Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 39

— Так, так, — перебив його Мига. — Це правда! Одні з голоду пухнуть, а другі — хоч греблю гати! Все це дуже цікаво, що ви розповідаєте, але тепер скоро всьому лиху настане кінець. До побачення. Бажаємо вам усього доброго!

По цих словах Мига поплескав Сивенького по спині, випровадив за двері й крикнув навздогінці:

— Тож не забудьте: якщо комусь із ваших друзів удасться роздобути грошей, нехай і вони приходять до нас по акції!

Розділ шістнадцятий

НА СЦЕНІ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ПАН СПРУТС

Як тільки Сивенький зник за дверима, Мига ляснув себе по лобі й сказав:

— Ми тут жбурляємо на вітер гроші, вміщуємо оголошення у газетах, а сільські жителі, виявляється, і газет не читають!

— По-моєму, треба встановити кілька рекламних плакатів на дорогах, далеко від міста, щоб їх бачили сільські коротульки, — придумав Жуліо.

Мига й Жуліо мерщій сіли в машину й поїхали в рекламну майстерню. Там вони заходилися пояснювати художникам, де і які плакати треба встановити, а коли повернулись у контору, застали в ній ще трьох покупців. По обвітрених, засмаглих обличчях можна було догадатися, що всі троє були сільські жителі, та ще й бідняки. Одежина на них була благенька, латана, взуття — стоптане. У одного майже зовсім ніякого взуття не було, тобто на ногах у нього були подерті черевики без підошов. Незнайко й Козлик схилилися над столом, на якому були розкладені мідяки, й старанно перелічували їх. Покінчивши з цим, Незнайко вручив коротулькам придбані ними акції. Руки покупців від хвилювання тремтіли, а той, що був без підошов, розхвилювався так, що аж заплакав.

— Знаєш, братику, — сказав він Козликові, — я ж приїхав у місто, щоб купити собі черевики, чесне слово, та узнав тут про всі ці гігантські боби, огірки й капусту. От і вирішив замість черевиків купити, розумієш, акцію.

— І правильно зробив, — похвалив його Козлик. — Черевики кожний осел може купити, а який же осел купить акцію!

— Що правда, то правда! — закивав головою коротулька. — А чи не можна узнати, скоро на ці акції ми одержимо насіння?

— Скоро, скоро, — встряв у розмову Мига. — Ось зберемо потрібну суму грошей і зразу ж посадимо за роботу різних спеціалістів-конструкторів. Вони швидко створять проект літального корабля, а там, дивись, і по насіння можна буде летіти. З грішми, сам розумієш, усе швидко робиться.

Коротульки хотіли ще про щось запитати, але Мига сказав:

— Поздоровляю вас, дорогі друзі, із вступом в акціонерне товариство! Тепер усьому вашому лиху скоро прийде кінець, і ви будете жити розкошуючи. Кращого застосування для своїх капіталів ви не могла придумати.

Мига потиснув кожному покупцеві руку, випровадив їх усіх з контори й кинувся обнімати Незнайка та Козлика.

— Ура, братики! — закричав він. — Здається, наше діло вже йде на лад!

Діло справді швидко пішло на лад. Правда, в той день покупці більше не з'являлися, зате коли Мига й Жуліо прийшли в контору наступного дня, вони побачили, що торгівля акціями відбувається досить жваво. Перед Незнайком і Козликом раз у раз з'являлися всякі коротульки й викладали на стіл свої гроші. Тут були вже не тільки сільські жителі, а навіть міські. Один з них розповів нашим друзям, що колись він пішов із села, де у нього зостався невеликий клаптик землі. Він мріяв найнятися десь на завод чи на фабрику й заробити грошей, щоб прикупити землі, бо ж його клаптик давав дуже малий урожай. Нарешті йому вдалося влаштуватись робітником на фабрику, проте за довгі роки праці він так і не зміг зібрати суму, якої вистачило б на купівлю землі.

— Тепер у мене одна мрія, — сказав він. — На ті гроші, які мені пощастило заощадити, куплю ваших акцій, а коли одержу насіння, повернуся в село й хазяйнуватиму.

— Добре діло задумали! — з почуттям вигукнув Мига. — Господарювати на своїй земельці — то справжня насолода, скажу я вам! А чи багато, дозвольте спитати, вам пощастило заощадити грошей?

— Та грошей не так і багато: п'ятнадцять фертингів.

— Ну що ж, давайте сюди ваші п'ятнадцять фертингів, а ми вам дамо п'ятнадцять акцій. Це буде чудово, повірте мені. Якби ви навіть цілий рік думали, і то не змогли б придумати кращого застосування для своїх капіталів.

Коротулька виклав з кишені гроші і, одержавши акції, вийшов.

— От бачите, — сказав, розпливаючись в усмішці, Мига, — покупець неодмінно розкошелиться, якщо з ним поговорити щиро. Покупці люблять ввічливість.

А бажаючих придбати акції з кожним днем було все більше. Незнайко й Козлик з ранку до вечора продавали акції, Мига ж тільки те й робив, що їздив у банк. Там він обмінював дрібні гроші на крупні й складав у вогнетривку шафу. Багато покупців приходили в контору дуже рано. Від нічого робити вони товпилися на вулиці, чекаючи, коли відкриється контора. Це привертало увагу перехожих. Поступово всім у місті стало відомо, що акції Товариства гігантських рослин мають великий попит.

Міські жителі збагнули, що з часом ціна на акції може підскочити. Всі пригадували дивовижний випадок, коли акції якогось нафтового товариства, куплені по одному фертингу за штуку, згодом продавалися спочатку по два, потім по три, потім по п'ять фертингів, а в той день, коли стало відомо, що з-під землі, де провадились розвідувальні роботи, вдарив нарешті нафтовий фонтан, ціна на акції підскочила до десяти фертингів за штуку. Кожен, хто продав свої акції того дня, одержав у десять разів більше грошей, ніж затратив спочатку.

Наслухавшись таких розповідей, кожен, кому вдалося заощадити на чорний день сотню-другу фертингів, купував гігантські акції, щоб продати їх, як тільки підскочить ціна. І два мільйони акцій, що зберігалися у двох вогнетривких скринях, були швидко розпродані.

Побачивши, що торгівля акціями йде дуже успішно, Мига й Жуліо вирішили пустити в продаж акції і з інших скринь.

— Ще невідомо, чи вдасться нам виручити якісь гроші за насіння, — сказав Жуліо. — Краще вже продавати акції, поки за них платять.

А за акції і справді охоче платили. Їх купували тепер уже не тільки жителі Давилона, але й приїжджі з інших міст. Не виявили ніякої зацікавленості до акцій лише крупні багачі. Вони були певні, що Товариство гігантських рослин — це звичайне акціонерне товариство, яке незабаром лопне й перестане існувати. Адже багачі прекрасно знали, що всі ці акціонерні товариства й компанії створювались лише для того, щоб привласнити чужі гроші, або, простіше кажучи, обібрати бідняків.

А проте незабаром появився багач, який зацікавився гігантськими акціями. Це був пан Спрутс — один з найбагатших жителів міста Грабунберга. Зовні пан Спрутс нічим не вирізнявся серед інших грабунберзьких багачів, які загалом не відзначалися великою красою. У нього було широкувате, дещо витягнуте в сторони обличчя, з маленькими, наче гвіздки, очима й надзвичайно тоненьким носиком, затиснутим між двома пухленькими щічками. Завдяки широкому обличчю і деякій припухлості щік здавалося, наче пан Спрутс увесь час усміхається, і це надавало йому химерного вигляду. Однак нікому не спадало на думку сміятися з нього, бо кожен, хто розмовляв з паном Спрутсом, думав не про його зовнішність, а тільки про його багатство.

Багатство пана Спрутса становило цілий мільярд фертингів, тобто він був мільярдером, або, як любили казати грабунберзькі багачі, пан Спрутс коштував один мільярд. Треба сказати, що багачі в місті Грабунберзі (як, зрештою, і в інших містах) цінували коротульок не за їхні здібності, не за їхній розум, доброту, чесність і такі інші моральні якості, а тільки за ті гроші, які вони мали. Коли коротульці вдавалося зібрати тисячу фертингів, про нього казали, що він коштує тисячу фертингів; коли хтось мав тільки сто фертингів, казали, що він коштує сотню; коли ж у когось нічого не було за душею, то казали з презирством, що він взагалі нікчемний коротулька — зовсім нічого не вартий.

Пан Спрутс був власником величезної мануфактурної фабрики, відомої під назвою Спрутсівської мануфактури, яка випускала колосальну кількість найрізноманітніших тканин. Крім того, у нього було близько тридцяти цукрових заводів і кілька латифундій, тобто величезних земельних угідь.