Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич - Страница 25

Повернувши за ріг, мандрівники опинились у Музикальному провулку, де всі будинки були побудовані у вигляді яких-небудь музичних інструментів. Один будинок був у вигляді піаніно, другий — у вигляді рояля, третій — арфи, четвертий — акордеона, п'ятий — барабана. Тільки один будинок, що стояв на розі, був побудований чомусь у вигляді глиняного горщика. Ще на одній вулиці мандрівники побачили будинок геть незвичайного типу. Він не стояв на землі, а висів у повітрі, причеплений до величезної повітряної кулі.

— Невже знаходяться бажаючі жити в цьому повітряному будинку? — здивувалася Кнопочка.

— Відбою нема! — сказав Кубик. — Стільки бажаючих, що ми вирішили побудувати ще кілька таких будинків. Мешканцям подобається кожного дня долати труднощі й небезпеки: видиратися по дротяних драбинах, стрибати вниз з парашутами або спускатися по тросу.

— Я теж не відмовився б пожити в такому будинку, — сказав Незнайко.

— А тепер хвилинку терпіння, і я ознайомлю вас із стародавньою архітектурою, — сказав Кубик. — Зараз ми потрапимо з вами в так званий архітектурний заповідник.

Мандрівники пішли провулком і опинились у кварталі, що був забудований будинками з колонами. Тут були колони й прямі, й криві, й закручені, й виті, й спіральні, й похилі, й приплюснуті, й косопузі, й млинцевидні, й навіть такі, що не підбереш назви. Карнизи в будинках теж були й рівні, й косі, й криві, й ламані, й зигзагоподібні. В одних будинках колони стояли не знизу, як звичайно, а зверху на дахах, у других будинках колони були знизу, зате самі будинки стояли зверху, над колонами; в третіх колони були підвішені до карнизів і хиталися над головами перехожих. Був будинок, у якого карниз містився внизу, а колони стояли догори ногами і на додаток, похилилися набік. Був також будинок, у якого колони стояли рівно, але сам будинок стояв криво, ніби збирався рухнути на голови перехожих. А ще був будинок, у якого колони схилилися в один бік, а сам будинок нахилився у другий, так що здавалося, неначе все це зараз упаде на землю й розсиплеться на порох.

— Ви на ці скособочені будинки не дивіться, — сказав Кубик. — Це колись у нас була мода захоплюватись спорудженням будинків, які ні на що не схожі. От і натворили такого неподобства, що тепер навіть дивитися соромно! Ось, наприклад, будинок, що його ніби якась неземна сила приплюснула й перекосила набік. У ньому все скособочене: й вікна, й двері, й стіни, й стелі. Спробуйте, поживіть з тиждень у такому будинку й ви побачите, як швидко зміниться ваш характер. Ви станете злим, похмурим і дражливим. Вам весь час здаватиметься, наче має статися щось лихе, щось недобре. І все тому, що похилі стіни вашої кімнати ніби постійно загрожують падінням, і ви ніяк не можете позбутися передчуття якоїсь неминучої біди. На щастя, у цих кособоких будинках тепер уже ніхто не живе. Один час їх навіть хотіли розібрати, але потім вирішили залишити в науку на майбутнє, щоб нікому більше не спадало на думку зводити подібні безглузді споруди.

— І це допомогло? — запитав Незнайко.

— Допомогло, — сказав Кубик. — Але ненадовго. Деякі архітектори не могли одразу позбутися старих звичок. Ні-ні, а якийсь з них візьме та й побудує дім, перед котрим стоїш і тільки руками розводиш. Однак згодом знаменитий архітектор Кавунчик знайшов чудовий спосіб споруджувати дуже красиві будинки без усіх цих фокусів-покусів. До того ж він винайшов цілий ряд нових будівельних матеріалів, як, наприклад, полегшена пресована піногума, з якої можна будувати складні портативні будинки; гідрофобний картон, що не боїться ні холоду, ні спеки, ні дощу, ні вітру; синтетичний пластилін для ліпних прикрас і будівельна пінопластмаса, що у воді не горить і у вогні не тоне, тобто… тьху!., у вогні не горить і у воді не тоне; а також різнокольоровий світний пінофеногорох, що виготовляється з простих горохових стручків, нічого не боїться, майже нічого не важить і водночас твердий, як сталь. Зараз я ознайомлю вас з будинками, спорудженими архітектором Кавунчиком з будівельної піно-пластмаси й пінофеногороху. Це на вулиці Творчості.

Кубик знову пішов попереду. Треба сказати, що в Сонячному місті на кожному розі стояли кнопочні кіоски з газованою водою. Незнайко й Пістрявенький вважали своїм обов'язком зупинитися перед кожним кіоском і випити по склянці води. Це їх розважало, і їм не так нудно було знайомитися з архітектурою. Несподівано Кубик зупинився, глянув на годинник і, ляснувши себе долонею по лобі, закричав:

— Батеньку! Зовсім з голови вилетіло! Адже мені треба на засідання архітектурного комітету. Вирішуватиметься питання про спорудження обертових будинків. Чи не хочете поїхати зі мною? А потім я розповідатиму далі про архітектуру й ми з вами подивимось будинки Кавунчика.

— Я згодний, — відповів Незнайко. — Мені ще ні разу не доводилося бути на засіданні архітектурного комітету.

— Я теж поїду охоче, — погодилась Кнопочка.

— Ну і я охоче, — підхопив Пістрявенький. — Тільки якщо це, звичайно, не буде вам важко, — додав він.

— Ні, це зовсім неважко, — відповів з посмішкою Кубик. — Це не дрова рубати!

Розділ вісімнадцятий

В архітектурному комітеті

Незнайко давно помітив, що в Сонячному місті майже на кожному розі стояли невеликі дерев'яні стовпчики, пофарбовані в яскраві білі й чорні смуги, завдяки чому їх можна було побачити на значній відстані.

Підійшовши із своїми супутниками до такого смугастого стовпчика, Кубик зупинився і натиснув кнопку, що була на його вершечку.

— Це для чого кнопка? — запитав Незнайко.

— Для виклику таксі, — пояснив Кубик. — Коли вам буде потрібне таксі, підійдіть до стовпчика й натисніть кнопку. Через хвилину машина приїде.

Справді, не минуло й хвилини, як у кінці вулиці з'явився автомобіль. Він був пофарбований у такі самі яскраві білі й чорні смуги, як і стовпчики.

Швидко під'їхавши, автомобіль зупинився біля тротуару, й дверцята його відчинились.

— А де ж водій? — спитав здивований Незнайко, побачивши, що за кермом водія не було.

— А водія і не треба, — відповів Кубик. — Це автоматична кнопочна машина. Замість водія тут, як бачите, кнопки з назвами вулиць і зупинок. Ви натискуєте потрібну кнопку, й машина сама везе вас, куди треба.

Усі сіли в машину, Кубик сказав:

— Ось дивіться, я натискую кнопку, де написано: «Архітектурна вулиця», і…

Він натиснув одну кнопку на щитку приладів, і… машина рушила з місця.

— Стривайте, що ви робите? — закричав Пістрявенький, хапаючи Кубика за руку. — А що як машина когось наїде?

— Машина не може ні на кого наїхати, тому що в неї є ультразвуковий локаторний пристрій, за допомогою якого усувається небезпека будь-якого наїзду чи зіткнення, — сказав Кубик. — Зверніть увагу на два великих рупори, встановлені спереду. Один рупор весь час посилає вперед ультразвукові сигнали. Як тільки попереду виникає яка-небудь перепона, ультразвукові сигнали починають відбиватися, тобто ніби відскакувати од неї назад і потрапляють у другий рупор. Тут ультразвукова енергія перетворюється в електричну. Електрична ж енергія вмикає гальмо або механізм повороту. Якщо перепона невелика, машина її об'їде, бо ж увімкнеться механізм повороту, якщо велика — зупиниться, тому що вмикаються гальма. Такі самі рупори є в машини ззаду й по боках, для того щоб ультразвукові сигнали могли посилатися навсібіч…

— А які це ультразвукові сигнали? — спитав Незнайко.

— Це… ну як би вам сказати… такі дуже тонюсінькі звуки, що ми з вами їх навіть чути не можемо, але вони все-таки володіють енергією, як і ті звуки, які ми чуємо.

У цей час машина під'їхала до перехрестя і зупинилась біля світлофора.

— В машині є також оптичний пристрій, який вмикає гальма при червоному світлофорі, — сказав Кубик.

Автомобіль справді стояв перед світлофором до того часу, поки не спалахнуло зелене світло.

— Що ж, у цьому нічого дивного нема, — сказав Пістрявенький. — Дивно тільки, як машина знає, куди треба їхати.