Шлях Абая - Ауэзов Мухтар - Страница 95

Хутпа імама розчарувала їх. Вони сподівалися, що старий, розлютившись, зітре Сармоллу на порох. Не до вподоби їм була і надто пристойна, на їхню думку, промова Сармолли. Вони чекали більшого — такої суперечки, такої сутички, яка могла б (хто зна?) закінчитися навіть бійкою.

Два чорнобородих і третій з білою бородою, у тимаках тобиктинського крою, пробиралися крізь натовп, щоб бути ближче до Сармолли. Підштовхуючи один одного, вони перешіптувались, смакуючи наперед велику втіху:

— Отепер вони заговорять інакше!

— Діятимуть відкрито!

— Дивись — мулли дратуються!

— Так, видно, Сармолла їм у пахвину влучив!

— Тут сьогодні не заскучаєш!

— Потішать мулли народ!

— Він у них із самісіньких зубів ласий шматок вихопив!

— Вони зараз луснуть від люті!..

Тим часом хальфе Шаріфжан, сліпий карі і муедзин Самурат поставили Сармоллу перед лицем хазрета і заговорили з ним у три голоси. Поводилися вони при цьому начебто стримано, але для тих, хто розумів приховану суть їхніх слів, було ясно, що вони лають Сармоллу на всі заставки.

— Ти що, хочеш збити з праведного шляху нашу парафію, Сармолла?

— Хочеш викрасти у загиблих в муках мусульман наші святі моління?

— Штовхаєш темний, затурканий народ на шлях лиходійства?

Сармолла не звертав уваги на лайку своїх обвинувачів. Незрозуміла усмішка блукала по його обличчю, ворушила руді вуса. Перехопивши колючий погляд немічного, глухуватого хазрета, він запобігливо схилився до нього і крикнув у самісіньке вухо:

— Кожен, хто співчуває стражданням народу, повинен думати так само, як і я. Знайте, хазрет, що це не тільки моя думка. Так гадає і шанований усіма казахами міста й степу акин Абай.

Щоб глухуватий хазрет почув його напевне, Сармолла ще раз з розстановкою повторив свої слова. І тоді один з аткамінерів, що стояли в натовпі, із злістю гукнув:

— Гей, молдеке![87] Що ти все твердиш: «Абай! Абай!» А хто він такий, твій Абай?

Сармолла обернувся на грубий окрик і побачив кремезного, бородатого одноокого степовика з великим носом. Цей чоловік у білій смушковій шапці стояв разом з відомими міськими баями та купцями і тримався надто незалежно. Сармолла розпізнав у натовпі, що його оточував, торговця повстю Сейсеке, різника Хасена, бакалійника Жакипа, торговця кінським волосом Сарсена. Все це були знайомі Сармоллі поважні парафіяни, власники добротних дерев’яних будинків під залізним дахом. Хазрет, також помітивши їх, кинув на Сармоллу загадковий погляд і, ворушачи густою бородою, забурмотів тонкими, сухими губами нескінченну молитву.

Сармолла випростався на весь зріст:

— Мірза, це ви запитали про Абая? Ви, мабуть, сумніваєтесь у тому, що ми з ним знайомі? Тож знайте, я прочитав усі мудрі напучення, які він написав на користь казахського народу. Я прекрасно знаю його як найблагороднішу людину нашого часу.

Одноокий безцеремонно перебив Сармоллу:

— Видно, цей мулла один з тих нещасних, яких обдурив Абай! Правду про Абая знаю тільки я. Послухайте її! Абай збив з праведного шляху наш степовий народ, баламутить і служителів віри нашої. Цей бунтівник зневажав все рідне, він молиться на росіян. А ми приїхали в місто і прийшли до мечеті, щоб молитися творцю. Ми довіряємо імаму, який веде нас по шляху ісламу. Наш байтолла — священне місце для молитов, і нехай не опоганюють його згадуванням імені Абая, вихреста, що запродався росіянам! Ти, Сармолла, пнешся у наставники, а сам збиваєш народ з шляху віри і благочестя! Очисть від скверни свої уста!

Баї, що оточували одноокого, а з ними і всі служителі віри, злорадно посміхались, слухаючи цю відсіч Сармоллі. Чулися схвальні вигуки:

— Правильно, Уразеке!

— Правду, правду сказав аксакал!

— Помиляється мулла!

— Нехай послухає, що скаже простий, невчений чоловік!

Тільки тепер збагнув Сармолла, хто цей «простий, невчений чоловік». Він багато чув про одноокого Уразбая, який завжди лаяв Абая і тим здобув схвалення властей і степових верховодів.

Так ось хто очорнював Абая! Ось він, цей дикий невіглас і грубіян! Сармолла скипів. А в гніві він був шалений, ніяка небезпека не лякала його. В такі хвилини він брав супротивника мертвою хваткою за горло.

— Е, мірза! Ви і є той самий Уразбай, який темними оборудками здобуває собі почесть і отари? Чи не вас мав на увазі хазрет Абуль-Аля-Магрі[88], коли писав: «Слідом за левом ідуть підсліпуваті й кульгаві шакали та чорна галич, підбираючи падло собі у здобич». Яка користь народові від таких, як ви, Уразбай? Ви губите кращих людей нашого степу і тим сподіваєтеся звеличити, уславити себе? Ганебна слава! — закінчив Сармолла, презирливо дивлячись на одноокого аксакала.

Баї, що оточували Уразбая, загули, немов джмелі:

— Молдеке, ображаєте віруючих!

— Що з вами, мулла?

— Чи личить так поводитись наставникові? Перед вами гість, мулла!

Але їхні голоси одразу заглушили вигуки прихильників Сармолли:

— Правда, Сармолла! Правда!

— Не треба на нього нападати!

— Гість перший зачепив муллу!

— Не чиніть насильства над добрим муллою!

— Сармолла дбає про народ!

Так кричали люди, що стояли біля мінбера, їх голосно підтримували з задніх рядів.

Занепокоєний хазрет замахав обома руками, неначе відганяючи від себе диявола, і потім круто повернувся до виходу. Натовп розступився, даючи йому дорогу. За старим ішли муедзин, сліпий карі, Шаріфжан і безбородий, смуглявий хальфе Самурат. Зморщеним пальцем він поманив за собою Сармоллу. Духовні особи опинились осторонь натовпу. П’ять білих чалм замкнули в своєму колі зелену. Хазрет холодно промовив:

— Ефенді[89] Сармолла! Я уважно слухав вас і збагнув, хто ви і чого домагаєтеся. Ви стали на шлях нечестивих! Зупиніться, поки не пізно! Інакше лиходійство ваше занапастить вас, як занапастило диявола!

Хазрет, дивлячись на Сармоллу вицвілими, без вій очима, ударив об землю патерицею. Обличчя Сармолли взялося рум’янцем.

— Хазрет! — вигукнув він.— Ви несправедливі. Ви говорите з чужого голосу. Все це підказали вам хальфе, муедзин і карі. А хіба вони служителі віри? Це користолюбці, злодії! Ви оточені лиходіями, хазрет!

— Ти сам лиходій і негідник! — крикнули разом Шаріфжан, хальфе і карі.

— Злочинець! — загорлав Самурат. Очі його налилися кров’ю.

Проте Сармолла не відступив.

— Ану тихше! А то я відкрию зараз очі парафіянам, і вони швидко розберуться, хто з нас лиходій і злочинець.

Хазрет поспішив одійти від сперечальників, проте Сармолла наздогнав його і перепинив йому шлях.

Сармоллі були відомі всі темні дільця духовних отців, прикриті святістю мечеті.

— Хочете, я назву парафіянам імена справжніх злочинців? У мене знайдуться свідки — живі й мертві! Я покажу народові три порожні труни, сховані під мечеттю; я назву тих, хто стукав по них кулаками, благаючи наслати мор на людей! Хіба не мулли плакали тоді: «Чому нема смерті?», «Чому мало жаназ?», «Чому нема дарів фідії і жертвоприношень?» Це їхні мерзенні благання накликали на місто хворобу і смерть. Не я один був свідком цього блюзнірства, зі мною були ще люди. Хочете, я покличу їх, хазрет, а ви перевірите, чи правду я кажу? Я зараз можу викрити ганебні вчинки муедзина Самурата, такого сумирного на вигляд і лиходія в душі! Сліпий карі і ваш хальфе Шаріфжан одного поля ягоди. Ось гукну зараз парафіянам: «Знайте і будьте свідками!» Скажу їм усю правду про вашу мечеть!

Хазрету відібрало мову. Він перелякано прикрив тремтячою долонею обличчя, щоб не бачити й не чути Сармоллу, і бочком, бурмочучи молитву і трясучи бородою, поспішив одійти.

Перелякалися і мулли, які його супроводили. Все, що сказав Сармолла, було чистісінькою правдою. Коли ця правда дійде до народу, який мре зараз від холери, парафіяни кинуть своїх духовних пастирів у палаюче вогнище.