Амок - Мавр Янка - Страница 62

Матьян — тигр — глибше заліз у своє лігво і в безсилій люті вишкірює гострі зуби. Бадак — носорог — заховався в бамбукових заростях, час од часу, схиливши голову набік, виставляє свій ріг і сердито поглядає на непроханих гостей. Пітон змушений покинути своє місце на сойці і заховатись у вологому гіллі. Навіть мавпи притихли, не сміються, не дражняться, а тільки боязко виглядають з вершин дерев. Неспокійно в тихих, таємничих Бантамських лісах.

Перша спроба солдатів поткнутися через греблю одразу показала, що в цьому місці пройти неможливо, поки на тому боці стоїть кулемет. А збити кулемет не так легко, бо він дуже добре схований у заростях за скелями.

Потрібні були гармати. А як притягти їх, коли й одній людині важко пройти через ці ліси та болота?

Але генерал-губернатор наказав обов'язково знищити не розбійницьке гніздо. Сам він зі славою переможця повернувся в Батавію, а все військо лишилося для очищення Бантамських лісів. Тисячі солдатів, сотні кулеметів і гармат, броньовиків, літаки, гази — всі ці могутні засоби були кинуті проти двохсот чоловік.

Минув тиждень, а голландці, здавалось, не посунулись ні на крок.

— Може, вони навіть махнуть на нас рукою і залишать тут, — говорив дехто з партизанів, — Чи варто їм мучитись у болоті через кілька десятків чоловік? Все одно вони можуть вистежити нас на узліссі.

— Ні, ні, — похитав головою Гейс. — Не ми важливі для них, а честь і авторитет влади.

На восьмий день разом загуркотіло безліч гармат. Луна покотилася лісами, низинами, міжгір'ями і злилася в один гул.

Не минуло і двох годин, як знизу прибігли товариші і сказали, що дерева, скелі і кулемети біля греблі знищені дощенту. Тоді партизани розсипалися по схилах гори і почали затримувати ворога з-за кожного дерева, з-за кожного каменя. Неможливо було вже вибивати гарматою кожного окремо, навіть кулемети не могли принести голландцям потрібної користі.

Зате у них була незрівнянна перевага в кількості. Потроху, по одному, але безупинно проскакували вони через греблю і розбігалися по схилах гори. Ось один за одним вони з'являються поруч, з боків, навіть ззаду. Лінія партизанів відходить усе вище й вище. Ось вона вже біля селища.

Затріщали двері древнього храму, і по кам'яній підлозі загуркотіли колеса кулемета. Гейс намагався пригадати хід, яким він колись спускався вниз до Піпа, але в цій плутанині важко було розібратись.

А в своєму кутку, як і раніше, стояв факір, спокійно позирав на цей гармидер, і очі його, здається, говорили: «І чого ці люди метушаться, хвилюються, коли кожен має можливість знайти спокій і щастя, як я?..»

Шукаючи виходу вгору, Нонг, як колись Піп, натрапив на яму з зміями. Запаливши сірник, Нонг простояв якусь хвилину мов скам'янілий перед цією жахливою ямою.

Нарешті, повстанці приладнали вгорі кулемет, і він почав поливати околиці свинцевим дощем. Тоді у відповідь почали рватися снаряди. Все ближче, ближче. Ось уже один снаряд скосив маленьку вежу на церкві… Другий пробив стіну.

А навколо, ніби мурашки, повзуть солдати. Жах охопив Гейса, коли він побачив зверху, як їх багато.

Сонце хилилося на захід, коли з'ясувалося, що триматись далі немає рації і потреби. Салул дав наказ відступати. Вирядив чоловіка до Гейса, щоб передати йому про це. Але дорогою посланця підкосила куля.

Не встиг Гейс розібратися в обстановці, як побачив, що все селище в руках ворога. Одна церква стояла, наче острів серед ворожого моря. З Гейсом, крім Нонга, лишилося ще два партизани.

— Попрощаємось, товариші, — сказав блідий Гейс і якось криво посміхнувся.

— Заждіть трохи! Стріляйте далі! — крикнув Нонг і побіг униз.

Він виламав по дорозі кілька дощок, побіг до ями з зміями, опустив туди дошки одним кінцем і повернувся назад.

— Тепер стежте і підготуйтесь до спуску, — сказав він. Гуркіт стрілянини, вибухи снарядів, здригання стін так розбурхали змій, що вони мов шалені кинулись надвір і покотилися клубками. А побачивши тих істот, які все це наробили, змії кинулись на них.

Солдати не тільки не мали часу оборонятись, а покидали навіть зброю від жаху і з нелюдськими криками побігли хто куди. Одразу вщухла стрілянина, ніхто нічого, крім змій, не бачив. І Пойс з товаришами мали досить часу, щоб почекати, поки фронт відсунеться, знайти зручне місце, спуститись і втекти.

Але не тільки цей штурм підготовило голландське командування. Багато війська було направлено різними шляхами в гори, в тил повстанцям. Протягом місяця тривало полювання на інсургентів, які втекли в гори. Важко було спіймати їх тут, але все ж таки чимало з них потрапило в руки влади.

XI. НИЗКИ ЖЕРТВ

Океан був спокійний. Команда корабля «Дандельс», який прямував до острова Нова Гвінея вздовж південного берега Яви, раділа з хорошої погоди і почувала себе дуже добре.

— Але деякі з моряків усе ж таки були сумні, ніби щось мучило їх. Часом два матроси-яванці, боязко озираючись, перемовлялися сумними словами. Часом той чи інший, озирнувшись, спускався вниз.

А там, внизу, лежали низки повстанців. Справжні низки, бо вони були скуті ланцюгами по десять чоловік.

А всього їх було п'ятсот чоловік, і розмістили їх на такій площі, де за звичайних умов і сто чоловік не могли поміститись. Усього ж на каторгу на Нову Гвінею було відправлено таким чином дві тисячі чоловік тих, яких випадково не розстріляли на місці.

В одній такій низці були Пуан, Гуран і дехто з команди «Саардама». У другій — Селім та кілька батавських товаришів. У третій — Пандо, кілька членів комітету з Сурабайї, Батавії.

Високо вгорі блищить маленьке око ілюмінатора. Лише на кілька сантиметрів піднімається він над водою. Часом хвиля заливає його, і тоді в трюмі темніє. Але і крізь нього в'язні пізнають місцевість.

— Здається, тут ми зустріли англійський дредноут, — говорить матрос із «Саардама». — Салютували один одному як рівні.

— Але нашого обшарпаного капітана мусили сховати, щоб не осоромив шановну публіку, — посміхнувся другий.

— Де тепер він, наш власний корабель? — замріяно сказав третій.

— Мандрує десь і, мабуть, завдасть ще клопоту голландцям.

— Чи то не Ластівчині Гнізда там? — сказав Пуан, показуючи на ледь помітну цяточку на березі Яви.

— Так, вони! — впевнено відповіли матроси. — Пригадуєте машину Сагура? Добре працювала. Чи вціліла наша зброя?

— Очевидно, вціліла, — промовив Пуан. — Принаймні досі не було чути, щоб її знайшли. І в палаці Гіранг-Ту-Уна збереглась.

— Значить, використаємо ще! Не ми, то наші товариші.

— Добре, що Салул і Гейс врятувалися, — сказав Пандо. — Вони щось зроблять ще.

— Це завдяки Нонгу, — сказав один з пуанівців. — Коли солдати несподівано натрапили на них, то Нонг один зчинив таку стрілянину, ніби то був цілий загін. Солдати кинулися в його бік і загубили слід Гейса та Салула. А Нонга убили…

— Як прикро відчувати, що справу програно через кілька недоречностей! — почав міркувати Пандо. — Провал у Сурабайї і Суракарті напередодні повстання, арешт керівників у Батавії, неодночасність повстання…

— Головне, несвоєчасність у Батавії, де гарячі голови трохи поквапились, — додав Пуан. — А найголовнішою помилкою було те, що ми мало агітували в армії. Схилити своїх братів на наш бік було б не дуже важко.

— Ну що ж, — сказав Гуран. — Для першого почину і це добре, а в майбутньому буде наукою. Хай знають, що і найтихіший і найпокірніший народ може втратити терпеливість і його може охопити загальний амок…

Через рік «Саардам» бачили біля Філіппінських островів. Спроби голландців захопити його не мали успіху. Він знову зник, і більше про нього поки що нічого не чути.

1928.

Коли цю книжку здавали в друк другим виданням, надійшли звістки, що в тій самій Зондській протоці відбулися події, дуже подібні до описаних вище.