Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 27

— Нічого, — признався Незнайко.

— Ну то послухай. У нас тут все можна. Не можна тільки жити без даху над головою і ходити по вулиці без сорочки, без капелюха чи без черевиків. Кожного, хто порушить це правило, поліція ловить і відсилає на острів Дурнів. Вважають, що коли ти нездатний заробити собі на житло й на одяг, значить, ти безнадійний дурень і тобі місце саме на цьому острові. Деякий час тебе там і годуватимуть, і поїтимуть, і пригощатимуть чим захочеш, і нічого робити не треба буде. Знай собі їж та пий, веселися та спи, та гуляй скільки влізе. Від такого безглуздого проводження часу коротулька на острові поступово глупіє, дичавіє, потім починає обростати шерстю і зрештою перетворюється на барана чи на вівцю.

— Не може бути! — вигукнув Незнайко.

— Ну от! — усміхнувся Козлик. — Я тобі кажу правду.

— Чому ж коротульки перетворюються на овець?

— Там, розумієш, повітря якесь шкідливе. Все це від повітря. Кожен, хто не працює й живе без турбот, рано чи пізно стає там вівцею. Багатіям, що живуть на острові Дурнів, це вигідно. Спочатку вони витрачають гроші, щоб годувати коротульок, дають їм можливість байдикувати, а коли коротульки перетворяться на овець, їх можна годувати травою і ніяких грошей витрачати не треба.

— А які це — багатії? — спитав Незнайко. — У нас ніяких багатіїв нема.

— Багатії — це ті, у кого багато грошей.

— А для чого це багатіям, щоб коротульки перетворювались на овець?

— Наче ти не розумієш! Багатії примушують стригти цих овець, а вовну продають. Великі капітали наживають!

— А чому багатії самі не перетворюються там на овець? Хіба на них шкідливе повітря не впливає?

— Повітря, звичайно, впливає і на них, але в кого є гроші, той і на острові Дурнів непогано влаштується. За гроші багатій побудує собі будинок, у якому повітря добре очищається, заплатить лікареві, а лікар пропише йому пілюлі, від яких шерсть відростає не так швидко. Крім того, для багатіїв є так звані салони красоти. Коли якийсь багатій наковтається шкідливого повітря, то мерщій біжить у такий салон. Там за гроші йому робитимуть усілякі припарки і притирання, щоб бараняча морда була схожа на звичайне коротульчине обличчя. Правда, ці припарки не завжди добре помагають. Глянеш на такого багатія здалеку — наче нормальний коротулька, а придивишся зблизька — простісінький баран. Одне тільки, що гроші в нього є, а дурень дурнем, чесне слово! Проте нам пора спати. Ходімо пошукаємо тобі полицю, — закінчив Козлик.

Вони почали тинятися поміж полицями, шукаючи вільне місце. Зненацька хтось торкнув Незнайка за плече. Незнайко підвів голову і побачив на горішній полиці чорноокого коротульку, який поміг йому сховатися від поліцейських під лавкою.

— Залазь сюди, — зашепотів чорноокий. — Тут поряд полиця вільна.

Незнайко швиденько заліз на полицю.

— Ти, Незнайку, тримайся біля мене, — сказав чорноокий. — Я тебе не дам скривдити, а то ти, видно, і справді звідкілясь здалеку й зовсім не знаєш тутешніх правил.

— А як тебе звати? — спитав Незнайко.

— Моє ім'я Мигс, але ти можеш звати мене просто Мига.

Незнайко влігся на полиці і вже хотів заснути, аж раптом згадав про Пончика.

— Матінко! — скрикнув він. — А Пончик же там лишився!

— Який Пончик? — здивовано спитав Мига.

Незнайко почав розповідати Мизі, як вони летіли в ракеті з Пончиком. Мига сказав:

— Про це поки що не кажи нікому ні слова. Тобі все одно не повірять, і ти тільки зіпсуєш діло. До всього треба братися з розумом. По-моєму, тебе тут довго не триматимуть. А ми ось що зробимо. Я дам тобі листа до одного надійного коротульки. Як тільки звільнишся, підеш прямо до нього. Він тобі дасть притулок на перший час, а потім ми з тобою зустрінемось і влаштуємо це діло. Не турбуйся, все зробимо: і Пончика виручимо, й самі не будемо скривджені. У мене визрів уже в голові план…

Мига ще хотів щось сказати, але в цю мить очі у Незнайка заплющились, і він заснув так міцно, як уже давно не спав.

Це була його перша ніч на Місяці.

Розділ одинадцятий

ЗВІЛЬНЕННЯ

Уранці Незнайка розбудив страшенний гамір.

— Вставай! Роздягайся! В ряди шикуйся! — оглушливо ревів чийсь противний гугнявий голос.

Розплющивши очі й поволі прочумавшись, Незнайко оглянувся довкола і впевнився, що це кричав, стоячи в дверях, поліцейський Дригль. У руках у нього був невеличкий апарат, схожий на радіоприймач з гучномовцем. Дригль викрикував слова прямо в апарат, і гучномовець посилював його голос так, що, не здригаючись, не можна було слухати.

Мига побачив, що Незнайко прокинувся, і сказав:

— Вставай скоріше, роздягайся!

— А навіщо роздягатися?

— Побачиш. Та швидше, а то намокнеш в одежі.

Не сказавши більше ні слова, Мига роздягнувся і, лишивши одяг на полиці, скочив униз. Незнайко зробив так само. Опинившись на підлозі, він побачив, що всі коротульки вже стояли між полицями голяком.

— Шикуйся один за одним! Струнко! — репетував Дригль.

Упевнившись, що всі коротульки позлазили з полиць, він натиснув одну з кнопок, котрі були на стіні коридора біля дверей, і Незнайко одразу ж побачив, що всі полиці із стояками, на яких вони трималися, почали опускатися в чотирикутні отвори, що з'явились у підлозі. Не минуло й хвилини, як усе приміщення було звільнене від полиць, і в ньому лишилися лише голі коротульки. Як тільки полиці зникли, отвори в підлозі щільно закрилися внизу. Побачивши це, Дригль замкнув двері і натиснув ще одну кнопку. Одразу ж із круглих отворів, що були в стінах, в усі боки бризнули сильні струмені води. Рятуючись від струменів, голі коротульки кинулися врозтіч, але потоки води наздоганяли їх повсюди і збивали з ніг. Не встигав коротулька стати на ноги, як знову попадав під водяний струмінь і знову падав па підлогу. Бігаючи по всіх закутках і падаючи, коротульки терлися тілом об підлогу й стіни; стикаючись між собою, вони мимоволі доторкались один до одного і добре одмивалися.

Тюремне начальство влаштувало миття в самій каталажці, щоб не витрачати грошей на будівництво спеціальної умивальні, щоб не водити арештованих у лазню, бо це теж коштувало б грошей, до того ж хто-небудь із арештованих міг би при цьому втекти.

Поки коротульки проходили вищеописану водну процедуру, їхній одяг і полиці, на яких вони спали, проходили так звану санітарну обробку, тобто їх обкурювали спеціальними отруйними газами, від яких дохли блощиці й блохи та інші шкідливі комахи. Це, звичайно, робилося зовсім не тому, що поліція якось особливо піклувалася про арештованих коротульок. Поліції було байдуже — кусають арештованих блохи чи не кусають. Все діло було лише в тому, що як тільки в каталажці заводились блощиці чи блохи, вони розповзалися по всьому поліцейському управлінні й кусали самих поліцейських, а їм це не подобалось.

Коли водна процедура кінчилася, отвори в підлозі знову відкрилися, і полиці разом з продезинфікованим одягом піднялися нагору. Тремтячи від холоду, коротульки почали мерщій одягатися. Не встигли вони одягтись, як двері відчинилися, на порозі став Дригль. — Шикуйся! — закричав він.

Коротульки швидко вишикувалися в один ряд.

— Усі, кого назву, крок уперед! — скомандував Дригль і почав називати коротульок за списком. — Козлик, Босий, Антиквар, Москіт, Гримза, Віртуоз, Амба, Бісер, Болід, Незнайко…

Кожен названий одразу ж виходив на крок уперед. Незнайко почув своє ім'я і теж ступив крок уперед. У цей час хтось торкнув його за плече. Оглянувшись, Незнайко побачив Мигу, який подавав капелюха.

— Ось твій капелюх, Незнайку, — зашепотів Мига. — Я його навмисне від Стриги сховав. Візьми, а то ти, може, й не повернешся сюди. В капелюсі лист, — додав Мига й приклав палець до губів, застерігаючи, щоб Незнайко мовчав.

Закінчивши читати список, Дригль провів викликаних коротульок по коридору й заштовхав їх всіх у тісну кімнатку.