Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Яса. Том 2 - Мушкетик Юрий Михайлович - Страница 29
Джура дрімав стоячи. Він або дрімає, або жує щось — найчастіше сушню, дістаючи її з глибоченних кишень синіх штанів. Біля ніг Кугукала, просто на долівці, вивернувся величезний, чорний, з білою плямою під горлом котяра, лежав, як неживий. Сірко подумав, що вони чимось дуже схожі між собою — його джура і оцей кіт, обоє вайлуваті, ліниві й невразливі: прожени за шкоду — підуть і небавом припхаються знову, не пам’ятаючи лайки і своєї шкоди. І голос у Кугукала тонкий, котячий.
Не такий, зовсім не такий був попередній джура. Може, через те так часто згадував його кошовий.
Хіба б ото Лаврін отак сонно позіхав у кулак. Та він би досі в вуха і в очі вліз послам, не проґавив жодного слова, мотав усе на вус, а тоді до півночі не дав би спокою отаманові: «А знаєш, батьку, коли б нам отаку гармату поставити на Ляській башті… Набити картеччю». — «Був уже один такий, сокири зв’язував. Спи вже». — «Той в’язав з дурного розуму. А ми б під жерлом тієї гармати увесь узвіз тримали».
У цьому прикомірку — прибудованій до куреня хатині — ще й зараз все нагадувало про Лавріна. Розмальований виноградом сволочок (пам’ятав, як хлопець приніс з церкви фарбу), розвішана по килиму зброя (Сірко почіпляв абияк, Лаврін перевішав по — своєму: три рушниці — дві по краях і одна зверху, дві шаблі, три порохівниці, а посередині кобза з великою квіткою); два снопики одворотного зілля за трямком. Виглядали тільки кінчики гузирів — Лаврін запхнув їх покрадьки, щоб охороняли кошового від напастей і ворожої шаблі. Сірко дивився на них, і серце йому оповивала тепла журна хвиля. Бачачи, що кошовий щось думає, козаки притихли. Від тої тиші він очутився, повернувся до Щербака та Пелеха. Ті сиділи під образами, пили холодний узвар із сушених персиків, яким частують тільки послів та інших вельможних гостей, і перемовлялися. По хвилі Сірко уважно слухав їхні оповіді. Новин було багато.
Нещодавно добігла кінця велика незгода поміж царем Олексієм та патріархом всієї Русі Никоном, що вкрутила у свій вир найзначніших церковних та мирських мужів, відгукнулася й на простих священиках та всьому поспільству; цар надто близько підпустив до свого серця патріарха, надто високо помислив себе патріарх та й перехилив коромисло дружби в один бік. Велику владу обійняв на Русі Никон — писався государем, державцем, крутий мав норов, тяжку руку, скупив незліченні багатства — все те врешті злякало Олексія, якому бояри й раніше нашіптували погибель трону й вінця од патріарха. Вельми перетерпіла церковна братія: патріарх з неї хрестом і патерицею вибивав єресь. Либонь, не стільки єресь, скільки глупоту й темряву. По всіх церквах неоднаково правилась Божа служба, неоднаково хрестилися, не одне писалося в церковних книгах, переписаних напівграмотними дячками. Аби виправити богослужбові книги та звірити їх із грецькими оригіналами, Никон запросив з Київської колегії вчених мужів з ієромонахом Єпіфанієм Словинецьким на чолі, вправних у грецькій та латинській мовах, зело мудрих в інших науках.
Коли патріаршество Никона скінчилося зняттям з нього сану й засланням у Воскресенський монастир, усі подумали, що реформація уже скінчилася. Одначе цар і новий патріарх повеліли не вертатися до старого. Почався церковний розкол. На той час, коли там гостювало запорозьке посольство, в Московській державі велася тяжка — кнутом і Сибіром — боротьба із розкольниками та єретиками.
— А як же київські вчені мужі з ієромонахом? Що мають за дружбу з Никоном? — запитав Сірко, котрий сидів біля вікна й слухав неквапливу оповідь Щербака. Того весь час поривався перепинити Пелех, бо йому здавалося, що Щербак оповідає не так, він підхоплювався, починав дзигоріти, вимахував руками й навіть намагався промовляти за патріарха та царя, обоє вони в нього бігали й кричали, і запорожці, які не любили поспіху, щоразу зупиняли Пелеха: «Не січи. Хіба ж ото таки цар дринзає, як п’яний дячок, і дулі суче! Кажи ти, Максиме!» — «А суче, суче!» — Пелех.
— Не впала на них немилість. Живуть, як за Никона жили, — погладжував вуса Щербак і похитував великою головою. — Ще й нових стовпів ученості з Києва до Москви кільканадцять приїхало. У церквах соборних їх чимало і в царському теремі теж, не ті тепер звичаї при московському дворі. Й там занепадає багато чого старого, — зітхнув літній козак. — Наших грамотіїв у тім провина немала.
Бачено — в Преображенському селі воздвигли комедійні хоромини і грають — показують блазнів. Як у нас на Подолі.
— Й зовсім не блазнів, — підхопився низенький кремезняк Пелех, якому, видно, ті комедії вельми сподобалися. Він заходився показувати, як грали лицедії «Блудного сина», надуманого Симеоном Полоцьким. Його маленькі очиці захоплено блищали, по пиці розповзалась масна, хитренька посмішка, й він справді був схожий якщо не на блудного сина, то на ярмаркового злодія. Козаки реготали, й Сірко реготав теж. І просив Пелеха ще раз показати, як вертається блудний син додому. А тоді витер у куточках очей сльози, що набігли од сміху, сказав замислено:
— Шабля проти шаблі, хрест проти хреста. Нема спокою людині на землі, не вміє вона жити в мирі. І блудних синів теж розвелося чималенько. Волочиться по чужинських хоромах, нагуляється, натішиться, а тоді вертається і вимагає телицю.
Далі отаман майже не слухав послів, думав своє. Трохи перегодя мовив:
— Бачу, приймали вас по чину.
— Гріх скаржитися, — підтвердили посли.
— Пригощали нас там добре, — казав Пелех. — Як випили на потуху, ледве в сани повлазили… Ласі стрільці до цього зілля, незгірш, як наші голоколінчики. Бояри у винах заморських теж вуса мочать, а тоді вогні пускають, фейєрверками звані. Багато спалюють пороху…
— …А скрізь по лісових нетрях, де ми їхали, московити дьоготь женуть і мають з того таляри загранишні… — вів свою лінію Щербак. — Якби в нас був ліс, і ми б могли заробити, а то ледве вистачає на юхту…
Сірко хитнув головою, а сам думав уже про інше посольство. Про власну мандрівку на Правобережжя. Якою буде його стріча з правобережним гетьманом? І що про те скажуть тут, на Січі? На тій його путі чинила кошовому помітки старшина й все товариство. Либонь, і самому той замір не раз лягав тяжким сумнівом на серце. В нещадний кривавий розбрат зайшло Запорожжя із правобережним гетьманом. Либонь, не могли примиритися січовики з Дорошенковим приятелюванням із турчином та татарином, з тим, що він двигав їх на християнські землі. Надто ж перейнялися ворожістю до нього після погрому в Ладижині. Тоді Січ послала Дорошенкові листа, в якому називала його поганином і запеклим своїм ворогом. Зіштовхнулися запорожці з дорошенківцями під Смілою і Жаботином, дзвякнули шаблі, потекла крівця. Християнська крівця через поганина і його приятеля Дорошенка. Правобережний гетьман клявся в листах найстрашнішими клятвами, що під Ладижин і Умань турчин прийшов не за його наустом, що не мислив він лиха Ладижину й запорожцям, але якщо ті мають його за адверсора, то й він матиме їх за недругів довіку.
Сірко й сам горів гнівом на Дорошенка. Скільки злих слів сказав йому в думках, скільки кинув на важку, чубату, зачмелену голову його проклять! Але досвід підказував інше: вогнем вогню не погасити. Біля міжусобного багаття тепло тільки ворогам. Й тоді зціплював зуби, гнуздав погорду, гасив гнів. Важко йому було: почував, як щось перевертається всередині, черкає гостряками по серцю, як сердиться з одної думки на те, що мусить увійти в Дорошенкові покої, сідати за його стіл, розмовляти з ним. Але не милості шукати, не просити запомоги поїде до Дорошенка. Поїде шукати добра — не собі, просити миру — теж не собі, шукати порозуміння між двома вершителями людських доль на двох дніпрових берегах, котрі щодень віддаляються один від одного й уже можуть ніколи не зійтися. А розійдуться дніпрові береги, то й Дніпро увійде в землю!
Його лякала та стріча; якщо й цього разу піде врозруб, доконечно змаліє надія на оборону краю, на іриденту — на те, що колись рідна земля та стане вільною, — на все те, чим жив і задля чого стільки років не випускав з рук шаблі. Знав: перетрактації будуть важкі. Либонь, привести Дорошенка до миру з Самойловичем не вдасться. Буває, ворожнеча заходить так далеко, що люди уже не володіють собою. Він і сам не може пригасити у своєму серці гніву проти Самойловича. Сибірські морози остудили його, а надмухав їх туди гетьман — попович. Але що ж діяти? Якщо не втихне братовбивча війна, Україна стече кров’ю. Може, йому вдасться вмовити гетьмана, щоб передав булаву комусь іншому, щоб відмовився від неї зовсім. У тих своїх майбутніх перетрактаціях покладався на перший яскравий спалах, на власну щирість і нехитрість, якими не раз обеззброював супротивників.
- Предыдущая
- 29/112
- Следующая