Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько - Страница 42

42

умма залишається за кормою, а «Форміка» іде все далі й далі у відкрите море. Зацікавлені розповідями Бенедетто та накуди, ми прямуємо до острова Гурум-Шаш — там провадяться лови акул. Ми хочемо зняти тубільців за роботою і ознайомитися з методами використання акулячої туші. А головне — ми збираємося спуститися під воду саме в тих місцях, де рибалки закидають сітки з своїх самбук. Тут ми сподіваємось зустріти акул різних видів та більших розмірів і перевірити, чи не відрізняється їх поведінка від звичайної. Одночасно маємо намір підстрелити кілька штук з підводної рушниці.

Букера охопила нетерплячка скоріше взятися до роботи, і він стурбовано розглядає обрій, де з'явилися передвісники «камші» — поривчастого вітру, який може поламати наші плани. Цей вітер несе з пустель Єгипту на південь хмари піску. Сірувата завіса поступово здіймається аж до неба, поки не закриє сонця, перетворивши його на блідий, ледве помітний диск.

Камші піднімається спочатку високо в небо, а потім скажено обрушується вниз… Море раптом змінює свій колір, закипає білими бурунами, ніби під ударами безжалісних батогів.

МИСЛИВЦІ ЗА АКУЛАМИ

Крута хвиля починає бавитись «Формікою», але, на наше щастя, вітер дме з корму і навіть допомагає нам швидше подолати останні десятки миль, що залишилися до Острова Акул.

У певні пори року навколо Гурум-Шашу збирається сила-силенна акул, вода аж кипить від ударів їхніх хвостів. В цей час тубільці перетинають море в різних напрямках важкими сітками, і тонни переляканої риби знаходять там свій кінець.

Надвечір десятки найрізноманітніших човнів виходять з острова в море і закидають сітки, прив'язані кінцями до козячих бурдюків.

Минає трохи часу, і море вкривається якимись химерними, непомірно роздутими тваринами з козячою шерстю, із задраними догори лапами. Цілу ніч їх гойдає хвиля. На світанку сітки виймають. В їхніх чарунках заплутались акули різних розмірів, більшість з них мертві.

Акулу піднімають на борт, і тушу розбирають гострим ножем. Спритні руки майстрів обережно виймають печінку — головну ціль лову. Акулячу печінку складають у бочонки, герметично закупорюють і відправляють V Массауа. Звідти вона йде на фармацевтичні заводи як сировина для виготовлення чудодійного концентрату вітаміну «А». Решту туші в'ялять, трохи присоливши та розкидавши на піску проти сонця.

З глибоким зацікавленням оглядаємо цю єдину в своєму роді виставку. Прибережний пісок вкритий акулячими плавцями (розтерті на порошок, вони вживаються як збудливий засіб і користуються великим попитом у країнах Сходу) та велетенськими головами: тут і довгасті черепи голубих акул, і масивні голови «тигрів», страхітливі пащі риби-молота і приголомшуюча, фантастична голова риби-пили.

Сама пила складає третину довжини всього тіла риби і вживається не для захисту або нападу, як можна було б подумати, а як лопата. Риба-пила споживає маленьких рибок та інших дрібних морських тварин, що живуть на дні в мулі або серед водоростей. Пила — це своєрідний важіль, яким риба підважує рослини та грунт, так що їжа ледве не сама запливає в горлянку їй.

Можливо, ми на власні очі побачили б рибу-пилу за обідом, якби не камші. Він так розгойдав хвилі, що пісок та грязюка зовсім скаламутили воду і занурюватись не варто було. Ми чекали добу, але марно. Вітру вже не було, але море ще не прояснилося. Чекати далі ми не мали змоги: закінчувались останні дні перебування експедиції в Червоному морі, і ми берегли кожну хвилину.

ЩОСЬ НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКЕ…

Хмари чайок, галасуючи, носяться над водою.

— Ловлять сардин.

— Де це ти бачив у сардин триметрові плавці?

— Які плавці?

— Отаке, хіба ти не помітив он там на поверхні?

Раптом Вайлаті схоплюється на ноги. Чорт забирай!

Коли це й справді плавці, то ми зустріли щось надзвичайно велике! Може, кашалоти? Славетні кашалоти Червоного моря! Відколи ми тут, тільки й чуємо про кашалотів.

Накуда теж розповідав нам про одного кашалота, який «сів на мілину» під час відпливу. Він був такий великий, що його тушу розбирали багато днів, а печінка ледве вмістилася в сто п'ятдесят бочок. З його хребців «один поважний тип» зробив собі стільці — дуже потішні.

Не можна марнувати жодної хвилини! Коли нам вдасться познайомитися з найкрупнішими мешканцями Шостого континенту, значить довгий шлях до Гурум-Шашу цілком виправданий.

Два моторних човни одчалюють від «Форміки». За лоцманів правлять зграї чайок та інших морських птахів, які кружляють над тим місцем, де показався і зник кашалот. Птахи кинулись навздогін за його тінню, яка вже зникла в пучині, і тепер білими цяточками посідали на воду. Ми довго пливли, поки не опинилися серед них.

Уважно оглядаємо море… Адже ми не знаємо, де випливе морська тварина цього разу, невідомо також, чи попередять нас чайки про її появу.

Мотор працює на холостому ходу, очі невідступно нишпорять по морській поверхні.

Раптом загаласували і злетіли вгору морські птахи і тепер носяться над водою, чиркаючи по хвилях загостреними крилами. Їх тягне до якогось, відомого тільки їм, місця.

Вперед! Пристроюємося до них у кільватер. Зненацька метрів за сто від човна море надимається, вкривається піною, угору летять фонтани бризок, і, нарешті, з'являється лискуча, абсолютно чорна спина. Вона піднімається з води на півметра і кілька секунд швидко пливе по поверхні. З води витикається частина плавця, теж чорного. Я кажу «частина», але вона не менше двох метрів завдовжки.

Наш двоциліндровий моторчик видавлює з себе все, щоб хутчіш доставити човен ближче до того місця, де випливає чудовисько.

Тепер зрозуміло, чому чайки кружляють саме над тим місцем, де з'являється на поверхні кашалот.

Великі зграї до смерті переляканих тунців (голубі смужки вздовж тіла, довжина — сантиметрів п'ятдесят, великі очі) кидаються врозтіч. Пантагрюелівський шлунок змушує кашалота невпинно гнатися за ними, і велетенська його паща поглинає десятки риб кожного разу, коли хвіст зграї тунців опиняється поблизу неї. Бідолахи тунці, шукаючи порятунку, тікають ближче до поверхні…

У цей момент і піднімаються в повітря чайки! Вони чують клекіт під собою, — зараз тварина буде «таранити» поверхню моря. Ще хвилька, і в тому місці, над яким юрмиться птаство, випливає кашалот.

Тунці, перелякані небезпекою позаду себе, мов несамовиті, вискакують з води. Вони не думають в цей час про чайок та фрегатів, а ті каменем падають на свою здобич.

ВПЕРЕД, НА КАШАЛОТІВ!

Зграю тунців переслідує не один, а кілька кашалотів різних розмірів. Ми опинилися приблизно в центрі еліпса, який вони прочісують.

Нам з Мазіно пощастило вчасно підскочити до «пункту виплиття». Кашалот виходить з води боком, і ми добре бачимо всю нижню частину його тіла… Ось приплюснутий циліндр голови, під нею розкривається широкий і надзвичайно довгий рот (він схожий на якусь позбавлену форми щілину з дряблими краями). Зразу за пащею починається бруднувато-біле черево, перетяте чорними смужками, які на кінцях відливають трохи червоним.

Тварина занурюється у воду і чорною тінню мелькає під хвилями. Мазіно ворожить над мотором, треба, щоб човен перерізав шлях кашалоту, коли він випливе ще раз. Таким чином ми зможемо підійти зовсім близько до нього.

— Давай, давай! Повний. вперед!

— І так уже самий повний! А куди правити?

— Держи правіше, правіше!

Джорджо стовбичить на носі. Правою рукою тримає «Роллейфлекс», а лівою владно показує напрямок. Мазіно теж підводиться, намагаючись ногою керувати важелем мотора, але ця спроба ледве не закінчилася загальним купанням.