Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич - Страница 40

Як тільки Незнайко прочитав про це твердження Свистунчика, на нього напав страх. Він зблід і, сівши на лавочку, став прикривати газетою свої жовті, канаркові, штани. Побачивши це, Ниточка розсміялася.

— Що з тобою, Незнайку? — запитала вона. — А, розумію! Адже ти теж у жовтеньких штанах. Ти боїшся, що подумають, ніби ти чарівник, так?

— Так, — признався Незнайко.

— Як тобі не соромно, Незнайку! — вигукнула Ниточка. — Хіба ти не знаєш, що чарівників нема на світі?

— А навіщо ж Свистунчик сказав, що він бачив чарівника?

— Дурниці! — відповіла Ниточка. — Свистунчик хворий. У нього марення і розладнання уяви. Йому все це примарилось. Ось почитай, що пише про це лікар Компресик.

Незнайко став читати розповідь лікаря Компресика, яка була вміщена в газеті. Лікар Компресик писав, що міліціонер Свистунчик ще не зовсім здоровий. Його розумові здібності ще не цілком відновилися після струсу мозку, уява також ще розладнана, отож хворий і марить чарівником у жовтих штанах, тобто вважає, буцімто він бачив його, тим часом, як він його ніколи, звичайно, не бачив. Однак поступово це в хворого минеться, а до тих пір йому доведеться бути в лікарні, бо ж подібні хворі на марення небезпечні для оточуючих.

Прочитавши в газеті, що Свистунчика ще не скоро випустять з лікарні, Незнайко трохи заспокоївся, але боявся навіть устати з лавочки, бо ж йому здавалося, що всі дивляться на його жовті штани.

— Ото чудний! — сказала Ниточка. — Ніби ти один у жовтих штанах. Поглянь навколо.

Незнайко глянув на всі боки й побачив, що багато малюків ходило в жовтих штанах.

— Пам'ятаєш, коли ви були в нас на фабриці, художниця Акварелька працювала над проектом жовтих штанів! — сказала Ниточка. — Тепер фабрика освоїла цю модель, і з учорашнього дня жовті штани надходять у всі магазини. Тепер це наймодніший колір.

Розділ двадцять шостий

Важливі події

Побачивши, що ніхто не звертає уваги на його жовті штани, Незнайко заспокоївся і перестав думати про міліціонера Свистунчика. День він провів досить весело й лише ввечері, коли ліг спати, раптом відчув якийсь неспокій. Спочатку він навіть не розумів, що з ним діється. Йому здавалося, ніби він чи загубив щось, чи обіцяв щось комусь дати, але не виконав обіцянки, чи то йому обіцяли щось дати, але так і не дали.

«Дідько його розбере, що зі мною таке! — дивувався Незнайко. — Все було так добре, й ось на тобі!»

Він перевертався в ліжку з боку на бік, намагаючись будь-що заснути, й раптом почув тоненький писк, наче комар пищав. Незнайко насторожився і поступово в цьому писку став розрізняти слова:

«А ти про міліціонера за-бу-у-в? Заб-у-у-в?»

«Ти бач! — здивувався Незнайко. — Та це ж моя совість! Ха-ха! Давно, як кажуть, не чували!»

Але совість не звернула уваги на його глузування й говорила далі:

«Ти ось спиш собі, а міліціонера через тебе тримають у лікарні. Піди краще до Компресика й скажи, що Свистунчик справді бачив у тебе чарівну паличку. Адже Компресик думає, що в Свистунчика не всі дома, тому й вважає за необхідне його лікувати».

— От нещастя! — пробурчав крізь зуби Незнайко. — Як тільки мені треба спати, вона прокидається і починає туркотіти, їй, бачите, вночі не спиться чомусь.

Однак совість не вмовкала й настирливо правила своєї:

«Я ж хочу, щоб ти був кращий. Я не можу спати, коли бачу, що ти робиш щось погане».

«Ну гаразд, гаразд! — роздратовано відповів Незнайко. — Завтра піду й розкажу все. Хай міліціонер покарає мене. Й чарівну паличку хай забере! Обійдуся і без палички. Через неї тільки неприємності!»

Не встиг Незнайко це сказати, як совість угамувалась, і він швидко заснув.

Наступного дня Незнайко, звичайно, нікуди не пішов, нікому нічого не сказав, а ввечері, коли совість знову почала дорікати йому, він сказав, що виконає обіцянку завтра. Таким чином, він знайшов дуже добрий спосіб миритися із своєю совістю. З нею зовсім не треба було сперечатись, а як тільки вона почне дорікати, слід було пообіцяти: гаразд, мовляв, зроблю завтра. Совість одразу втихала, і можна було спокійно спати.

Наші мандрівники, як і раніше, пропадали цілими днями в парку, а в Сонячному місті тим часом відбувалися дуже важливі події, які мало-помалу спричинилися до значних змін у житті міських жителів. Величезну роль у цих подіях відіграли троє колишніх ослів, тобто уже відомі всім Калігула, Брикун і Пегасик. З того часу, як ця трійця зустрілася на Макаронній вулиці й Пегасик надумав протягти впоперек тротуару мотузку, від якої так постраждав міліціонер Свистунчик, вони більше не розлучались один з одним. Утрьох їм було не так сумно, до того ж Брикун і Калігула сподівалися, що Пегасик придумає ще якусь цікаву забавку. Пегасик сказав, що найцікавіша забавка, яку він знає, — це обливати із шланга водою перехожих, але згодом він, можливо, придумає і ще що-небудь.

Наступного ранку, як тільки на вулицях з'явилися поливальники квітів, Калігула, Брикун і Пегасик відібрали в одного з них шланг і заходились обливати перехожих. Поки перехожі дотямилися, в чому справа, багатьох було облито з голови до ніг. Такий самий жарт Калігула, Брикун і Пегасик устругнули з перехожими і на другій вулиці, потім на третій. Усі ці їхні подвиги не пройшли непоміченими, і на другий день у газеті з'явилось нове повідомлення. Ось що там було написано:

«Нам уже доводилось писати в нашій газеті, як двоє невідомих перехожих захопили шланг для поливання квітів і поливали з нього пішоходів на вулиці. За вчорашній день трапилося ще кілька таких самих безглуздих випадків. Один з облитих з ніг до голови пішоходів простудився і захворів. Тепер він перебуває у лікарні, де, за всіма ознаками, йому доведеться пролежати декілька днів.

Необхідно відзначити, що випадки обливання водою перехожих є дикими, хуліганськими вибриками, яких давно вже не знали в нашому місті. Останній раз такий випадок трапився кілька десятків років тому. В ті далекі від нас часи ще були коротульки, яким було приємно робити неприємності іншим коротулькам. Так, наприклад, деяким з них подобалось, підкравшись до кого-небудь ззаду, несподівано вдарити кулаком по спині або вилити кварту холодної води на голову. Більшість з них любили грати в квача. Збиваючи перехожих з ніг, вони гасали по вулицях швидше од вітру, чому й були прозвані вітрогонами.

Внаслідок проведених виховних заходів вітрогони перестали існувати в нашому місті вже багато років тому. Лишається невиясненим, чи коротульки, які обливають водою, є вітрогонами, що уціліли від минулих часів, чи це якісь нові, що невідомо звідки прийшли, вітрогони. Треба сподіватися, що в майбутньому все це з'ясується».

До речі, обливання водою з шланга було не єдиною розвагою у наших вітрогонів. Побачивши, що жителі Сонячного міста часто грали в піжмурки, вони теж стали грати в цю гру, але внесли в неї деякі удосконалення. А згодом ця удосконалена гра знайшла навіть деяке розповсюдження серед простих коротульок і була названа вітрогонськими піжмурками. Кожен, хто грав у цю гру, брав у руки кварту з водою. Той, що шукав, повинен був не тільки знайти того, що ховався, але й облити його з кварти водою, а той, що ховався, повинен був облити того, хто шукав. Точнісінько так з'явилася гра, яка була названа вітрогонським квачем. При цій грі гравці ганялись один за одним і обливалися водою з кварт. Як тільки квачеві вдавалося облити кого-небудь, він одразу переставав бути квачем, а замість нього квачем ставав облитий, котрий, у свою чергу, старався облити інших гравців.

Окрім рухливих ігор, Калігула, Брикун і Пегасик дуже швидко оволоділи й настільними іграми, як наприклад, лото, доміно, більярд, шашки й навіть шахи. Однак і тут грати просто, як усі грали, їм не сподобалось, і Пегасик, що був найбільш винахідливим серед них, запропонував грати на щиглі.

При цьому методі той, хто програв у шахи, шашки, доміно чи більярд, підставляв лоба, а той хто виграв, давав йому одного, два чи якусь іншу заздалегідь обумовлену кількість щиглів.