Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько - Страница 33

33

Великі дияволи продовжують свій танець навколо човна, а дияволята, мов навіжені, носяться у всі боки, щосили б'ючи по воді маленькими плавцями. Після них залишаються довгі смуги піни.

Маленькі дияволята? Звідкіля вони?

Малята плавають біля самого човна. Далека лінія обрію поділила навпіл диск сонця, від велетенських чорних туш, що вискакують з води, падають довгі тіні, їх обриси нагадують фантастично великих кажанів, які перескакують з хвилі на хвилю.

Маленькі дияволята? Раніше їх не було!

Човен небезпечно розгойдується, та ніхто вже не думає ні про весла, ні про кермо. Всі не відривають очей від моря, дивляться на морських велетнів та на ланцюжки малят. Здивовані, широко розкриті людські очі намагаються зазирнути в таємницю, яка оповила море, велетенських дияволів та маленьких дияволят.

І поступово єдина думка полонить мозок, очі дивляться у воду, щоб остаточно переконатися у неймовірному: маленькі дияволята — це щойно народжені діти великих дияволів. Таємничий обряд відбувається навколо човна. Ми потрапили в самий центр зграї страховиськ, яких зібрав сюди закон великого моря для того, щоб вони народили подібних до себе… Химерний танець допомагає велетенському тілу морського диявола народжувати потомство.

Протока Нокра довжиною в кілька кілометрів з'єднує Червоне море з великою затокою Губбес Мус Нефіт всередині острова Дахлак Кебір. Тут працювали учасники експедиції. На плані показані деякі найцікавіші пункти.

1. Місце, де кінчається сильна течія, викликана переміщенням води з бухти у відкрите море під час відпливу Це повторюється двічі на день. 2. Під час припливу вода переміщується з моря в бухту. Різниця рівнів (130 см) утворює течію колосальної сили. 3. Рас Булул. Тут можна зустріти найрізноманітніших риб. Море від поверхні до самого дна кишить нерухомими істотами, які використовують силу течії. 4. Місце де ми зустріли першого велетенського багатоколючника. Полювання на нього відбулося за кілька сотень метрів звідси. 5. Тут, як правило з'являлися акули в погоні за пораненою рибою. На цьому місці Вайлаті підстрелив першу рибу-людожера — коричневу акулу. 6. Мерса Назі. Тут посеред протоки Овест, стяла на якорі «Форміка».

Хочеться ще і ще раз переконатися в цьому, але фіолетовий уламок сонця занурюється у воду за Дур-Геллою. Танець припиняється, все навкруги заспокоюється. Човен нерухомо стоїть на воді. Довго, довго ніхто з нас не наважується заговорити, силкуючись добре запам'ятати все, що відбулося зараз перед очима.

Потім Чекко шепоче: «Треба повертатися». Рогі вмикає мотор. Закрутився гвинт, човен, залишаючи позаду фосфоруючу стежку, прямує до берега. Він везе таємницю, яку люди забрали сьогодні в моря.

У водах Дур-Гелли робити більше нічого. Наше останнє завдання виконано, і ми повертаємося на борт «Форміки».

Примари Губбету

айже в кожному оповіданні або щоденнику про Африку ви зустрінете приблизно такі слова: «Легкий вітерець ущух, над головою, мов великий кавун, повис червоний місяць. Йoro проміння освітлює безкрайню пустелю». Сьогодні те ж саме можемо сказати і ми. Губбет Мус Нефіт (широку затоку в архіпелазі Дахлак) з трьох боків оточує плоска, майже врівень з водою, піщана долина.

Затока з'єднується з морем двома рукавами — одним широким, другим трохи вужчим. «Форміка» пройшла широким і кинула якір майже посеред затоки. В Червоному морі різниця між верхнім та нижнім рівнем води дуже велика, тому й припливи та відпливи тут надзвичайно бурхливі. Приплив або відплив народжує бурхливий, стрімкий потік води, який несеться чотири рази на добу по рукавах, що з'єднують затоку з морем, туди й назад. Не так-то легко пройти в затоку. «Форміка» довго змушена чекати слушного моменту. Коли під час відпливу плаваєш в рукаві, почуваєш себе так, ніби тебе несе стрімка гірська річка: зовсім не рухаючи ластами, летиш на повній швидкості серед зграйок маленьких та великих риб (вони, навпаки, з усієї сили махають хвостами для того, щоб утриматися на місці), поруч пливуть довгі водорості.

АКУЛА В НІЧНІЙ ІМЛІ

Отже, африканська ніч та місяць. У місячному сяйві ліниво погойдується на якорі «Форміка». Дехто з нас намагається не слухати простуджене виття електромашини, яка дає струм для цілої низки ламп, занурених у воду. Дехто, навпаки, перегнувшись через фальшборт, дивиться на риб, що випливають на поверхню, приваблені яскравим світлом, слідкує за планктонною сіткою, якою так вправно орудують досвідчені руки наших вчених.

Наукова група бере проби. Вони надзвичайно цікаві. Ось планктонна сітка витягла малесеньких риб. Їхній кістяк та нутрощі наче загорнуті в нейлоновий дощовик, настільки прозоре в них тіло. Ми бачимо темних та світлих рачків і, нарешті, майже мікроскопічні живі організми, щось на зразок мальків та інфузорій. Цікаві знахідки Баск'єрі одразу розміщує в банках, наклеює ярлики, на котрих записано, де, коли, на якій глибині було взято пробу.

Раптом мирний спокій вечора порушує несподіване видіння: до світлого конусу стрілою летить акула. Ми вже звикли до них, бачили їх сотнями, але зараз крик подиву мимоволі вихоплюється з грудей — настільки ця акула велика та енергійна. Сьогоднішній випадок згодом, коли ми почнемо робити підсумки своїм спостереженням над акулами, дасть немало для обгрунтування наших теорій.

ГРІЗНІ ОСТАНКИ

Вранці, пливучи в каламутній воді на великій глибині недалеко від «Форміки», я раз у раз уважно придивляюся до кожної тіні і перевіряю, чи не відстав човен з Мазіно та Джорджо.

Вчорашня акула кожної хвилини примарою встає перед очима. Крім того, велика глибина та погана видимість не сприяють спокійному настрою.

Я шукаю останки буксирного пароплава, який ось уже близько дванадцяти років лежить тут під водою. Дуже цікаво подивитися на нього, зробити кілька фотографій, а може, й «накрутити» якусь сценку… Але ніяк не можна відшукати мертве судно. Мазіно, спираючись на розповідь накуди, намагається якнайточніше визначити місце, де затонув буксир. Та здається, що обчислення і вимірювання він робить лише для годиться.

Через півгодини ми, нарешті, знайшли те, що шукали. В мутній воді видно чорну масу, яка тягнеться вгору. Це, мабуть, димова труба. Джорджо також пірнає у воду, і ми спускаємося на дно. Світло поступово зникає, і відчуття тривоги посилюється. Пливемо вздовж борту судна, схожого на темний мур, дивимося вгору; проти світла на кормі маячить щось схоже на палубні надбудови. Проте це нічого не пояснює і не заспокоює нас, ми ніяк не можемо позбутися почуття небезпеки. Під кормою, яка пофарбована в біле, — напис «Панарія». Поки Джорджо робить ще один знімок, я обминаю гвинт, і швидше на поверхню! Море сьогодні таке, що від нього можна чекати чого завгодно. Краще повернутися на сушу та докладніше розпитати накуду про останки кораблів, похованих на дні Губбет Мус Нефіту.

Останки… Їх чимало спочивало в цій затоці. В кожного корабля, уламки якого лежать на морському дні, був свій драматичний день, схожий на той, який видався тут дванадцять років тому.

МЕРТВІ СУДНА ТА ІСТОРІЯ ЇХ ЗАГИБЕЛІ

1941 рік. Сьоме квітня. Посеред Губбет Мус Нефіту йдуть на дно судна, понівечені вибухами та ненажерливим полум'ям сотень тисяч тонн нафти. Закінчується одна з останніх сторінок трагічної історії італійських кораблів у Червоному морі. Коли спалахнула війна, вони опинилися в пастці. Вночі тишу над затокою порушило гудіння бомбардувальників, і зразу ж після цього пролунав оглушливий вибух на смертельно пораненому