогу Дорошенка поблизу села Кононча над Россю. З Дорошенком було чотири тисячі козаків. У цій битві йому, ймовірно, допомагав І. Сірко. Дорошенко успішно відбивався, а потім залишив укріплення й дав битву в полі. Але його супротивники добре поставили артилерію і, підпустивши дорошенківців на близьку відстань, вдарили з гармат та рушниць, завдавши їм великих втрат (три тисячі). Але в цей час до табору прибув турецький чауш і наказав Суховієві відступити. Той не міг не послухатися, оскільки його головну військову силу становили татари, турецькі піддані. Він відмовився від гетьманства, а козаки, що були при ньому, пішли до Умані й проголосили уманського полковника М. Ханенка гетьманом.

На початку липня 1669 року з новою силою спалахнула боротьба за владу на Правобережжі. Ханенко, до якого приєдналися Юрій Хмельницький, Петро Суховій і кримські татари, виступив проти Дорошенка, котрий міг розраховувати на допомогу лише білгородської орди. Останній вийшов із Чигирина і рушив до Черкас, а звідти на річку Росаву.

Це був критичний для Дорошенка час. Саме тоді, 8 листопада (29 жовтня) 1669 року, відбулася вирішальна битва під Стеблевим. У розпал битви, коли вже союзники вдиралися на вал Дорошенкового табору, йому на допомогу несподівано прийшов Сірко зі своїми запорожцями та білгородською ордою, і тоді ситуація раптово змінилася. Ханенко мусив тікати, а Дорошенко здобув блискучу перемогу, знищивши п'ять тисяч татар. Білгородські ординці навіть полонили Юрія Хмельницького (начебто з сином Михайла Ханенка Павлом) і спочатку ув'язнили в Аккермані, а потім передали туркам. Ханенко ж знайшов притулок на Січі.

1670 рік уславився трьома походами І. Сірка проти кримських татар. Про один із перших походів мемуарист писав: «Сірко з кількома загонами запорізьких козаків сильно атакує татар, а з християнами не хоче воювати, як публічно визнає». Про успішну липневу облогу турецької фортеці Очаків і взяття великої здобичі (полонені, коні та худоба, рухоме майно) повідомив згодом царя сам Сірко. Він просив можновладця направити калмиків на допомогу запорожцям і прислати гармат із боєприпасами, щоб вирушити в морський похід.

2 вересня 1670 року в Острозі Ханенко уклав договір, за яким Правобережжя визнавало владу Польщі, а козацький стан отримував гарантію недоторканності своїх прав та привілеїв. Сірко в цей час віддалився від Дорошенка. Польські дипломати прибували на Січ, де вшановували Сірка і мирили його з Ханенком, наголошуючи на тому, що Дорошенко вступив у союз із ворогами християнства. Сірко вирішив підтримати Ханенка.

У грудні 1670 року Дорошенко ще більше зближується з Османською імперією. Тоді Сірко разом із Ханенком виступив проти Дорошенка. Під Ладижиним, як повідомляв автор «Віршованої хроніки», відбулася зустріч коронних гетьманів Яна Собеського та Д. Вишневецького і М. Ханенка з І. Сірком. Вони мали з собою шість тисяч козаків. Сірка зустріли «з булавою від короля, але він цього не прагнув, щоб через це Ханенко не мав болю. Там Ханенка цим клейнодом було надто уконтентовано». Козакам, «особливо Сіркові», обіцяли дати подарунки. Облога Кальника Яном Собеським та польним гетьманом Д. Вишневецьким не була вдалою. Сірко ж із М. Ханенком разом успішно воювали проти кримчаків. Після цього І. Сірко підступив до Тростянця, де вже тиждень польсько–український гарнізон на чолі із сотником Королем оборонявся від дорошенківців. Прихід Сірка допоміг польсько–українським військам. П. Дорошенко під покривом ночі спробував таємно відступити. Але на світанку це було помічено, й Сірко та інші кинулися навздогін і завдали втікачам утрат.

У січні 1671 року турки разом із козаками гетьмана П. Дорошенка готувалися до нового походу проти поляків. Козацькі полки на чолі з гетьманом М. Ханенком та І. Сірком підготували три тисячі чайок для морського походу, чим зірвали плани турків.

Спроби П. Дорошенка навесні 1671 року знайти порозуміння з Польщею завершилися невдачею. Гетьман, заручившись підтримкою кримського хана, знову розпочинав боротьбу з поляками. Узяв в облогу Білу Церкву. І хоча поляки завдали дорошенківцям поразки під Брацлавом, вони все–таки звернулися по допомогу до І. Сірка. Він напав тоді на ординські становища і зірвав плани татар, здобувши над ними блискучу перемогу. Такі дії кошового обурили Дорошенка, який мав намір судити його. Сірко ж підтвердив свій союз із Ханенком, хоча й відкрито не поривав із Дорошенком.

Польський уряд, вбачаючи в Сіркові досить авторитетного козацького вождя, всіляко намагався здобути його прихильність. Король Михайло Вишневецький обдаровував його: дав на 200 червоних золотих блавату (рід матерії) та доброго сукна. Сандомирський воєвода подарував Сіркові кунтуш із соболями, а також коштовну шаблю.

У вересні 1671 року Сірко пристав на пропозицію Ханенка спільно йти на Бендери, аби внеможливити надання допомоги білгородськими ногайцями Дорошенкові. Вони разом захопили Білгород, Тягиню й понад десяток сіл, завдавши дуже значної шкоди ногайським улусам у Буджаці. Є також дані й про те, що той самий час Сірко й Ханенко разом напали на переправах на орду кримського хана, який поспішав на допомогу Дорошенкові. Після триденних боїв вони домоглися того, щоб хан пішов воювати проти Дорошенка.

Спроби П. Дорошенка протистояти Сіркові та Ханенку успіху не мали. Дорошенко хотів перестріти Сірка, який ішов окремим шляхом. Але, дійшовши до Ладижина, він не зміг переправитися там через Буг, бо тоді річка широко розлилася. Тим часом Ханенко прибув на допомогу Сіркові, їхні війська стали кількісно переважати дорошенківські. Довелося Дорошенку повертатися до Германівки. А шляхи Ханенка й Сірка знову розійшлися: перший пішов до Ладижина, а другий — до Рашкова, і тамтешні козаки йому піддалися. Вони зустрілися біля Шафранця з військом Дорошенка, але останній не зважився дати їм бій, оскільки ординці Суїн–Кази покинули його й пішли на Дон. Гетьман тоді повернув до Чигирина. Ситуацією відразу ж скористався коронний гетьман Ян Собеський, посиливши свій наступ на правобережні міста, частина яких підкорилася йому сама, інші ж він узяв силою.

Дорошенко не міг пробачити своєму «хлібоїдцю» Сіркові його допомоги ворогам — Ханенкові й полякам. Але ситуація складалась не на користь правобережного гетьмана, авторитет якого дедалі падав, натомість авторитет і вплив Сірка зростали. Очевидець тих подій писав: «Тепер так тягнуться до Сірка, як було за Хмельницького, коли всі до нього тягнулися, і міста піддаються йому».

Як зауважують історики, тоді сталася подія, яка певною мірою позначилася на подальшій долі Івана Дмитровича.

У жовтні 1671 року до табору коронного гетьмана Яна Собеського прибули Ханенко та Сірко з козаками, щоб заявити про свою вірність Речі Посполитій. Натомість коронні гетьмани заприсяглися зберегти козацькі права та вольності. Ханенко виголосив урочисту промову. Наступного дня на честь союзників Ян Собеський улаштував бенкет, на якому «випили декілька жбанів української горілки та стріляли з усіх гармат польської артилерії». Вранці 14 жовтня 1671 року на військовій раді за участю козацької старшини було вирішено переправлятися через Буг і йти на Кальник. З огляду на те, що Кальник був добре укріплений, а ослаблене польське військо не мало важких гармат, вирішили розпочати переговори. Але командир тамтешньої залоги сердюків відмовився капітулювати, і тоді союзники 17 жовтня розпочали обстріл міста з 17 (12 польських і 5 ханенківських) гармат і двох мортир. Обложені трималися стійко, відкрили у відповідь сильний вогонь і мало не вбили самого Яна Собеського. Місто не піддавалося, тому коронний гетьман 19 жовтня відступив до Іллінців, де й став табором. Оскільки до Кальника йшла підмога від Дорошенка та ординців, Ханенко та Сірко об'єднали свій табір із польським. 20 жовтня відбулася битва під Кальником. Дорошенківці встигли ввійти до міста, але татари потрапили під тяжкий удар польської кінноти й були дощенту розгромлені. Після бою під Кальником Собеський прийняв рішення поставити коронне військо між Бугом та Дністром. Ханенко ж мав піти до Бершаді, а Сірко — до Ладижина, «до своїх квартир».