Таємниця янтарної кімнати - Ерашов В. - Страница 32

Надвечір стало ясно: ця спроба закінчилася повною поразкою. Прорватися крізь кільце радянських військ було неможливо.

Розгніваний Гітлер передав наказ про усунення Лаша від командування гарнізоном і віддання його до суду. Замість Лаша Гітлер призначив генерал-майора Шуберта. Але Шуберт просто не виконав наказу: він самовільно передав свою нову посаду командирові поліцейського полку майору Фойгту. Зрештою, всі ці переміщення були вже ні до чого. Гітлерівцям було байдуже, хто командував, вірніше, — хто вже не командував ними. Надходив кінець.

О восьмій годині вечора гвардійські частини генерал-полковника Галицького підійшли до Прегеля у районі королівського замка.

Громаддя замка похмуро вимальовувалося на палаючому небі: Кенігсберг палав з усіх боків, зловісно освітлюючи двометрової товщини огорожу, складену з величезних необтесаних каменів, закіптяжлі руїни стін, зруйнованих ще англійською авіацією. З бійниць у стінах замка раз у раз виривалися кулеметні черги, звідти ж били польові гармати, летіли ручні гранати.

Підрозділи гвардійських дивізій форсували Прегель вплав — міст виявився розведеним, підйомні механізми несправними. Швидкими перебіжками під ворожим вогнем бійці і командири входили у непрострілюваний простір і, пробиваючись через проломи у стінах, вдиралися на подвір'я замка.

Напруження бою наростало щохвилини. Рукопашні сутички, гранати, довгі черги з автоматів зробили свою справу. Долю замка було вирішено.

— Товаришу капітан, дивіться! — вигукнув хтось позаду Сергєєва. — На башту дивіться!

У вікні на верхньому поверсі башти з'явилася ледве помітна постать. Олег Миколайович навів бінокль. «Чому цивільний? Що вони надумали?» — на ці запитання він не встиг відповісти. Незграбний чоловік у чорному — чи це тільки так здалося звідси? — тримаючись однією рукою за лутку, другою ввіткнув древко у розколину між каменями. Біле полотнище тепер виразно виділялося на фоні руїн. Одразу вогонь ущух.

— Вперед! — вигукнув Сергєєв. — Вперед, товариші!

Минули хвилини. Білий прапор упав на землю. Замість нього сильні руки піднесли новий прапор — червоне знамено перемоги. Королівський замок — символ міста, його гордість і вікова цитадель — впав!

Пожежі лютували ще дужче. Їхнє полум'я стало багровим від диму, який вкривав переможене місто. Кіптява лягала чорною вуаллю на рештки стін, на брук, на обличчя людей. Було душно, як у закритому приміщенні, жарко, наче в липні.

Настав світанок — четвертий день штурму, 9 квітня.

О десятій годині ранку з уцілілих вуличних репродукторів пролунав штучно бадьорий голос диктора.

— Говорить берлінське радіо, говорить берлінське радіо! Доблесні захисники Кенігсберга непорушно держать оборону. Їхнє гасло, як і раніше: перемога або смерть!

«Доблесні захисники Кенігсберга» стріляли у репродуктори, намагаючись заглушити слова, які звучали як знущання, як глузування з приречених на загибель.

Черговий ад'ютант штабу Лаша записував до оперативного журналу:

Ад'ютант подивився на годинник. Була шістнадцята.

Він одклав авторучку і вийшов у коридор. Повернувшись через хвилину, обережно постукав у товсті броньовані двері і, відчинивши їх, доповів:

— Пане генерал, у приймальні чекають виклику полковник Хефен і підполковник Кервін, які прибули за вашим наказом.

— Просіть, — втомлено відповів Лаш.

Він не запросив офіцерів сісти. Поглядаючи на строкатий план Кенігсберга, який затуляв усю стіну просторого підземного кабінету, начальник невиразно промовив:

— Настав кінець. Треба капітулювати.

— Пробачте, пане генерал. Я не розчув ваших слів, — уривисто кинув Хефен.

Лаш рвучко повернувся і став перед полковником, дивлячись на нього каламутними від безсоння очима.

— Панове офіцери! Я змушений дати вам тяжке доручення. Іншого виходу немає. Дальший опір безглуздий. Наказую… — голос генерала став твердіший. Хефен і Кервін виструнчилися. — Наказую вирушити парламентерами до штабу росіян для переговорів про капітуляцію. Вам надаються широкі повноваження. Час і місце вашого переходу через лінію фронту погодимо по радіо негайно. Будьте готові у дорогу.

Рівно о дев'ятнадцятій годині парламентери прибули на командний пункт 11-ої гвардійської стрілецької дивізії, де їх прийняв командуючий армією генерал-полковник Галицький.

Одержавши умови беззастережної капітуляції, фашистські офіцери повернулися до штабу Лаша. Проте у визначену годину гітлерівське командування відповіді не дало.

Тоді в нелегку дорогу вирушили парламентери радянської сторони. Виконати це важке і відповідальне завдання випало на долю шістьох смільчаків. Групу очолив начальник штабу 11-ої гвардійської дивізії підполковник Яновський. З ним ішли перекладачі — заступник начальника штабу артилерії дивізії капітан Федорко і старший інструктор політвідділу капітан Шпитальник. Офіцерів супроводжували два автоматники. Провідником призначили «знавця Кенігсберга» гвардії капітана Сергєєва. Радянських парламентерів зустріли два провідники — німці, яких послав Лаш.

Вогонь не вщухав, хоча гітлерівці знали про вихід парламентерів.

Од будинку міністерства фінансів провінції шестеро відважних, ховаючись од осколків і куль за руїнами будинків, перетнули вулицю Кніпродештрасе, обігнули будинок кірасирської казарми і вийшли на Штайндамм. Тут вогонь був не такий густий, просувалися порівняно швидко. Їхній шлях лежав до руїн університету.

Один солдат ніс у руках білий прапор. Побачивши його, деякі фашистські групи припиняли вогонь, інші навпаки, посилювали.

Нарешті радянські воїни вийшли на Парадеплац. До бліндажа Лаша було кілька десятків метрів.

Бліндаж важко було помітити. Але недаремно Сергєєв не раз побував біля нього, до того ж у різний час.

— Тут, товаришу підполковник, — показав Олег Миколайович на високе металеве поруччя. За ним зводився ледве помітний насип. Він і виказував споруду, сховану глибоко в землі.

Вартовий біля входу козирнув. Яновський відповів і одразу рішуче ступнув униз. Назустріч їм уже поспішав попереджений дзвінком вартового черговий ад'ютант Лаша. Виструнчившись, він пропустив радянських офіцерів і солдатів.

П'ятеро залишилися біля входу. Яновський пішов далі. Круті східці привели його в глиб підземелля, збудованого ще у 1934 році. Минувши довгу низку кімнат і не звертаючи уваги на гітлерівців, які підхоплювалися з місць при його появі, підполковник пройшов до кабінету начальника кенігсберзького гарнізону.

Товсті сталеві двері розчинив послужливий обер-лейтенант, м'яке світло матових плафонів осяяло напівтемний коридор. Майже нечутно ступаючи по підлозі, вкритій товстими килимами і звіриними шкурами, назустріч Яновському йшов чоловік років п'ятдесяти, середнього зросту, з блідим від безсоння і тривалого перебування у бліндажі набряклим обличчям, помітно схвильований і розгублений.

Це й був генерал від інфантерії Бернгардт-Отто фон Лаш, який, за власним визнанням, усе своє життя присвятив готуванню переможної війни проти Росії.

Ще в роки першої світової війни безвісний лейтенант фон Лаш тікав від російських військ. Потім, затаївши на все життя ненависть до росіян, готувався до реваншу. Тепер настав фініш його військової кар'єри. Знову Лаш — уже не юний лейтенант, а літній, навчений досвідом генерал, — був переможений росіянами.