Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 19

На місці очікуваних послів Бородавки стояв, уважно позираючи поглядом зелених очей, Петро Конашевич-Сагайдачний. Ходкевич здивовано розвів руками.

— Нєх бендзє Єзус похвальони! — він рвучко наблизився і простягнув Сагайдачному руку. — Радий бачити вас, милостивий пане.

– І я радий, шановний пане гетьмане! Дуже радий. Як ся маєте?

— Ми добре. Готуємося до оборони. Вас тільки зачекались-мо. Ну, тепер, маю надію, мої жовніри зможуть привітати панів-козаків особисто.

— Панів? — здійняв брови Сагайдачний.

Ходкевич зробив вигляд, що не почув.

— Коли ми зможемо очікувати вас?

— Але я вже тут, прошу пана! Стою поряд із вами.

— Я волів би жартувати за інших обставин!

Ходкевич уже лаяв себе за той порив, з яким він зустрів козацького ватажка.

— Я не жартую, ваша милість. Зі мною лише загін охорони. Я щойно з Варшави, — відповів Сагайдачний.

Ходкевич схилив голову. Дійсно, з чого він узяв, що Сагайдачний приведе військо? Адже доповідали, і неодноразово, що на чолі Бородавка, і тримається він досить твердо. На таку швидку зміну влади розраховувати не доводилось.

— Як там Варшава? — змінив він тему.

— Варшава непохитно вірить у вас, пане Ходкевич.

— Так, так… мені б ту віру. Ви розумієте, що Порта переважає мої сили майже у десять разів?

— Ліпше за будь-кого. Я, власне, приїхав з упевненістю, що Бородавка вже тут.

— У цьому ми з вами помилилися. Тепер я взагалі не впевнений у тому, що він з'явиться… Сідайте, пане Петре, — Ходкевич указав Сагайдачному на високе дубове крісло. Його різьблена спинка здіймалася не менше, ніж на сажень. — Я накажу подати сніданок.

Доки накривали на стіл, Сагайдачний із цікавістю розглядав інтер'єр кімнати. Хоча вона була меншою за просторі зали польських палаців, оздоблення не відставало від них за пишністю. Високі, майже до стелі зашиті темним дубом стіни, блискучий мармур підлоги. Дещо бракувало світла. Єдиним його джерелом слугували вузькі венеціанські вітражі, що на них було зображено боротьбу Георгія-Побідоносця зі змієм. Уздовж стін тягнулися мисливські трофеї та колекція коштовної зброї. Мечі-бастарди, шаблі, пістолі, алебарди… Сагайдачний не міг зрозуміти, для чого Ходкевич це все сюди привіз.

Нарешті челядь закінчила сервірувати величезний стіл у центрі кімнати, і вони знову залишилися з Ходкевичем наодинці.

— Прошу вас, — сказав Ходкевич, — вип'ємо за зустріч.

— Ваше здоров'я! — відказав Сагайдачний і перехилив келих із густим червоним вином.

Деякий час мовчки жували підсмажену дичину. Потім Ходкевич знову підняв келиха.

— За нашу спільну перемогу!

— За вікторію! — відізвався Сагайдачний.

Випили вдруге. Ще трохи попоївши, витерли губи білосніжними серветками.

— От що, — почав Ходкевич, — я наказав зібрати військову нараду. Хотів би, щоб ви були присутні. Але скажу одразу, що ваш наступник дуже засмучує нас. Не буде перебільшенням сказати: Бородавка ставить під загрозу успіх цілої кампанії… і, власне, долю козацького війська.

— Я чув про все, — похмуро відгукнувся Сагайдачний. — Пропоную повернутися до цього на нараді. А зараз хотів би запевнити вас у прихильності козацтва і своїй особисто до польської корони. Я намагатимуся зробити все, що від мене залежить, аби пліч-о-пліч із вами зупинити ворога.

Ходкевич із пошаною хитнув головою.

— Дякую вам. Не буду приховувати, що мене приємно вразив ваш приїзд. Що ви думаєте про наше становище?

Сагайдачний знизав плечима:

— Воно жахливе.

Ходкевич невесело посміхнувся.

— Дякую, ви мене заспокоїли… Ну що ж, давайте піднімемо келихи третій раз за те, щоб спільними зусиллями виправити його.

Сагайдачний мовчки підняв келих. Через хвилину забігала челядь, замінюючи страви. На столі з'явилася заливна форель, ікра і вуджена осетрина.

— Пане Яне Каролю, як ви дивитеся на переговори з турками? — раптом запитав Сагайдачний.

— Прошу? — округлив очі Ходкевич.

— Я маю на увазі умови здачі в полон.

— Це неможливо! Пан має намір мене образити?!

— Ні, що ви! — заспокійливо підняв руки Сагайдачний. — Я лише хотів упевнитись у ваших намірах.

— А ви досі були невпевнені?

— Не я… Бородавка. Він боїться, що за його спиною ви маєте намір зійтися з Османом і напасти на нього з двох боків.

— Це нісенітниця. Для нас alea jacta est, як казав Юлій Цезар, — «жереб кинуто»! Ви це розумієте?

— Так, — Сагайдачний схилив голову, — тепер так. Ну що ж, дякую за гостинність. Буду мати приємність бачити вашу милість на нараді. А поки що хотів би оглянути поле майбутнього бою.

— Упізнаю козацького гетьмана, — Ходкевич витер губи білосніжною серветкою. — Що ж, чекаю на вас через годину…

Рівно через годину Сагайдачний з'явився у залі, де щойно снідав. Тепер тут було досить людно. Крім Ходкевича, був присутній Станіслав Любомирський як коронний польний гетьман, сеймові комісари, серед них Михайло Синявський, Матвій Лєсковський, Михайло Тарнавський та Яків Собеський. На великій лаві сиділи всі дев'ять полковників польського війська.

Після привітання і коротких побажань здоров'я перейшли до справи.

— Пане Любомирський, прошу вас ще раз доповісти ясновельможному панству про розташування війська, стан оборони, а також усе, що відомо нам про місцезнаходження основних сил Османа, — звернувся до князя Ходкевич.

Любомирський, погоджуючись, схилив голову. Піднятися з крісла краківський воєвода не вважав за потрібне, тож почав розмову сидячи:

— Що ж, із радістю поділюся з паном Сагайдачним нашими планами. Якщо ви, пане Ходкевич, вважаєте це необхідним.

Ходкевич скривився від такої відкритої неповаги до козацького ватажка.

— Будьте люб'язні, — незадоволено відповів він.

Любомирський ввічливо посміхнувся.

— Ми розмістили військо таким чином, щоб максимально використати переваги місцевості. Тож усі дев'ять полків, поділені на дві частини, стоять широким півколом у напрямку на захід та південний захід. Однією частиною командує пан Ходкевич безпосередньо, другою, прислухаючись до його мудрих порад, Сейм призначив командувати мене. У тилу маємо цю фортецю і міст, який ви могли бачити і яким, власне, ми переправилися сюди. Переправилися без наших спільників, козаків. Припасів у війську майже на місяць. Артилерія розташована…

— Я мав змогу спостерігати за розташуванням артилерії, — коротко перебив Сагайдачний.

Любомирський «одягнув» на обличчя свою найлюб'язнішу посмішку і, позирнувши на Сагайдачного, запитав:

— Ми, нарешті, хотіли почути, де наші союзники. Вам відомо, що до гетьмана Бородавки вже неодноразово відряджалися посланці, але він нічого певного нам не відповів?

— Відомо, — почулася похмура відповідь.

— Навпаки, — продовжив Любомирський, — він нахабно відхилив наше прохання приєднатися до війська його королівської мосці ще на Поділлі, до переправи через Дністер. А тепер до нас доходять чутки, до того ж із вірогідних джерел, що Бородавка розкидав своє військо чатами по всій Волощині, знаходячись майже у прямій видимості у турецької армії. Тож є значні втрати.

Доповідають, що турки побили велику кількість козаків, декілька сотень взяли в полон. І це все від бажання нагріти руки легкою здобиччю. Тож я волів би поставити питання панові Сагайдачному: коли ви збираєтеся виконувати рішення козацької Ради від п'ятнадцятого червня, яка відбулася у Сухій Діброві? Адже нам було обіцяно всіляке сприяння з вашого боку, шановний пане Сагайдачний.

Сагайдачний піднявся і пройшовся по кімнаті. Потім обвів поглядом присутніх.

— Як вам відомо, ясновельможний пане Любомирський, і вам, шановне панство, я до останнього часу знаходився у Варшаві, де вів переговори з панами сенаторами. Метою цих переговорів було владнати відносини козацтва і Польщі. Адже вам відома ситуація, що склалися за останні декілька десятиліть в Україні. Так, ми вирішили у Сухій Діброві допомагати Польщі, хоча шановне панство пам'ятає, як їм відмовили у допомозі уряди Франції, Австрії, Іспанії та Італії. Козаки погодилися виступити проти турків, але й у них було багато прохань до його королівської величності. Отже, ці питання я вирішував у Варшаві. Скажу відразу, що ми досягли згоди, і я їхав у військо з приємними новинами. Однак те, що я чую від вас, шановний пане Любомирський, глибоко засмучує мене. Повинен визнати, що Бородавка дуже нерозумно поводиться. Тож я всіма силами буду намагатися виправити те, що сталося. Сподіваюся, що все ще можна поправити.