В океані - Панов Микола Миколайович - Страница 26

— Значить, не хочете бути в нашому активі? Даремно. Кожний справжній поет — агітатор. Пам'ятаєте, що Маяковський писав: «Слухайте, товариші потомки, агітатора, горлана-главаря…» Ось що, лейтенанте, о чотирнадцятій нуль-нуль у моїй каюті відбудуться збори агітаторів. Відпочиньте до цього часу і неодмінно приходьте. І принесіть які-небудь вірші для нашої стінгазети.

— Єсть бути на зборах і принести вірші!

Андросов дивився, як, відкинувши з брів чуб, що знову вибився з-під козирка, лейтенант весело збіг по трапу.

— Однак досить пусто після війни на європейських морських дорогах, — неголосно, нібито звертаючись сам до себе, сказав капітан Потапов, стоячи на містку біля машинного телеграфу.

Кораблі, ледь похитуючись, повільно просувалися вперед. «Пінгвін» і «Прончищев» — у кільватерному строю, з'єднані тросами між собою і з доком, що височів позаду. «Топаз» — у кільватері доку.

Вони рухалися вздовж датського берега із Зунда в Каттегат, проходячи найвужче місце протоки.

Тут, сходячись майже впритул, береги Ютландії і Скандінавії салютують один одному білими й жовтими хрестами датських і шведських національних прапорів.

Андросов пройшов на ют криголама. Вільні від вахт матроси зібралися біля поручнів, дивилися на берег. Там виблискував готичними баштами над самою водою нарядний замок із червонуватого каменю. Сторожові кам'яні вишки, фортечні стіни, чорні цятки бійниць…

— Замок Хельсингборг, — сказав кочегар Гладишев, великий любитель читання. — Чув я: тут, як запевняють датчани, і жив принц Гамлет.

— Якщо не жив, то повинен був жити, — сказав Андросов.

Матроси з цікавістю дивилися на берег.

— Це який Гамлет? Про якого п'єса в театрах іде? — втрутився в розмову боцман Птицин. Він стояв біля барабанної лебідки, стежив за натягом тросів, але зараз присунувся ближче до поручнів. — Так, так… Добре, треба прямо сказати, зберігся його замок.

— Де жив принц Гамлет, герой датських народних казок, увіковічений у безсмертній трагедії Шекспіра, зараз, звичайно, неможливо встановити, — сказав Андросов. — Але знаєте, товариші, ще Вольтер, знаменитий французький філософ, писав: «Якби бога не було, людина все одно видумала б його». Вольтер хотів сказати цим, що бог необхідний правлячим класам, щоб його ім'ям тримати у покорі народ. Так само датчанам необхідно твердити, що замок Хельсингборг — це і є Ельсінор, який згадується в трагедії Шекспіра. Це потрібно їм, щоб приваблювати туристів.

Матроси повернулися до Андросова.

— Мене особисто, товариші, в цій справі дивує одне… — продовжував капітан третього рангу.

— Як міг добре зберегтися цей замок, так би мовити, протягом віків? — підказав боцман Птицин.

— Ні, Іване Андрійовичу, — усміхнувся йому Андросов. — Дивно те, що цей замок взагалі зберігся на місці! Що який-небудь ділок не перевіз його, упакованим у ящики, за океан. Чому не влаштувати в такому замку прибутковий нічний ресторан з вивісками над дверями зал: «Кімната блаженства — тут Гамлет поцілував Офелію» або «Кімната жаху — тут злочинний претендент на престол влив отруту у вухо власному братові». Це було б якраз у стилі американських бізнесменів.

Матроси сміялися. Їм подобався цей офіцер-політ-працівник, який завжди має напоготові розумний жарт, гостре, підбадьорливе слівце…

На стапель-палубі доку Сергій Микитович Агєєв робив сплесень: зрощував два порваних прядив'яних кінці і водночас незадоволено стежив за погодою, яка починала змінюватись.

Йому зовсім не подобалась надто ясна видимість віддалених предметів. Після шквалистого дощу на світанку вітер ущух, туман розсіявся і обрій ніби відсунувся, дуже чітко вимальовувався берег, що ніби піднявся трохи над водою.

Боцманові не подобалось, що на заході швидко піднялися тонкі білі пір'їни хмар, які швидко рухались одна до одної, зливаючись у густі димчасті шари. Поки що не сильно ще дув побережник — північно-західний витер, але тепер зиб збільшувався і хмари летіли в іншому напрямку — явна ознака наближення циклону. Навіть не дивлячись на барометр, боцман знав, що стрілка знову рухається на «дощ».

Зігнуті білясті прути хмар усе стрімкіше підіймалися над обрієм, що почав темніти.

— Якщо небо мітлами метуть, значить, сильний вітер буде дуть, — замислившись, промовив уголос Агєєв.

— Сказали щось, товаришу мічман? — повернувся до нього вахтовий матрос Кисельов.

— Ні, нічого. Це стара морська приказка. Небо мені зараз не подобається і вітер. Уночі ви не бачили — навколо місяця наче кільце було? Це, старі помори кажуть, — на великий вітер. Схоже на те, що скоро аврал зіграють. Циклоп проходить десь поблизу.

І справді, вітер дужчав, здавалось, ніби він рухається по колу. Сильніше скрипіли троси, важко терлися між скобами, що утримували їх.

Смуги хмар насувались одна на одну, зливались, важчали.

Десь далеко з'явилося на хвилях клоччя туману, полетіло над спокійною ще водою.

Вузька протока залишилася позаду, кораблі вийшли на простір Каттегату.

— Барометр падає щось дуже вже швидко, — своїм звичайним урівноваженим голосом сказав Курнаков, вийшовши на місток «Прончищева». — Як думаєте, товаришу капітан першого рангу, встигнемо до шторму зайти на внутрішній рейд Гетеборга?

— Шведи дають нам якірну стоянку на рейді Вінга-Санд, — таким же спокійним, здавалося, байдужим тоном відповів Сливін. Він щойно піднявся з радіорубки на місток.

Капітан Потапов не сказав нічого, але його обличчя набрало такого виразу, ніби він з'їв щось гидке і хоче приховати це від присутніх.

Курнаков мовчки пройшов у штурманську рубку. Знявши з полиці-поперечну планку, що не давала книжкам падати під час качки, вийняв «Лоцію протоки Каттегат». Стоячи біля столу з розкладеною на ньому картою, над якою зігнувся Чижов, мовчки, квапливо перегортав сторінки. Знайшовши потрібне місце, почав читати вголос:

— «На окремих ділянках західних підходів до порту Гетеборг є дуже багато підводних і надводних, скель… Ділянка північніше острова Бушар називається протокою Вінга-Санд…» Так, Так… — Він перегорнув сторінку. — «Три фарватери, що йдуть із заходу, на підході до порту Гетеборг сходяться в протоці Вінга-Санд на траверсі острівця Бетте… На західному боці головного фарватеру є небезпеки, розташовані на зюйд від островів Вінга та Бушар, а на східному боці його лежать небезпеки, розташовані поблизу островів Стюрсе, Варге, Кензе і Гальте».

— Небезпек загалом вистачає, — сказав Чижов, не відриваючись од карти.

— Ага, ось що нам потрібно, — дивився Курнаков у лоцію. — «На західних підходах до порту Гетеборг є такі якірні місця: у протоці Вінга-Санд, за вісім кабельтових на вест від огню Бетте…» — Він почав читати про себе, але не витримав, знову прочитав уголос: — «Це якірне місце відкрите для вітрів із зюйд-веста і веста, які утворюють на ньому значні хвилювання».

— Не дуже смішно, — пробурмотів Чижов. — Якраз маємо західні вітри.

Сливін, зайшовши в штурманську рубку, сів на диванчик, поклав поряд з собою бінокль і розстебнув комір дощовика.

— Незрозуміло, чому це надало їм підсунути нам таку стоянку, — сказав Чижов, присуваючи до себе лоцію.

— Напевне, зайняті всі причали у Гетеборзі, — стримано озвався Курнаков.

— Важко припустити… Довжина причалів там не одна і не дві милі… Все місто перетяте пристанями для океанських кораблів.

— Але ще важче припустити, що вони просто не хочуть пускати наші кораблі на внутрішній рейд або навмисне намагаються поставити нас під удари вітру…

До цієї миті Сливін мовчав, тепер різко втрутився в розмову.

— Про що суперечки, товариші? Я не заперечував проти цієї стоянки.

Штурмани замовкли. Начальник експедиції продовжував:

— Мотиви? Прошу уваги. Ми простоїмо в Гетеборзі всього один-два дні. Бункеровку можна провести і на зовнішньому рейді. А вести док по річці Гете, потім у тісноті рейду, потім виводити його назад — це, мабуть, буде складніше, ніж стояти під вестовими вітрами. Я вважаю, що вони зробили правильно, запропонувавши мені не входити на внутрішній рейд.