Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Яса. Том 1 - Мушкетик Юрий Михайлович - Страница 18
— Ми б і повірили, та ази ж не читали послання нашої чати з Бугу, — сказав Сірко, і Гук із здивуванням звів на нього очі — адже отаман відкривав таємницю військової канцелярії. Але Сірко удав, що не помічає того погляду, провадив далі: — Не своєю лозою обплівся гонець. Правує він не з Криму, а з Білогородської орди. Може, білогородський мурза хоче обдурити й мене, і хана? Дати б цього чауса на квестію, допитати червоним залізом: звідки приїхав і де взяв ханську печатку?
В грудях кошовому й справді закипала злість на брехливого татарчука, вже не стримував її і глипнув на нього вогнисто.
Помітив, що повужчали при тих словах чорні зіниці татарина і занурились кудись у глибінь очей швидкі тіні. Татарин знав козацьку мову. Сірко знову осміхнувся в думці, тепер уже повною мірою глузливо, аж терпко.
«Хан зараз у Ногайській орді», — подумав, а вголос сказав:
— Та не в наших це звичаях. Запитай у нього, — кивнув товмачеві, — одколи це Гнила Лука стала татарською?
Вони знову вернулися розмовою до кордону, татарин і далі обстоював кожен видолинок, але не так запекло, як перше. Коли він пішов, щоб прийти завтра і вже укласти доконечну угоду, Яковлєв і Гук перезирнулися, генеральний писар потер долонею товсту червону шию і сказав:
— Не важився татарин до великої незгоди. Хитро ти його, отамане, квестією прилякав.
— До незгоди він не важився не через квестію…
— А з яких же респектів і причин? — запитав Гук і посміхнувся. Він завжди осміхається так бататозначно та глибокомудро: мовляв, я знаю все краще за вас. За цю посмішку кошовий трохи його недолюблює.
— Було, ледащо, повноважне на всі уступки, — сказав кошовий. — Мав таке повеління. Він тільки удав переляк. Ми полегшили йому перетрактації.
Яковлєв погодився, Митрофан знизав плечима.
«А хан, може, й не в ногайського мурзи, — подумав знову. — Мабуть, чаус умисне заїжджав туди, аби прип’ясти нас до Ногайської орди… Задав же, клятої матері невіра, загадку».
Одне було вочевидь — татари цього літа вирушають великим походом. Хан нещодавно їздив у Адріанополь, отож їх підпиратимуть турки. Підуть сушею чи морем? Того козацьким лазутчикам вивідати не вдалося. Сушею — шлях довгий, та й козаки про все довідаються заздалегідь. Либонь, не тільки сушею. Бо очаківський мурза потаємно лаштує малі галери.
І ще подумав, як міцно, круто сплелося все докупи. Всі попередні дні впали в оцей лагідний Божою ласкою день і б’ють у мозок та серце.
Все життя йшов до чогось невловимого, почував його, але не обіймав мислію, здавалося, міг до нього діткнутися, одначе то була омана, бо лишався й далі на краю безмежного Дикого Поля. А ще почував біль. Гострий, тонкий, ніби там, біля серця, стримів ніж. То щеміла й квилила рідна земля. Не пам’ятав, одколи її горе стало його горем. Од днів, коли золоті алтини лягли на Хмелеві очі й по тому закружляли чорні вихори? Часом усе, що чинилося довкола, видавалося злою шабельною січчю в густу хуртовину. Тут вже не видно, хто кого тне, й ніхто не має сили спинитися. Й не бачать того, що на них котиться важка лава, яка ось — ось змете всіх. Треба якось зупинитися, повернутися грудьми до лави, зчепитись руками. Турецька імперія нині така дужа, якою ще не була ніколи.
Сірко підвів голову: Яковлєв і Гук стривожено дивилися на нього. Отаман усміхнувся. Й обом одразу полегшало на душі — усмішка в кошового була ясна, збадьорлива.
— Нічого, поганського горіха розгриземо. А тепер давайте обмислимо, що сказати послам, — мовив. — Мабуть, легше гребти на галері, ніж вести тоту балачку.
Яковлєв хитнув головою, поплямкав губами, неначе доїдав вареника. Губи в нього великі, вивернуті, й велика голова, брезкле, м’яке обличчя, сіро — білі, безбарвні очі, — на перший взір здається, що писареві все байдуже, насправді ж він уважний, доскіпливий, а ще — гранично чесний. Викликало в ньому посміх лиш одне: молодився. Фарбував вуса й носив строкату одіж. А перед ким тут молодитися? Може, змагається з підписарем?
— Скажемо те, що намислили вчора.
— Вчора — то не сьогодні. — Й підвівся, пружним потиском рук розігнав застояну кров. — Що ж, писарю, скликай судне колесо. А я тим часом викурю люльку.
Підписареві здалося, що настав момент наблизитися до кошового, й він сказав удавано захоплено, багатозначно, хоч трохи й догідливо:
— Ох і гула вчора корчма «При калині» над Чортомликом!
Сірко покошлав круті брови:
— Не за твоє пив, підписарю. Пильнуй свого.
Гук хвацько крутнув вусики:
— Пильную, отамане. Сам учора пригощався мускатом.
— Не хвастайся. І не бреши. Останню пляшку мускату оддали послам. І того, рідше заглядай у чарку, частіше — в папери.
Гук знітився — все в нього сьогодні виходило не в лад. З — за свого столу підвівся Яковлєв. М’який, усміхнений, утаємничений у якісь свої думки. Пригладив довгого, сивуватого, зачесаного, як у дячка, на два боки чуба. Перебрав на себе обов’язок відводити отаманові громи од свого улюбленця. Плеснув того по плечу, кинув коротко:
— Чеши. Отаман жартує.
Послав підписаря кликати суддю, осавула, значних козаків — Носа, Брекала, Голода, Квашу, що вже чекали біля Шкуринського куреня.
Ті, що заходили, сідали на двох довгих, вкритих обрусами лавах попід стінами — з одного боку січовики, з другого — посли. Старі січовики тримали в зубах порожні люльки: і в курені, і в канцелярії палити не вільно. Декотрі позвикали до порожніх, то й рідко палили, старий Кваша востаннє натоптував свою в золотому окладі носогрійку літ десять тому. Але носить за чересом, пхає в зуби — який то козак без люльки. В світлиці панувала поважна тиша, бо обсідалися на лавах значні козаки, шановні люди, неквапливі в балачці, тверезі розумом і сповнені самоповаги. Тиші вимагає і козацька регула — звичай. А він на Січі — найповажніша сила, на ньому засноване все її буття: порядок, способи бою, честь і посмертна слава. А що писані закони завжди можна переписати по — новому, неписані — непорушніші за них. Є в козаків і писані закони, знають вони закони і сусідніх народів — на різьбленій поличці біля дверей лежать і Магдебурзьке право, і литовський статут, і царське «Уложеніє», і кілька латинських та турецьких книг, але мудростями з них козаки послуговуються не вельми часто.
Сонце світило в покутнє вікно, через усю світлицю пролягла широка сяйна ріка, в якій плавали дрібні порошини. І всі разом подумали про неї як про справжню річку, а воднораз про те, кому пощастить переплисти її. Цареві посли — піддячий приказу Малої Росії Семен Щоголєв та сотник стрільців Василь Чадуєв були у важких ведмежих шубах — приїхали ще за морозів і чи не знайшли на себе на крам — базарі справної одежі, чи не хотіли одягатись у козацьке, — повпрівали од самого початку, витирали пітні чола долонями, були червоні, немов після лазні. Вони не пообмітали чоботи, на долівці біля їхніх ніг темніли калюжі, і Гук недоброзичливо зиркав у їхній бік — затирати калюжі доведеться йому. Кошовий довго мовчав, посли поглядали на нього, не одважувалися почати розмову. Врешті Сірко махнув рукою. Першим підвівся з широкої липової лави Щоголєв, — високий, років сорока чоловік з широкою, розкішною бородою, розумними очима, — він читав цареве послання, написане словами грізними, за якими вловлювалася розгубленість. Послання було довге, Щоголєв не дочитав і до половини, а піт зблискував у нього не тільки на чолі, а й на бороді та вусах. Кілька крапель упало на папір. В листі оповідалося, коли народився царевич Симеон, од чого помер, хто тому свідки. «Мощі його поховані в царственому великому граді Москві, — читав Щоголєв, — в церкві архістратига Михаїла, в присутності його царської величності, на яких, похоронах, були святійший Іосиф, патріарх московський…» По тому йшов довгий реєстр бояр та єпископів, живих та померлих, котрі бачили мертвого царевича. А далі цар знову наказував і просив видати послам псевдоцаревича й обіцяв за це милості та нагороди.
Сірко слухав пригусклий голос боярина, а сам думав про те, що лиха через Симеона доведеться запорожцям вхопити великим ковшем. Але коли б вони видали авантюрного й самовпевненого парубійка, з того теж добра не мали б, то більше перед великим басурманським рушенням. У Москві про заміри турків і татар нічого не знають. Ймуть віри не запорозьким посланням, а Самойловичевим, а той уводить в оману царя. Каже, що запорожці хочуть на тому застрашенні погріти руки. Боїться війни, одводить її думкою, те знають його старшини, нашіптують у вуха гетьману, чого сам хоче: турки на силі не зібрані, гострять шаблі проти Європи, а не проти них, війною на Україну не підуть.
- Предыдущая
- 18/109
- Следующая