Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд - Страница 25


25
Изменить размер шрифта:

— Як бачиш, друже, взявся за городницькі роботи, точніше кажучи, саджаю капусту. Праця на городі дуже корисно впливає на кровообіг, Павелеку.

— А слідство? — здивовано запитав я.

Звичним рухом стомленого селянина Трепка витер лисину.

— А де ж наш хоробрий друг Журка?

— Як це розуміти? Значить, ви повністю поклалися на Журку?

— Ех, друже, чи варто псувати собі нерви через те нікчемне вбивство? Найголовніше — це досліди. А садіння капусти, повір мені, надзвичайно допомагає думати.

Я слухав, онімівши. Невже Трепка здався?

— Журка має намір закінчити цими днями слідство, — промимрив я.

— В такому разі сердечно привітаймо хороброго Журку.

Я зацікавлено глянув на нього, чи не кепкує часом?

— Що ж, Павелеку, — роблено зітхнув Трепка, — я людина стара, підтоптана. Мені не взяти з місця в кар'єр, як це робить наш неоціненний приятель Журка.

Він явно кепкував, проте переді мною постало питання: а чи не занадто я переоцінював його? Ці ідилічні заняття на місці вбивства суперечили серйозності обстановки. Я почав навіть думати, чи не лежить в основі цієї байдужості звичайний цинізм?

— Мені здається, — зауважив я голосно, — що, взявши професора Містраля під опіку, ми взяли до певної міри й моральне зобов'язання переслідувати його вбивцю.

— В основному ти маєш рацію, Павелеку.

— Тому чому ж ви не візьметесь рішуче до справи, капітане, а, дозвольте мені це сказати, марнуєте свій цінний час та здібності, саджаючи капусту?

— Твоїми вустами говорить гіркота, друже, — сказав Трепка, загостреним патиком роблячи в грунті дірки. — Невже ти вважаєш, що вирощувати їстівні рослини — це заняття, не гідне Каєтана Трепки?

— Марнуєте час, — повторив я.

— Ні. Даю тобі можливість, — спокійно промовив Трепка. — Ти ж стільки разів нарікав, що зі мною в тебе немає нагоди показати свої незвичайні здібності. Прошу, ось тобі й нагода.

— Це ви серйозно?

— Цілком! Я дав тобі велику можливість, але ти на романчики витрачаєш часу щонайменше стільки, скільки я на садіння капусти.

Мені стало ніяково.

— Дозвольте, — видавив я, — справа на цьому нічого не втрачає.

— Те саме і я кажу про свою капусту, — відрізав Трепка. Але, побачивши мою кислу міну, примирливо додав: — Дуже вже ти гарячкуєш, Павелеку. Справа повинна визріти, як плід. Якби ти займався городництвом, то знав би це краще.

Та я дуже сумнівався в цьому.

— Ви вважаєте, що слідство розвивається нормально?

— Нормальнішого слідства, Павелеку, ще не було, і можу тебе заспокоїти: винуватець буде викритий. Не кажучи вже про таланти нашого неоціненного друга Журки і твою, хлопче, працьовитість, я тут. — (Трепка ніколи не відзначався особливою скромністю). — Я, друже, тут, і можеш бути певен, що коли настане рішуча хвилина, то я візьму кермо в свої руки. Не сумнівайся, хлопче. Невже ти втратив уже довір'я до старого Трепки? Може, скажеш, що я все-таки не врятував Містраля. Так, це трагічна історія, але ж, мій любий, навіть ангел-хранитель не може вберегти своїх підопічних грішників, якщо вони захочуть грішити, а що сказати про мене, слабу людську істоту. Злочинець, навіть зовсім посередній, вирішивши вбити людину, напевно досягне свого. Позбавити когось життя — це ніколи не становило особливих труднощів. А от викрити вбивцю — то зовсім інша справа. Тільки хто ж зуміє приховати свій злочин від Каєтана Трепки! Зробивши цей злочин, шаленець тим самим віддав себе в наші руки. І він, повір мені, зрозумів це і почуває себе, як муха під скляним ковпаком. Знає, що я дивлюсь на. нього, мусить зустрічатися, розмовляти зі мною і вмирає від страху. А втекти не може. Не може втекти з-під мого експериментального скляного ковпака, і йому лишається тільки чекати. О, це чекання — найгірша для нього кара. Хоч цей злочинець і тверда штучка, а проте він уже починає виявляти ознаки страху. Вір мені, друже, ми напередодні нових подій. Щось станеться. Воно вже висить у повітрі, — Трепка таємниче підніс палець.

У мене майнула одна думка.

— Капітане, — прошепотів я, — ви знаєте?

— Що знаю?

— Хто вбивця.

Трепка докірливо глянув на мене.

— Ти, друже, запитуєш, як неук! Що ж з того, коли я знаю його прізвище, якщо не маю достатніх для суду доказів. Невже ти думаєш, що я мовчав би хоч хвилину, коли б у мене в руках були ці докази? Е, хлопче, це ж було б нечесно!

— Але все-таки знаєте? — збуджено прошепотів я. — Хто? Касіца? Скажіть!

Трепка похитав головою,

— Це, друже, нічого тобі не дасть, ти тільки позбудешся приємності самостійно розв'язати загадку. Хоча, на жаль, про це ти не дуже й дбаєш. Ну, та це, кінець кінцем, твоя справа, і якби йшлося тільки про заспокоєння твоєї цікавості, то я, зрештою, міг би зрадити таємницю. Але ти тут не спостерігач, а дійова особа, за яку я відповідаю. Ти ніколи не навчишся самостійно вести справу, якщо я завжди триматиму тебе за ручку. А втім, у мене немає доказів.

— Значить, це тільки передчуття… — сказав я не без розчарування.

— Ні. Це певність! Але потрібні ще об'єктивні докази провини. Тому я й кажу: почекаймо, доки плід дозріє.

— А ви не боїтесь, що вбивця може втекти?

— Ні, він не втече. У цій справі вбивця не може втекти.

— Але може догадатися, може вдатися до нових вбивств, щоб усунути небезпечних свідків.

— Ти пропонуєш попередній арешт? Ні, це утруднило б слідство. А нових убивств, думаю, не буде… Я так вважаю… бо цей вбивця — недурний.

З боку брами почулося шалене гавкання Рези. Незабаром на головній алеї з'явився Журка. Побачивши нас, він звернув сюди.

— Що це ви, хай йому чорт, у городника граєтесь? — Журка веселим поглядом окинув Трепку.

— Кожен обробляє свій городик, як може, — по-філософському промовив Трепка.

— Невже садіння капусти — це все, на що ви здатні? — в'їдливо посміхнувся Журка.

— Біля вас, друже, я можу спокійно віддатися своїм маленьким втіхам, — відповів Трепка. — Повністю покладаюся на вас.

— І думаю, що маєте рацію, — задоволено сказав Журка. — Щождо капусти, то я радив би вам поспішити. Завтра, можливо, слідство вже закінчиться.

— Невже ви так далеко посунулися вперед, Журка?

— Достатньо, — скромно відповів поручик. — Я б міг уже сьогодні вимагати наказу про арешт, але люблю застібати справу на останній ґудзик.

— Дуже розумне правило, друже.

— Мені потрібен ще тільки один доказ. Думаю, що навіть маленький відбиток пальця повністю влаштував би мене. Це жахливо, що людина залежить від апарата. Вони там так довго копирсаються. Коли б я знав, то сам зняв би відбитки.

— Чи не можна довідатись, друже, відбиток чийого пальця найкраще влаштував би вас? — з інтересом запитав Трепка.

Журка посміхнувся і зробив ефектну паузу.

— Професора Касіци.

— Це цікаво! — Трепка помітно заінтересувався. — Якщо не помиляюся, ви здобули якісь нові докази?

— Ви вгадали, Трепка. Уявіть собі, одержую я таку звістку: в суботу ввечері професора Касіцу бачили… в костьолі. Все місто говорить про новонавернення професора Касіци.

Я уявив собі Касіцу в костьолі, і справа здалася мені дивною.

— А що ж, до дідька, цей старий безбожник міг робити в костьолі?

— Авжеж, що він міг там робити? — посміхнувся Журка. — Не думаю, що готувався до сповіді. Щодо мене, то я вважаю, що в нього, напевно, було там побачення. Звідси висновок: телефонний дзвінок від хворого був фіктивним… То був зовсім не той телефонний дзвінок.

— А з ким він міг би зустрітися? — запитав я.

— І про це поступово дізнаємось.

— А як справа з рукописами? — поцікавився Трепка.

Журка витягнув з папки два пакети карток, сколотих скріпками.

— Ось вони. Були справді в Жураковської. В цьому відношенні зізнання Касіци підтвердились. Але це, як визнав сам Касіца, лише частина рукопису. Решту Касіца, мабуть, знищив або сховав.

— Жураковська знала, чий це рукопис? — запитав Трепка.