Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Бій під Крутами. 1918 - Сорока Юрій В. - Страница 4


4
Изменить размер шрифта:

Зауважимо, що до збройного повстання у жовтні 1917 року готувались не лише очолювані В. Леніним більшовики. їхні опоненти – праві соціалісти і кадети – теж призначали повстання. Спочатку його датою було 17, потім 20 і 22 жовтня. Керенський, якого, безумовно, повідомили про такі плани, невпинно готувався протистояти заколотникам. Але переворот, який стався в ніч на 25 жовтня, став несподіванкою для всіх. Скоріш за все, це відбулось тому, що Тимчасовий уряд уявляв його собі зовсім інакше. Всі чекали повторення липневих подій, озброєних демонстрацій полків гарнізону, колон робітників на вулицях і майданах, тільки цього разу з наміром заарештувати уряд і захопити владу. Але, як ми знаємо, ніяких демонстрацій не відбулось, та й гарнізон майже не був задіяний. Загони робітничої червоної гвардії і матросів Балтійського флоту просто завершували давно розпочату петроградською Радою роботу з перетворення двовладдя на єдиновладдя. Вони швидко звели розведені за наказом Керенського мости, роззброїли виставлені урядом караули, взяли під свій контроль вокзали, електростанцію, телефон і телеграф. Усе це сталося без єдиного пострілу, спокійно і методично. Члени Тимчасового уряду на чолі з Керенським, які тієї ночі були на своїх робочих місцях, довго не могли зрозуміти, що відбувається: в Зимовому палаці відключили телефони, припинив діяти телеграф, нарешті пропало світло.

Невеликий загін юнкерів на чолі з народним соціалістом В. Б. Станкевичем спробував був відбити телефонну станцію, але зазнав невдачі. Не досягли успіху й інші спроби протистояти більшовикам. Тож на ранок 25 жовтня (7 листопада) під контролем Тимчасового уряду залишався лише Зимовий палац, оточений загонами червоної гвардії, яка готувалась до штурму.

Незважаючи на те, що війська проігнорували вимоги Керенського прийти на допомогу, сили захисників Тимчасового уряду були досить потужними, як для оборони окремо взятої будівлі. Вони складалися з чотирьохсот бійців третьої Петергофської школи прапорщиків, п'ятисот бійців другої Оранієнбаумської школи прапорщиків, а також двохсот багнетів ударного жіночого батальйону і двохсот донських козаків. Були у розпорядженні Керенського також окремі юнкерські й офіцерські групи з Миколаївського інженерного, артилерійського та інших училищ, загін «Комітету калік воїнів і георгіївських кавалерів», загін студентів, батарея Михайлівського артилерійського училища – всього до двох тисяч бійців, яких було посилено кулеметами, чотирма броньовиками і шістьма гарматами. Рота самокатників за постановою батальйонного комітету пізніше була відведена з позицій, однак до цього часу гарнізон палацу посилився ще на триста бійців за рахунок батальйону інженерної школи прапорщиків.

Близько 19-ї години 25 жовтня в Зимовий палац пройшов комісар Петроградського військово-революційного комітету Григорій Чудновський з групою парламентарів. Від імені повсталих йому було доручено пред'явити Тимчасовому уряду ультиматум з вимогою здатися. Цікавим є той факт, що Чудновський був знайомий з командирами залоги Зимового палацу Пальчинським і Рутенбергом, тож коли юнкери хотіли його заарештувати, Пальчинський наказав відпустити парламентера. Дещо пізніше Чудновський ще раз проходив у палац для ведення переговорів, а далі заговорила зброя. О 21-й годині відбувся знаменитий холостий постріл з носової гармати крейсера «Аврора». Крім того, Зимовий палац, було обстріляно з гармат Петропавлівської фортеці. Близько 1-ї години ночі 26 жовтня (8 листопада) Чудновський утретє з'явився у Зимовому палаці, цього разу разом з Антоновим-Овсієнком. Тепер він очолював основні сили штурмуючих.

Про вирішальні події, які відбулись під час штурму останнього вогнища спротиву Тимчасового уряду, згадує у своїх споминах Антонов-Овсієнко. Все розпочалося з перестрілки, яка спалахнула 25 жовтня одразу після настання темряви. Безладна стрілянина біля палацу тривала майже годину. Згодом штурмуючі відкрили кулеметний вогонь по захисниках Зимового палацу. Юнкери відповіли вогнем з дерев'яних барикад, які звели для захисту від ворожих куль. На кілька хвилин стрілянина вщухла, після чого кулемети штурмуючих заговорили знову. Щільність вогню з обох сторін посилилась, після чого пролунали гарматні постріли з Петропавлівської фортеці і, нарешті, холостий постріл «Аврори». Одразу після початку артилерійського обстрілу броньовики, які були поблизу Зимового палацу, припинили вогонь. За кілька хвилин припинили опір і юнкери на барикадах, а бійці жіночого ударного батальйону здалися в полон, унаслідок чого більшовики на чолі з Антоновим-Овсієнком змогли проникнути у ворота і на сходи палацу. Але, як виявилося, святкувати перемогу було ще зарано – одразу після цього юнкери посилили вогонь, змушуючи нападників повернутись на попередні позиції. Після того як заколотники відступили, гарматний обстріл тривав і далі, і лише після кількох влучень артилерійських снарядів у будівлю частина юнкерів здалася.

Нарешті більшовики змогли прорватися у бічні ворота, за які точилась така запекла боротьба. Однак тут на них чекала несподіванка – сходи виявились забарикадованими захисниками Тимчасового уряду. Для того щоб обійти барикаду сходами, штурмуючі згаяли майже годину, і лише після цього юнкери оголосили про цілковите припинення опору.

Жертви були мінімальні. Втрати штурмуючих – п'ять матросів і один солдат убитими, а також кілька десятків легко поранених. З боку захисників Зимового палацу, за словами Антонова-Овсієнка, ніхто серйозно не постраждав. Одразу після закінчення штурму всіх захисників Зимового палацу було роззброєно і відпущено по домівках.

Близько 2-ї години ночі, пройшовши до Малої їдальні, в якій розташовувалися на той момент члени Тимчасового уряду, Антонов-Овсієнко оголосив про припинення їхньої діяльності. Міністри Керенського були заарештовані і відправлені до Петропавлівської фортеці, звідки через кілька днів їх звільнили. Так закінчився більшовицький переворот, який нова влада згодом назве Великою Жовтневою соціалістичною революцією і багато років буде підносити радянському народу як одну з найбільш доленосних подій нового часу. Не було знаменитого штурму Зимового, який кожен з нас бачив у кіно, не було гніву повсталого народу. Мало місце звичайне захоплення влади. А попереду роки громадянської війни, голоду, хвороб і репресій.

Початок громадянської війни

Створення Центральної Ради, її перший і другий універсали

Саме жовтневий переворот, як не дивно, зіграв на руку Україні й іншим поневоленим народам Російської імперії, дозволивши їм розпочати свою історію з нового листа й отримати незалежність. Несподівано зникла сильна рука самодержця, котра утримувала українців у покорі російській короні ще від часів Петра І і Катерини II. Нова влада, яка тепер була у Петрограді, мала таку кількість власних невирішених проблем, що просто фізично не могла контролювати Київ і припинити його спроби вийти з-під контролю російської влади. Розпочиналась громадянська війна.

З найбільш важливих причин громадянської війни в сучасній історіографії визнаються протиріччя, які збереглися на просторах колишньої Російської імперії після Лютневої революції. Ці протиріччя мали передусім соціальний, політичний та національно-етнічний характер. Як ми могли бачити на початку книги, ці протиріччя накопичувались задовго до жовтневого перевороту і лише з послабленням впливу влади на ситуацію у країні змогли нарешті з'явитися на поверхні.

Слід сказати, що «пролетарська революція» від початку розглядалася лідерами більшовиків як розрив громадянського миру, разом з яким повинна розпочатися громадянська війна. Ця війна, на їхню думку, мала стати проявом вищої фази класової боротьби, тобто боротьби міжнародного пролетаріату і буржуазії. Тому більшовики не тільки були готові до ведення громадянської війни, вони бажали наблизити її початок в силу теоретичних постулатів свого вчення. Ще на початку Першої світової війни у 1914 році ними було висунуте гасло «Перетворимо імперіалістичну війну на війну громадянську!». І хоча після перемоги Лютневої революції В. Ленін прибрав гасло про громадянську війну з переліку найближчих планів більшовицької партії, говорити про те, що її не було в планах більшовиків, було б помилкою. Скоріше це відбулось через той факт, що В. Ленін напередодні жовтневого перевороту плекав надії, що Тимчасовий уряд добровільно віддасть владу в країні більшовикам. На захист такої гіпотези можемо навести висловлювання російського історика, професора Європейського університету в Санкт-Петербурзі Бориса Колоницького. Науковець наголошує, що «культурно і психологічно більшовики і після зняття даної тези готові були розпочати громадянську війну задля перетворення світової війни на світову революцію, і вже до вересня 1917 року курс на "збройне повстання" і на "громадянську війну" був повернутий». Не останню роль відіграли й політичні амбіції В. Леніна та його адептів. Прагнення більшовиків будь-що утриматися при владі, встановити диктатуру партії і будувати нове суспільство виходячи зі своїх теоретичних засад зробило громадянську війну неминучою.