В погоні за привидом - Томан Николай Владимирович - Страница 3

Повертаючись до себе від заступника міністра, генерал Саблін зайшов у кабінет полковника Осипова.

Генерал був високий, сухорлявий. Чорне волосся його чимало посивіло на скронях, але вигляд він мав молодший від Осипова, хоч були вони однолітками. Легкою ходою пройшов він через кабінет і, привітавшись, сів проти полковника верхи на стільці. Тонкі, все ще дуже чорні брови генерала були трохи підняті.

— Здається, вдалося дещо розплутати, Панасе Максимовичу? — запитав він спокійним, веселим голосом, хоча Осипов добре знав, як хвилювала генерала можливість напасти на вірний слід знаменитого Привида.

— Багато що вдалося розплутати, Ілля Ілліч.

— Ого! — посміхнувся Саблін. Він не чекав від полковника такої багатообіцяючої заяви: Осипов ніколи не кидав своїх слів на вітер, був стриманий у висловах і дуже тверезий в оцінці обстановки.

Колись давно, років тридцять тому, зовсім ще молодою людиною познайомився Саблін з Осиповим на курсах ВЧК. З того часу довгі роки вони працювали разом на найважчих фронтах таємної війни з найлютішими ворогами радянської держави, міцно подружили, пройнялися один до одного глибокою повагою. Різниця у званнях і посадах не заважала їхній дружбі і тепер.

«Цікаво, що ж вдалося йому розплутати?» — подумав Саблін і, сівши зручніше, приготувався слухати.

— Тепер майже встановлено, що Мухтаров їхав помічником до Привида! — переконано заявив Осипов, але тут же у нього самого почали виникати різні сумніви, і висловлена догадка почала здаватися не такою вже безперечною. Він мимоволі понизив тон і говорив далі вже значно стриманіше: — Легальне прізвище цього Привида, очевидно, Жанбаєв, і живе він на вулиці Чапаєва в будинку сорок сім. Така вулиця є в місті Аксакальську, тобто саме там, де ми й передбачали присутність Привида.

— Так, так! — схвально хитнув головою генерал. — А давай однак пригадаємо дещо і про самого Привида. Адже він спеціалізувався, здається, по країнах Сходу?

— Так, — відповів Осипов, перебираючи в думці все відоме йому про Привида. — Середня Азія, Близький і Середній Схід йому добре відомі.

— Значить, він цілком міг би видати себе і за спеціаліста історика — знавця Сходу? — швидко спитав Саблін, уточнюючи неясну думку, що несподівано виникла.

— Думаю, що так, — погодився Осипов, зразу ж зрозумівши значення запитання. — Працюючи свого часу в «Інтеллідженс сервіс», Привид брав участь у різних археологічних експедиціях в Ірані і Афганістані. Цікавився він, звичайно, не стільки розкопками давнини, скільки військовими укріпленнями на радянсько-іранському і радянсько-афганському кордонах. Він також вважається знавцем багатьох східних мов: тюркських і іранських. Російською володіє досконало.

— Видно, що цьому Привиду не дають спокою лаври полковника Лоуренса! — посміхнувся Саблін.

— Не без того, мабуть. Коли він працював на англійців, вони його навіть другим Лоуренсом величали. А він в один і той же час працював і на них, і на німецьких фашистів, і ще на когось.

— Легше, мабуть, сказати, на кого він не працював, ніж називати тих, на кого працював… — засміявся Саблін. — Чи відома його справжня національність?

Полковник Осипов знизав плечима:

— Якщо судити з прізвищ, які він мав у свій час, то це справжній космополіт. Прізвище Крістоф, під яким він був один час відомий, могло б свідчити про його англійське або американське походження. Але потім він змінив стільки всяких німецьких, французьких і італійських прізвищ, що й сам, мабуть, всіх не пам'ятає. Тільки шпигунська кличка Привид залишилася за ним і досі.

— У нас він був, здається, в 1943 році? — запитав Саблін і почав перебирати в думці всіх своїх співробітників, яким можна було б доручити єдиноборство з таким небезпечним противником.

— Так, під час війни, — підтвердив Осипов, пригадуючи, скільки безсонних ночей коштували йому розшуки Привида в ті роки. — Він тоді працював на АБВЕР — фашистську військову розвідку, і йому, на жаль, вдалося втекти від нас безкарно, хоч ми вже напали на його слід. Він і тоді був майже в тих самих місцях, що й тепер. Уторованою стежкою йде. Може, і знайомство де з ким завів там ще в той час…

— Все може бути, — замислено сказав Саблін. — Ну, а Мухтаров, значить, повинен був передати цьому Привиду нову рацію і залишитись в його розпорядженні?

— Так, якщо тільки Привид і Жанбаєв одна і та ж сама особа, — ухильно відповів Осипов.

— Ну, а ще що вдалося розгадати?

— Вдалося розгадати систему шифрів: старого, на якому Жанбаєв, можливо, ще веде поки що зв'язок, і нового, який Мухтаров мав передати йому під час зустрічі. Дозвольте доповісти про це трохи пізніше? Гадаю також, що Мухтаров потрібний Привиду як досвідчений радіотехнік. З'явитися до Привида Мухтаров, мабуть, повинен був під тими документами, які ми знайшли у нього під час обшуку. Ось вони.

Осипов поклав на стіл паспорт на ім'я Мухтарова Таїра Олександровича, уродженця Алма-Ати, 1920 року народження, і посвідчення особи, в якому сказано, що він — працівник Алма-Атинського історичного музею.

Генерал розглянув усе уважно і, підвівшись, повільно пройшовся по кабінету. Завдання все ще здавалося йому дуже складним і не до кінця продуманим.

— Все-таки цілковитої певності, що ми будемо мати справу саме з Привидом, у нас немає, — сказав він нарешті.

— Абсолютної, звичайно, немає, але імовірність значна, — із звичайною своєю обережністю відповів Осипов. — Поміркуй сам: з показань нещодавно викритого нами міжнародного агента відомо, що Привид засланий до нас в Середню Азію, приблизно в район Аксакальська. В цьому районі ми засікаємо нелегальний передавач і розшифровуємо радіограму з повідомленням про надіслання помічника якомусь агентові. Натрапляємо і на слід цього помічника, що їде поїздом Москва-Аксакальськ. Встановлюємо, що він везе рацію своєму шефу і нову систему шифру, тобто саме те, про що повідомлялося у перехопленій шифрограмі. Дізнаємося також, що їхав він на адресу, яка справді існує в Аксакальську.

— Але дозволь, — нетерплячим рухом руки зупинив Саблін Осипова. — Хіба вулиця Чапаєва існує тільки в Аксакальську?

— Я спеціально довідувався, — спокійно відповів Осипов. — Виявилося, що вулиця Чапаєва на всю Аксакальську область є тільки в самому Аксакальську. Але це ще не все. На околицях Аксакальська працює археологічна експедиція Казахської Академії наук. Цілком можливо, що Привид під легальним прізвищем якого-небудь сходознавця Жанбаєва перебуває саме в цій експедиції. Адже ти і сам, здається, припускаєш, що Привид може видати себе за історика-сходознавця? Пригадай, до речі, посвідчення особи Мухтарова, в якому сказано про його належність до Алма-Атинського історичного музею. Є ще одна обставина, про яку я тобі вже казав: Привид бував саме в цих місцях під час війни. Думаю, що Жанбаєв і він — одна і та ж особа. Припустити, що в одному і тому ж районі одночасно працюють два крупних шпигуни, просто неймовірно.

Доводи Осипова здавалися генералу переконливими, але він не поспішав прийняти їх. Лише через декілька хвилин генерал пильно подивився на Осипова і сказав:

— Припустімо, що це все саме так. Кому ж запропонував би ти, в такому разі, перевтілитися в Мухтарова, з тим щоб спробувати під його іменем добратися до самого Привида?

— Питання не з легких, — замислено відповів Осипов. — Треба подумати: адже цілком можливо, що Жанбаєву можуть бути відомі деякі дані про Мухтарова — про його зовнішній вигляд, наприклад.

— Що ж він може знати про його зовнішність? — запитав Саблін, беручи зі стола посвідчення особи Мухтарова. — Навряд чи Привиду могли доставити фотографію Мухтарова. Це треба сміливо відхилити. Отже, тільки коротка характеристика по радіо. Є в нього які-небудь «особливі прикмети»?

— Тобі ж добре відомо, що їх не повинні мати таємні агенти, — відповів полковник і теж подивився на фотографію Мухтарова, наклеєну на посвідченні особи. — Привиду могли повідомити хіба тільки зріст Мухтарова, колір його очей, волосся.