Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди Незнайка і його товаришів - Носов Николай Николаевич - Страница 2
Всі сміялись, бо знали, що Незнайко базіка. А Незнайко чимдуж побіг додому і давай кричати:
— Братці, рятуйся! Шматок летить!
— Який шматок? — питали його.
— Шматок, братці! Від сонця одірвався шматок. Ось-ось упаде — і всім нам буде кінець. Знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю!
— Що ти вигадуєш?
— Нічого я не вигадую. Це Скелко сказав. Він у свою трубу бачив.
Усі вибігли надвір і стали дивитися на сонце. Дивились, дивились, аж поки не потекли сльози з очей. І всім зосліпу стало здаватися, що сонце справді щербате.
А Незнайко кричав:
— Рятуйтеся, хто може! Біда!
Всі стали хапати свої речі. Тюбик ухопив свої фарби й пензель, Гусля — свої музичні інструменти: і скрипку, й балалайку, й мідну трубу. Лікар Пілюлька кидався в усі боки й розшукував похідну аптечку, яка десь загубилась. Пончик схопив калоші й парасольку і вже вибіг за ворота, але тут пролунав голос Знайка:
— Заспокойтесь, братці! Нічого страшного нема. Хіба ви не знаєте, що Незнайко базіка? Все він вигадав!
— Вигадав? — закричав Незнайко. — От підіть спитайте Скелка!
Всі побігли до Скелка, й тут вияснилося, що Незнайко все чистісінько вигадав. Ну й сміху було! Всі сміялися з Незнайка й говорили:
— Дивуємось, як це ми тобі повірили!
— А я, гадаєте, не дивуюсь? — відповідав Незнайко. — Я ж і сам повірив.
От який чудний був цей Незнайко!
Розділ другий
ЯК НЕЗНАЙКО БУВ МУЗИКАНТОМ
Якщо Незнайко брався за якусь справу, то робив її не так, як слід, і все в нього виходило навпаки. Читати він вивчився тільки по складах, а писати вмів тільки друкованими літерами. Багатьом здавалося, що в Незнайка зовсім порожня голова, але це неправда, бо як би він міг тоді міркувати? Правда, міркував він погано, та черевики взував на йоги, а по на голову, а для цього теж глузд треба мати.
Незнайко був не такий уже й поганий. Він дуже хотів чого-небудь навчитись, але не любив трудитися. Йому хотілося вивчитись одразу, без ніякої мороки, а з цього, звичайно, нічого не могло вийти навіть у найрозумнішого коротульки.
Малюки й малючки дуже любили музику, а Гусля був чудовий музикант. У нього були різні музичні інструменти, і він часто грав на них. Усі слухали музику й дуже хвалили. Незнайкові було завидно, що хвалять Гуслю, от він і став просити його:
— Навчи мене грати. Я теж хочу бути музикантом.
— Учись, — погодився Гусля. — На чому ти хочеш грати?
— А на чому найлегше вивчитись.
— На балалайці.
— Ну, давай сюди балалайку, я спробую.
Гусля дав йому балалайку. Незнайко забренчав по струнах. Потім каже:
— Ні, балалайка дуже тихо грає. Дай щось інше, гучніше.
Гусля дав йому скрипку. Незнайко поцигикав смичком по струнах і сказав:
— А ще гучнішого нічого нема?
— Ще труба є, — відповів Гусля.
— Дай-но сюди, спробуємо.
Гусля дав йому велику мідну трубу. Незнайко як дуне в неї, а труба як зареве!
— Оце гарний інструмент! — зрадів Незнайко. — Гучно грає!
— Ну, вчись на трубі, коли тобі подобається, — погодився Гусля.
— А навіщо мені вчитися? Я й так умію, — відповів Незнайко.
— Та ні, ти ще не вмієш.
— Умію, умію! Ось послухай, — закричав Незнайко і заходився з усієї сили дути в трубу: — Бу-бу-бу! Гу-гу-гу-гу!
— Ти просто трубиш, а не граєш, — відповів Гусля.
— Як не граю!? — образився Незнайко. — Навіть дуже добре граю. Гучно!
— Ех, ти! Тут річ не в тому, щоб було гучно. Треба, щоб було гарно.
— Так у мене ж і виходить гарно.
— І зовсім не гарно, — сказав Гусля. — Ти, як я бачу, зовсім нездібний до музики.
— Це ти нездібний! — розсердився Незнайко. — Це ти із заздрощів таке говориш. Тобі хочеться, щоб тебе одного слухали й хвалили.
— Нічого подібного, — сказав Гусля. — Бери трубу й грай, скільки хочеш, якщо думаєш, ніби не треба вчитися. Хай і тебе хвалять.
— Ну й буду грати! — відповів Незнайко.
Він знову став дути в трубу, а що грати не вмів, то труба в нього й ревіла, й хрипіла, й верещала, й хрокала. Гусля слухав, слухав…
Зрештою йому набридло. Він одягнув свою оксамитову тужурку, причепив до шиї рожевий бантик, якого носив замість галстука, і пішов у гості.
Увечері, коли всі малюки зібралися вдома, Незнайко знову взявся за трубу і заходився грати:
— Бу-бу-бу! Ду-ду-ду!
— Що за шум? — закричали всі.
— Це не шум, — відповів Незнайко. — Це я граю.
— Припини зараз же! — закричав Знайко. — Від твоєї музики вуха болять!
— Це тому, що ти до моєї музики ще не звик. От звикнеш — і вуха не болітимуть.
— А я й не хочу звикати. Дуже мені потрібно!
Але Незнайко не слухав його і продовжував грати:
— Бу-бу-бу! Хр-р-р! Віу! Віу!
— Та припини ти! — накинулись на нього всі малюки. — Йди геть із своєю противною трубою!
— Куди ж я піду?
— Йди в поле і грай собі там.
— А хто мене в полі слухати буде?
— А тобі конче потрібно, щоб хтось слухав?
— Обов'язково.
— Ну, то йди на вулицю, там тебе сусіди слухатимуть.
Незнайко пішов на вулицю і став грати біля сусіднього будинку, але сусіди попросили не шуміти під вікнами. Тоді він пішов до другого будинку — його й звідти прогнали. Він пішов до третього будинку, але й там його виганяли, а він вирішив на зло їм грати й грати. Сусіди розсердились, вибігли надвір і погналися за ним. Ледве він утік від них із своєю трубою.
З того часу Незнайко перестав грати на трубі.
— Моєї музики не розуміють, — казав він. — Ще не доросли до моєї музики. Ось коли доростуть, самі попросять, та пізно буде. Не буду більше грати.
Розділ третій
ЯК НЕЗНАЙКО БУВ ХУДОЖНИКОМ
Тюбик був дуже хороший художник. Одягався він завжди в довгу блузку, яку називав балахоном. Варто було подивитися на Тюбика, коли він, нарядившись у свій балахон і відкинувши назад своє довге волосся, стояв перед мольбертом з палітрою в руках! Кожний одразу бачив, що перед ним справжній художник.
Після того як ніхто не захотів слухати музику Незнайка, він вирішив стати художником. Прийшов він до Тюбика й каже:
— Слухай, Тюбику, я теж вирішив стати художником. Дай мені яких-небудь фарб і пензель.
Тюбик був добрий малюк, він подарував Незнайці свої старі фарби і пензлик. В цей час до Незнайка прийшов його приятель Гунько. Незнайко каже:
— Сідай, Гунько, я тебе малювати буду.
Гунько зрадів, сів мерщій на стілець, і Незнайко почав його малювати. Йому хотілось намалювати Гунька дуже красивим, от він і намалював йому червоний ніс, зелені вуха, сині губи й оранжеві очі. Гунькові кортіло швидше подивитись на свій портрет. Від нетерплячки він навіть не міг усидіти спокійно на стільчику і весь час вертівся.
— Не крутись, не крутись! — казав йому Незнайко. — А то несхожим вийдеш.
— А тепер схожий? — запитав Гунько.
— Дуже схожий, — відповів Незнайко й прималював йому фіолетовою фарбою вуса.
— Ану покажи, що вийшло, — попросив Гунько, коли Незнайко закінчив портрет.
Незнайко показав.
— Та хіба я такий? — закричав Гунько з переляку.
— Звичайно, такий. Який же ще?
— А вуса навіщо намалював? У мене ж вусів нема.
- Предыдущая
- 2/30
- Следующая