Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Хроніки Нарнії: Кінь і хлопчик - Льюис Клайв Стейплз - Страница 25


25
Изменить размер шрифта:

Навколо усі сновигали туди — сюди, жваво розмовляли і метушилися, отож Шаста на якусь хвильку згубив Коріна, Едмунда і Люсі. Але Корін без витівок не міг прожити і хвилини — його скрізь було чути. До Шасти долинули слова короля Едмунда:

— Присягаюсь Лев’ячою Гривою, принце, це вже занадто! Ви невиправний! Вашого запалу вистачить для всього війська. Слово чести, я волів би мати під своєю орудою полк шершнів!

Шаста пропхався крізь натовп і побачив Едмунда. Король, виглядало, не на жарт розсердився. Корін стояв поруч і почувався трохи ніяково, а на землі, скривившись від болю, сидів гном. Два фавни допомагали йому зняти обладунки.

— Я маю при собі ліки, — сказала королева Люсі, вони б умить його зцілили. Але Верховний король суворо заборонив використовувати їх після бійок і наказав вдаватися до них тільки у разі великої потреби.

А трапилось ось що. Тільки-но Корін закінчив розмову із Шастою, як за лікоть його ущипнув гном, якого у війську звали Колючкою.

— Що таке, Колючко? — спитав Корін.

— Ваша королівська високосте, — мовив той, відводячи Коріна убік, — сьогодні ми минемо перевал і доберемось до замку Вашого батька. Але можливо, що увечері нам доведеться вступити у бій.

— Знаю, — відповів Корін. — Гм, чудово!

— Не думаю, — похитав головою Колючка. — Король Едмунд доручив мені пильнувати, щоб Ви не брали участи у битві. У Ваші роки цілком досить спостерігати за нею, аби чогось навчитися.

— Що за нісенітниці! — вибухнув Корін. — Звісно, я буду битися. Ось, навіть королева Люсі воюватиме разом із лучниками.

– Її королівська величність може діяти, як заманеться, — стояв на своєму Колючка, — але я відповідаю за Вашу безпеку. Отож або Ви дасте мені слово принца, що я увесь час бачитиму Вашого поні… що Ви не вириватиметеся уперед… аж доки я не відпущу Вас, або… це наказ його величности… мені доведеться прив’язати Вас до себе.

— Тільки спробуй! Як штовхну, то перекинешся, — засопів Корін.

— Хотів би я бачити, як Ваша високість це зробить, — незворушно промовив гном.

Для такого шибайголови як Корін цих слів вистачило, аби вступити у бійку. Він кинувся на Колючку. Супротивники бились на рівних: Корін мав довші руки і був вищий на зріст, а Колючка мав більше досвіду і витривалости. Проте йому не поталанило: він перечепився через камінчик і заорав носом. (Загалом не варто розпочинати бійку там, де під ногами повно камінців.) Гном спробував було підвестися, та відчув сильний біль у нозі. З’ясувалося, що він добряче забився і принаймні два тижні не здужає ні ходити, ні їздити верхи.

— Ваша високосте, що Ви сподіяли! — картав хлопця король Едмунд. — Перед самою битвою ми позбулися досвідченого воїна.

— Я займу його місце, сір, — випнув груди Корін.

— Аякже, — відказав Едмунд. — Звісно, ніхто не сумнівається у Вашій відвазі. Але що може вдіяти на полі бою хлопчисько? Хіба заважатиме.

У цей час короля хтось покликав і він відійшов убік Корін щиро перепросив гнома, а тоді підбіг до Шасти і прошепотів:

— Швиденько. Ось поні й обладунки гнома. Вдягай їх, поки ніхто не бачить.

— Для чого? — здивувався Шаста.

— Як це для чого? Ми з тобою зможемо взяти участь у бою. Хіба ти не хочеш?

— А… так, звичайно, — трохи розгублено відповів Шаста. Він зовсім не був готовий до такого ходу подій і відчув, як по спині у нього поповзли мурашки.

— Чудово, — задоволено потер руки Корін і допоміг Шасті. — Так, одягни кольчугу. Меч через плече. Ми будемо триматись позаду колони, тихенько, як мишки. А коли почнеться битва, на нас ніхто не зверне уваги.

Розділ 13. Битва під Анвардом

Десь об одинадцятій ранку усі знову рушили в дорогу. Вони прямували на захід, минаючи лівобіч гори. Корін та Шаста прилаштувались у хвості колони, за велетами. Люсі, Едмунд та Перидан обговорювали плани майбутньої битви. У розпал розмови Люсі спитала:

— А де наш бешкетник-принц?

Едмунд махнув рукою:

— Тут його немає, хоч це добре.

Шаста оповів Корінові свої пригоди, розказав також, як кінь навчив його їздити верхи, і додав при цьому, що досі не знає, що робити з віжками. Корін пояснив, для чого вони служать, а ще розповів, як їм удалося втекти на вітрильнику із Ташбану.

— А де зараз королева Сюзан?

— У Кеа-Перевелі, — відповів Корін. — Але, знаєш, вона не така, як Люсі. Люсі геть як хлопчисько, а королева Сюзан завжди поважна і статечна. Вона не братиме участи у битві, хоча вміє влучно стріляти з лука.

Путівець вивів їх на вершину пагорба. Праворуч починалося стрімке урвище. Далі усі пробиралися вервечкою над самим краєм провалля. Шаста здригнувся, подумавши, що минулої ночі він ішов тією самою стежиною. «Але звісно, — осяяло його, — мене охороняв лев. Він увесь час ішов лівобіч і не давав мені наблизитись до краю урвища».

Далі стежина повернула ліворуч, на південь. Урвище залишилося збоку. По обидва боки від стежки розкинувся густий ліс. Доріжка вела військо вгору, до перевалу. Якби не дерева, що щільно громадилися обабіч їхнього шляху, то з такої височини, мабуть, можна було б побачити чудові краєвиди. Та поміж густих крон проглядали хіба верхівки скель, а над ними кружляли орли.

— Вони чують наближення битви, — мовив Корін, показуючи на птахів. — Знають, що буде чим поживитися.

Від цих слів Шасті замлоїло під грудьми.

Загін перетнув сідловину перевалу і спустився трохи нижче. Тут вони опинилися на відкритій галявині, а звідси Шаста зміг побачити усю Верхоландію, вкриту блакитною імлою. А ген-ген далеко прозирав жовтаво-сірий пружок пустелі — принаймні, Шасті так здалося. Та сонце вже хилилось до заходу, проміння било просто у вічі, тому годі було щось добре розгледіти.

Тут загін зупинився і перешикувався у лаву. Речисті звірі — леопарди, пантери, леви, — не зчиняючи зайвого галасу, перемістилися на лівий фланг. Шаста їх раніше не помічав. Велетів скерували на правий фланг. Та спершу вони зупинилися на хвильку, зняли щось із плечей і на мить нахилилися. Ось тоді Шаста побачив, що вони вдягали на ноги важкі ковані черевики, всіяні гострими шипами. Потому велетні закинули грубезні дрюки на плечі і погупали на бойові позиції. Лучники разом із королевою Люсі розташувались в ар’єргарді. Було чути, як дзвенить натягнена тятива: це воїни востаннє перевіряли луки. Вершники тим часом одягали на себе шоломи й підтягували попруги коням. Поблискували мечі, дзвеніли кольчуги. Розмови вщухли. Усі зосереджено готувалися до бою. «Ну ось, зараз почнеться», — подумав Шаста. І тут долинули якісь бойові вигуки та розмірені удари: гуп-гуп-гуп.

— Таран, — прошепотів Корін. — Вони вибивають ворота.

Принц виглядав зараз украй серйозно.

— Чому король Едмунд гається? — нетерпеливився він. — Я вже не можу чекати. Та й холодно як.

Шаста хитнув головою, намагаючись не подати вигляду, що таки злякався.

?Сурми! Нарешті! Коні рвонули з місця і риссю кинулись уперед. Угорі на вітрі лопотіло знамено. За мить загін опинився на невисокому узвишші, з якого було добре видно невеличкий замок з багатьма башточками. Ворота замку зачинено, опущено ґрати. На жаль, навколо замку не було оборонного рова. Захисники зайняли позиції поміж зубцями муру — здалеку вони здавалися маленькими мурашками. Перед ворітьми замку згромадилося кілька десятків калорменців: вони з усієї сили розгойдували велетенську колоду і гатили у браму. Головна частина війська Рабадаша уже спішилась, готуючись увірватися досередини, як тільки упадуть ворота. І тут Рабадаш побачив нарнійців, які мчали з гори. Та калорменці були дуже добрими воїнами. Шаста не помітив, коли вони встигли знову осідлати коней, а враже військо вже вишикувалося в лаву і рушило нарнійцям назустріч.

Супротивники галопом мчали один на одного. Відстань між лавами стрімко скорочувалась. Воїни вихопили мечі і піднесли щити. Губи ворушилися, проказуючи останні молитви, зуби стиснулися у скрайній напрузі. Шаста відчував страх, проте сказав собі: «Якщо ти злякаєшся зараз, то потім боятимешся усе життя. Тепер або ніколи!»