Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович - Страница 30

— І тільки заради цього?

— Є ще одна дрібниця. Там мешкає моя сім'я — дружина й син.

— І ото треба видумувати якусь весільну подорож! Ех, Хомичу, прямо б так і сказав — їдь до моєї сім'ї! Якщо треба, поїду.

І вони поїхали зразу ж після весілля. Всупереч місцевим звичаям, Орлов з молодою дружиною вирушив у весільну подорож до Петербурга, дуже здивувавши цим тітку Гафію.

— Модні вигадки! — сердилася вона. — І хто це їм порадив? Нема того, щоб спокійно прожити медовий місяць з молодою дружиною!

Зрозуміло, вона нічого не знала про Феклістова, який з відомих причин не був на весіллі.

А весілля справді вдалося на славу. Шістдесят гостей, між якими було п'ятнадцять евенків, бенкетували цілий тиждень. Надзвичайно цікаве видовище влаштували на весіллі евенки. Вони привели наречену до тітки Гафії і, оточивши будинок, зажадали, щоб жених пройшов випробування сміливості, кмітливості й вірності. Три тунгуси, переодягнені в шайтанів і тайгових страховиськ, нападали на жениха, намагаючись накинути на нього мотузяні зашморги. Потім прибіг четвертий тунгус, одягнений у ведмежу шкуру, й теж кинувся на жениха. Коли Орлов подолав усіх нападників, до нього підступили ще три евенки й почали ставити йому різні запитання.

Наприкінці під'їхали дні оленячі упряжки-нюлги. На одній лежали різні хутра, а на другій сиділа святково вбрана дівчина. Тунгуси пропонували женихові хутра та дівчину, вихваляли її красу й чесноти, вмовляли його, щоб він узяв її собі за жінку. «Вона краща й багатша» — кричали вони.

— Майюл найкраща, а багатство мені непотрібне. Я багатий тим, що Майюл буде моя! — відповідав на це жених.

Потім Орлов почав розкидати дрібні монети на доказ того, що в нього всього досить, і він гордує запропонованим багатством.

На цьому випробування закінчилися. Брати Майюл розстелили перед женихом ведмежі шкури, по яких він попростував до будинку. Тунгуси ж почали стукати в двері палицями й голосно домагатись доступу. Тітка Майюл з удаваним подивом виглянула з вікна й запитала:

— Оні неду? Хто ви?

— Хіте хову! — лунала відповідь. — Діти тайги!

— Немі бізу? Що вам треба?

— Аса хітені! Твою дочку!

— Пейво Амба! Йдіть до тигра!

— Мі мечалайві! Ми його застрелили!

— Соропе айя! То вітаємо вас, дорогі!

Двері відчинилися, на порозі з'явилася Майюл, одягнена у весільні шати, й запросила жениха та дружків до хати. Потім усі гості поїхали до церкви.

По дорозі назад молодих зупинили, примусили платити викуп, перед домом почали бити в каструлі, стріляти й відганяти злих духів, щоб вони нічим не зашкодили молодому подружжю.

Звичайно, тітка Гафія не знала справжньої причини подорожі Орлова. Про це їй ніхто не казав. Зате в хатині Орлова подорож обговорювали дуже докладно. Цілими вечорами просиджував мисливець з Феклістовим. який пояснював, що треба зробити в Петербурзі.

А перед цим вони обидва пішли до родовища золота у ведмежому барлозі і працювали до упаду чотири дні. Земля вже замерзла, доводилося розпалювати великі вогнища, щоб вона відтанула; тільки після цього можна було копати й просівати пісок, гальку та глину.

Орлов був незадоволений такою роботою, незважаючи на те, що вони видобули майже сорок кілограмів чистого золотого піску, а це ж було ціле багатство.

— Ми погано робимо, — весь час казав він, — без промивки родовища водою не можна закінчити справу. Тут лишилося ще багато дрібного золотого піску. Ми прийдемо навесні, відведемо сюди струмок, збудуємо справжній приїск і видобудемо все, що вислизнуло від нас тепер узимку.

Феклістов запропонував мисливцеві половину всього золота, але той відмовився.

— Хіба ти не знаєш наших звичаїв? Це твоє родовище, Хомичу. Перший видобуток не ділять. Він твій. Я візьму тільки те, що належить мені за працю.

Не допомогли ніякі умовляння. За допомогу Родіонович узяв лише два з половиною кілограми золота, але весняний виробіток вони вирішили поділити порівну.

Цілих двадцять кілограмів жовтого металу віз сибірський мисливець до Петербурга. Більша частина золота була призначена сім'ї Феклістова, а менша мала послужити «особливій меті».

Справа в тому, що більшість царських чиновників, од найнижчих і аж до самих високих, в принципі не були противниками побічних доходів. Вони не чули слізних благань, коли йшлося про те, щоб поклопотатися про помилування або про пом'якшення кари. Але ті ж самі чиновники значно краще розуміли людські страждання, коли діставали відповідний хабар.

Дружина Феклістова — Ольга Петрівна та син Андрій жили дуже скромно. Син учився, а Ольга Петрівна викладала в жіночій школі. Після засудження чоловіка вона втратила свого посаду. Приїзд Орлова та Майюл зробив справжній переворот у їх житті.

Радість і смуток!

Орлов привіз листа і докладно розповів про все, що пережив Феклістов од моменту втечі. Ольга Петрівна ніяк не могла отямитись від подиву. Вона хотіла зразу ж поїхати до чоловіка. Та про це нічого було й гадати, бо своєю подорожжю вона легко могла навести царських шпигів на слід утікача.

Коли Орлов віддав їй золото, жінка була так приголомшена, що в першу мить не знала, що з ним робити. Орлов порадив Ользі Петрівні діяти за бажанням і вказівками Івана Хомича.

— Ой Родіоне Родіоновичу, серце моє заходиться від туги за Іваном. Мені ж сказали, що він загинув — потонув при спробі втекти. Викликали мене до вищого жандармського управління й повідомили там цю страшну звістку. Як же вони брехали!

Мабуть, так повідомили з каторги, щоб не признаватися, що від них утекли три в'язні. Але, на щастя, Іван Хомич живий, здоровий, навіть барси його не подолали.

— Я зроблю все, щоб добитися його звільнення. Завтра ж пораджуся з друзями. Обіцяйте мені, що ви з дружиною пробудете в нас доти, доки все не з'ясується!

Орлови пообіцяли.

Золото — це такий ключик, який колись у царській Росії відмикав навіть залізні грати. Проте в даному випадку він тільки прочинив браму в'язниці.

Після багатьох клопотань, під час яких на столах чиновників непомітно з'являлися пакунки з грішми, вдалося пом'якшити кару Феклістова. П'ять років каторги було замінено на п'ять років заслання в Сибір без права виїзду. Та й це був просто-таки нечуваний успіх.

Один високий чиновник, який знав Феклістова особисто, взяв на себе «опіку» над цією справою.

— Він крикун, бунтар і баламут, — сказав цей чиновник Ользі Петрівні, — і цілком заслуговує на п'ять років каторги. Але у нас є кілька нових. рекомендацій та просьб про помилування і, крім того, повідомлення, що слідство жандармського управління було не зовсім об'єктивне. Тому тепер можна пом'якшити його покарання. Можу вас поздоровити. Проте в мене є маленька… я б сказав, умова. Я знаю, що ваш чоловік великий любитель геології. Тому я прошу, щоб він дослідив для нас місця, призначені йому для вигнання. А якщо ви поїдете до нього, то передайте особисто від мене, хай порозумнішає і облишить своє бунтарство. Бо цим він мало що досягне, нам потрібен спокійний розвиток, а не революційні заворушення та розруха. Як бачите, я людина прогресивна й ліберальна, але поважаю порядок…

«Гарний порядок, — гірко подумала Ольга Петрівна, — коли найкращі люди страждають по тюрмах і каторгах».

І все ж з кабінету чиновника жінка вийшла наче вві сні. Вона поїде до свого чоловіка! Життя знову здалося їй радісним, і Феклістова згадала старе східне прислів'я: «Каркання ворони, виття шакала та сичання змії не можуть затримати схід сонця».

Ольга Петрівна наче знову на світ народилась — вона була сповнена надій, для кожного в неї знаходилось привітне слово. Вона з великою радістю поїхала б до чоловіка зараз же, негайно, але з почуттям вдячності Ольга Петрівна на деякий час цілком присвятила себе Майюл — відвідувала з нею театри, концерти та виставки, знайомила молоду сибірячку з життям столиці. Все викликало в Майюл подив і захоплення. Два місяці перебування в Петербурзі відкрили перед нею новий світ, і Майюл надзвичайно швидко призвичаїлась до столичного життя, хоч і виросла в тайзі.