Бій під Крутами. 1918 - Сорока Юрій В. - Страница 16

Оце і вся сила «отряда, действующаго на Слободской Украине», як голосно писали тоді газети.

О 5 годині ранку вислано розвідку в напрямі на Пліски. Розвідка складалася з 30 юнаків зі старшинами при двох кулеметах «максіма» від січовиків, і вона виїхала окремим поїздом з площадкою, на котрій були уставлені кулемети.

Розвідка доїхала з початку до роз'їзду між Крутами й Плісками. На цьому роз'їзді трохи погрілися і з великою обережністю рушили назад. Але потім старшини порозумілися між собою і рішили їхати ще далі на Пліски.

На третій-четвертій вартові на платформі завважили, що хтось йде по залізничному шляху.

Під'їжджають ближче: видно три постаті, дали сигнал паротягові і поїзд спинився.

Невідомі розпочинають розмову, видно, що це червоно-ґвардійці. В кожного рушниця, сила набоїв, бомби, сигнальні ракети.

– Откуда єдєте? Всьо у нашіх?

– Да, да. А ви кто?

– Да ми нєшто с атряда Ремньова!

– Ну садись к нам, под'єдєш.

Нічого не підозріваючи, большевики підходять до потяга, коли враз… «Руки вверх! Віддавай зброю!» Не вспіли горопахи оглянуться, як були обезброєні і за поміччу прикладів загнані до вагона.

Попсувавши біля роз'їзду місток, розвідка вернулася в Крути. Зробили доклад, що Крути можна зайняти без бою. Але ця заява так і зосталась заявою. Команда відділу рішила звести бій під Крутами.

В день 29 січня почали робити малі окопи в дві лінії, по обі сторони високого залізничного шляху, між ст. Крутами і Плісками.

Під вечір кінна розвідка принесла відомості, що ворог зайняв без бою Пліски й лагодить залізничний шлях та телефони.

В годині 5 по полудні, коли почало темніти, засурмили тривогу, вартові викликали всіх на двір. «Висипайся в лінію», – чути було зо всіх боків. Помалу задарила тиша й порядок. Вишикували козаків по роях і повели на лінію передових окопів, котра розкинулася вправо й уліво, версти на півтори від самої станції.

В юнаків набої були видані ще в Києві, січовикам же, багато з котрих не вміли добре поводитись зі зброєю, набоїв не дали, щоби не було якого-будь випадку, а в останній час, мабуть, забули. Факт той, що січовики мали не більш як по дві обойми, які вони випросили в юнаків.

Були більш енергійні хлопці, котрі заздалегідь подоставали собі набоїв і в скрутний мент поділилися зі своїми товаришами.

Козаки зайняли окопи й почали очікувати ворога.

Ніч. Тихо, хмарно, вогко, кругом багно та вогкий сніг. Козаки, що мають короткі штани і черевики без овивачів, їжаться від зимна. То там то сям дерчать кулемети, які перемінюють свої становища, шукаючи ліпших позицій для своїх стрілів. Робиться все темніше й темніше. Тихо, вітру немає, протягує тільки вогкість. Зрідка чути то сухий тріск «кольта», то глухувате стукання «максіма». Потроху все заспокоюється.

Коли це знечевля щось блиснуло, а далі гуркнуло, й ворожий гарматний набій, закреслюючи в повітрі високу траєкторію, розірвався в 2 верстах позад лінії окопів. Потім почали стріляти залпами, поцілюючи по крилі правого відтинку. Рівно ж розпочалася рушнична стрілянина з боку ворожих стеж.

Трохи згодом біля Плісок більшовики розложили багаття й почали лагодити залізничий шлях. Наші гарматчики виїхали з паротягом і плятформою, на котрій стояла 3-цалева гармата, до роз'їзду, розстріляли шрапнелею робітників, котрі лагодили шлях, забрали приладдя і почали гатити в самі Пліски, відки стріляли більшовики.

Командант цього імпровізованого бронепотяга, сотник Лощенко, або, як його називали козаки, «старшина в жовто-блакитному кашкеті», з одним козаком, маленькою гарматкою й кулеметом під градом куль відважно й удачно нищив ворога, часто під'їзджаючи до самої ворожої лінії.

Коло 5-ї години ранку все трохи заспокоїлося, хоча поодинокі стріли не замовкали.

Настав день ЗО січня н. ст., котрий коштував героїчних оборонців батьківщини надто дорого. Це була середа. День був вогкий і похмурий і вже з самого ранку неспокійний. Відчувалося по рухах ворога, що мусить відбутися рішаючий бій.

Не дивлячись на це, команда відділу зняла з бойової лінії надзвичайну варту, залишаючи на кожному відтинкові по 30 козаків.

Зранку післала кінноту в кількості 12 чоловіка в розвідку.

Довго ця розвідка не верталася, нарешті в годині 2-й дня вернулося двох людей і повідомили штаб, що більшовики наступають.

Знову засурмили тривогу. «Висипай в лінію», – закричали вартові. Знову зчинилося замішання, знову більш як половина козаків пішла на лінію, маючи по одній обоймі набоїв.

Ніхто не звернув уваги, що штабний поїзд утік зі станції, а разом з поїздом сотник Тимченко.

Зайняли окопи й почали чекати на ворога. За годину вернулася післана розвідка з січовиків та юнаків, котра доносила, що більшовики нагромаджуються біля роз'їзду, а крила їх уже наступають.

Внедовзі почалася ворожа гарматна підготовка, ведена досвідченою рукою. Всі напружено ждали… Знали, що за кілька хвилин пічнеться бій.

Командант сотні «січовиків» увесь час був на лівому крилі і додавав енергії своїм хлопцям.

На правому крилі стояли юнаки з трьома кулеметами.

О третій годині виїхала наша платформа з гарматою й почала стріляти в більшовицьке розташовання. Ця наша одинока гармата, що відповідала ворогові, стояла високо на залізничному торі добре видна як нашим, так і ворогові, і працювала під сильним обстрілом ворожих кулеметів та гармат.

Героїчно вів себе гарматник сотник Лощенко. Стріляв він надзвичайно влучно й швидко. Як потім оповідали, наш гарматний вогонь багато наробив клопоту більшовикам, котрі стояли в Плісках.

Незабаром почала зі станції працювати друга наша гармата, але слабо й недовго. Натомісць гармата Лощенка працювала інтенсивно й підносила духа завзятості в рядах козаків.

Хвилинами сум огортав козаків, коли раптом вона затихла, здавалося, що замовкла назавжди. Але це було приготовления до того, щоби з новою силою розпочати ще більший вогонь.

О 3 годині більшовики попровадили сильний наступ на правий відтинок нашого фронту. Зацокали з обох боків рушниці, заторохтіли кулемети. Гармати не переставали піддержувати їх. Козаки міцно держалися в окопах цілий час, тримаючи під вогнем ворожі лави, що наближалися до окопів.

В середині бою наша гармата перестала стрілять і наш «бронетяг» відступив на станцію – здається, хтось з цих героїв був ранений.

Але незважаючи на це, бій розгорівся з новою силою. З обох боків скажено заговорили кулемети, і ворог розпочав наступ на багнети.

Ворожа артилерія перестала стріляти.

Густими колонами посувалися більшовики вперед, не дивлячись на великі втрати від рідко розсіяної нашої лави. Наступали матроси Балтійського флоту і майже всі були п'яні.

6 тисяч червоної Гвардії і матросів густими лавами посувалися на відважних оборонців батьківщини. Широким луком обходили вони їх справа і зліва.

Тепер почав відчуватися брак нашої гармати, а до того почали виходити набої в козаків. Більшовики обходили наш правий відтинок на флангах, роблячи часті перебіжки. Але весь трагізм положення був у тому, що з відходом нашої гармати зв'язок між обома відтинками по обох боках залізниці був перерваний, а високий насип перешкоджав бачити звичайним оком, що робиться на другому боці.

Більшовики робили сильний натиск на наш правий відтинок, на лівому нашому відтинкові провадили тільки рушничну стрілянину. І коли правий відтинок, глибоко охоплений на крилах ворогом, розпочав відворот, лівий відтинок нічого про це не знав. Головний удар ворога був спрямований у центр нашого фронту вздовж залізниці, де спротив був найслабший. Станція Крути, яка лежала в одній версті від лінії окопів, була обхідним рухом зайнята ворогом, і таким чином коло, охоплююче наш правий відтинок, майже замикалося.

Тим часом ситуація на лівому нашому відтинкові була ще більш критична.

Не знаючи про відступ правого відтинку, лівий міцно держався на своїх позиціях, а тим часом більшовики накинулися тепер на нього, далеко огибаючи його ліве крило.