Фб-86 - Беркеши Андраш - Страница 7

Вчений так заглибився в свої думки, що навіть не помітив, як дійшов додому.

Дружина вже з нетерпінням чекала його. Вона намагалася вгадати з виразу обличчя чоловіка, чим закінчилась його місія. Однак обличчя Голуба було застигле, наче кам'яне.

— А де хлопець? — звернувся він до дружини.

— В лабораторії. Вдалося тобі щось зробити?

Вчений махнув рукою, тяжко зітхнув.

— Небагато. Заплутана справа. На жаль, у мене самого немає повної ясності. — Професор стомлено сів у крісло, пригладив сиве волосся. Вийняв з коробки сигарету, запалив.

— Кажуть, що Іштваном зацікавились політичні органи.

— Боже мій! — злякано вигукнула жінка.

— Що ж він вдіяв?

— Сам не знаю.

— А що ти думаєш робити?

— Ще не вирішив, — одказав Голуб, — Поки що хлопець про це не повинен знати. — Професор знервовано роздушив недокурок у попільниці і підвівся. — Не можу повірити, щоб він вчинив якийсь злочин. Я ще ніколи не помилявся в людях. Поговорю з статс-секретарем. Не можна заспокоїтися на цьому. Хочу мати ясну картину. А якщо хлопець все ж таки збрехав мені, я… я вижену його…

— Любий Тамаш, — втихомирювала дружина знервованого чоловіка, — заспокойся!

— Піду в лабораторію. Прошу тебе, подзвони до статс-секретаря. Спитай, коли зможуть мене прийняти.

Прямуючи в лабораторію, він намагався перебороти своє хвилювання. Естер, схилившись над мікроскопом, робила аналізи крові, Іштван поринув у розрахунки. Вони не помітили професора.

— Ну, що нового, юні колеги? — вигукнув він аж надто бадьоро. Молоді люди одночасно повернулися до тісного.

— Добрий день, пане професоре, — привіталася Естер. Іштван теж вклонився і з надією глянув на Голуба.

— Як там цифри, синку? — звернувся професор до Іштвана.

— Мене вразили пропорції розмноження Ф-2. Просто не віриться.

— Ану, покажіть підрахунки, — вчений протяг руку до аркуша паперу. — Усе правильно, — сказав він згодом, глянувши на цифри.

— Але ж, пане професоре, це значить, що…

— Що одного кубічного сантиметра розчину Ф-2 досить для того, щоб запобігти захворюванню п'ятдесяти чоловік…

— Колосально! — хвилюючись промовив Іштван.

— Так, синку, це справді значне досягнення. Велике наукове відкриття. Ми випередили ряд країн, які вже давно б'ються над вирішенням цієї проблеми.

— Я думаю, що їм ще довгенько доведеться попрацювати, — зауважила дівчина.

— Цілком можливо. Нелегко знайти таку отруту, яка б не була шкідливою для людського організму і в цей же час убивала бактерії, що викликають запальні процеси.

— Але ж, — встряв у розмову Іштван, — серум Ф-2 і антибіотик ФБ-86 при неправильному застосуванні можуть бути шкідливими,

— Шкідливих наслідків ми не допустимо. При масовому виробництві не буде потреби в тих допоміжних засобах, які ви маєте на увазі, — сказав Голуб, усміхаючись хлопцеві.

— Зрозуміло, — зауважив Іштван. — Значить, ви не збираєтесь опублікувати весь хід і опис досліджень?

— Ви вгадали. Я не гонюся за славою. Протягом двох місяців зробимо опис виробничого процесу антибіотика, продемонструємо результати дослідів, проведені з антибіотиком, і весь матеріал передамо відповідній інстанціям. Але до тих пір, любий друже, обов'язкові треба провести досліди по двох досі не досліджених варіантах.

Помовчали. Іштван з нетерпінням чекав, коли професор нарешті заговорить про його справу.

— Ага, мало не забув, — озвався професор. — Завтра чи післязавтра буду на прийомі в статс-секретаря А поки справа буде остаточно вирішена, ви зможете попрацювати лаборантом у головного лікаря Бараняї. Там можна багато чого навчитись і одночасно заробити трохи грошей. А конспекти вам дасть Естерка.

— Коли мені прийти до головного лікаря?

— Я ще поговорю з ним, — одказав Голуб. Іштван мовчки знову поринув у роботу, наче в приміщенні, крім нього, нікого й не було. В думках Естер повторила слова професора, від яких її серце мимохіть забилося дужче і всю ніби струмом пронизало: «А конспекти вам дасть Естерка».

Протягом дня вони не обмінялися жодним словом. По обіді Естер мала йти на лекцію. Іштван проводжав її. В нього був поганий настрій, і юнак всю дорогу мовчав. Дівчина, щоб розважити його, весело щебетала. Іштван лише зрідка вставляв якесь слово. Коли дійшли до університету, Естер прощаючись спитала:

— Де тобі передати конспекти?

Хлопець мовчав. Погляд його блукав десь далеко.

— Не знаю, — сказав засмучено, — чи є в цьому якась рація.

— Іштване! — голос дівчини прозвучав по-материнськи стурбовано. — Благаю, не падай духом. Усе буде гаразд… Побачиш…

— Люба Естер, ти дуже добра, — м'яко промовив Іштван і взяв дівчину за руку, але в мене чомусь погане передчуття. Щось негаразд. Боюсь, що з мене вже не буде лікаря…

— Ти повинен стати лікарем! І будеш ним…

Хлопець махнув рукою.

— Бувай. Іди, бо запізнишся. — І, не чекаючи відповіді, повернувся і повільно пішов геть.

Естер вразила поведінка хлопця. Спочатку вона засмутилась, потім розсердилася. Вона сердилась на Каллоша, якого вважала причиною всіх лих, що спіткали її друга. Заклопотана, повна тривоги за Іштвана, ввійшла вона в приміщення університету.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Професор Голуб був на рідкість чесною людиною. Перед війною, коли кований чобіт фашизму втоптав у бруд свободу і людську гідність у Німеччині, Австрії, Чехословаччині, він добровільно залишив країну і поселився в Англії, бо на його очах в усі галузі громадського життя Угорщини проникав фашизм. Він покинув країну, бо ненавидів насильство. Якби професор був мужньою людиною, він, можливо, залишився б вдома і по-своєму боровся. Та Голуб належав до тих гуманістів, які мають свою думку про навколишні явища, але в боротьбі участі не беруть. Він стояв осторонь політики. В Англії Голуб познайомився з іншим угорським емігрантом-письменником Дьєрдем Кальді. Той залишив батьківщину в двадцятих роках, у розпал білого терору. З того часу талановитий митець обійшов півсвіту. До війни побував і в Радянському Союзі. В Лондон приїхав для того, щоб налагодити контакт з угорськими комуністами, які жили в Англії.

В 1945 році, після повернення на батьківщину, між Кальді і Голубом встановилася міцна дружба. Кальді сказав з якоїсь нагоди Голубу, що людина повинна боротися за свої переконання не лише в теорії, а й на практиці. Вони багато сперечалися. Нарешті Голуб визнав, що його друг має рацію.

З'ясування справи Іштвана Голуб вважав боротьбою. Поговоривши з хлопцем, він прийшов до висновку, що його обов'язок — розплутати цю справу. Голуб; стримувало тільки одне: він боявся розчаруватися і хлопцеві. Цілими днями стежив за роботою Іштвана вдивлявся в його похмуре, засмучене обличчя і твердив собі:

— Ні, цей хлопчина не може бути нечесним.

З статс-секретарем професор поки що не зустрічався, чекав прийому. Зате легко домовився з лікарем Бараняї, і вже наступного дня Іштван почав працювати в лікарні.

Хлопець став ще більш замкнутим, мовчазним… Вії спокійно чекав, але всередині в нього усе кипіло, палало, як пожежа в глибинному забої. Він уникав людей, навіть Естер. У лікарні свою роботу виконував точно, сумлінно, а по обіді спішив у лабораторію до професора Голуба. Юнакові здавалося, що професор виклопотав для нього роботу тільки тому, що допомога виключеного з університету студента була для нього неприємною, обтяжливою. Вже не раз він думав, що залишить Голуба, не чекаючи, коли професор сам відмовиться від його послуг. Але остаточне рішення відкладав з дня на день: у серці жевріла надія, що все якось владнається.

Голуб теж нервував, йому було прикро, що статс-секретар не може приділити йому кілька хвилин. Нарешті одного дня Голуба по телефону запросили негайно прийти в міністерство. Професор хвилювався, як учень, що йде складати екзамен на атестат зрілості.

Статс-секретар прийняв його люб'язно. Він вийшов назустріч професорові до самих дверей, чемно провів до шкіряного крісла. Сам сів поруч, підкреслюючи цим що розмова буде не офіціальною, а дружньою.