Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 103

Вишикувавшись у ряд, вони ніби застигли на тлі сонця, що сходило, купаючись у його щедрих, як для осені, променях. По обидва боки їхали широкоплечі, затягнуті у червоне сукно жупанів козаки. Вітер тріпотів прапорцями на довгих ратищах, а позаду, мов крила казкової птиці, розвівалися відкинуті рукави. Третьою була струнка, одягнута в чоловічий одяг, жінка. Умілою рукою вона тримала повід вороного коня і з насолодою підставляла обличчя свіжому струменю вітру. Вони, не поспішаючи, минали пагорби й порослі очеретом долини, ліси й гаї, які вже берегли на собі гарячу печатку осені. Про щось весело розмовляли. Зачаровано поглядали на нескінченні простори країни, яка щойно уникла страшної загрози. Загрози, що про неї не всі й знали. А хто знав, скоро забув, занурившись у часи українських славних літ.