Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Мавр Янка - Амок Амок

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Амок - Мавр Янка - Страница 45


45
Изменить размер шрифта:

Не слід думати, що голландці були особливо прихильні до наслідника. Ні, до обох вони ставилися однаково, але сусухунан дуже виразно відчував, що коли він втратить ласку в голландців, то наступного ж дня легко і зовсім законно на його місці опиниться його наслідник. А сам наслідник завжди був радий допомогти імператорові втратити цю ласку.

Почулися гарматні постріли: це було ознакою того, що його величність виїжджає з кратона. Ці постріли давали сусухунану величезне задоволення. Ще б пак: самі голландці так шанують його! За якимись там голландськими правилами не можна стріляти після заходу сонця. Тому сусухунан ніколи не виїжджав після заходу, щоб тільки не позбутися цієї приємності. І голландці щедро жертвували на таку важливу справу кілька кілограмів пороху. Треба ще додати, що сусухунан взагалі рідко виїжджав з свого кратона. Для цього щоразу треба було «порадитися з молодшим братом», а цей брат дуже часто «не радив» виїжджати. Тому великий імператор майже весь вік сидів у своєму кратоні, ніби під арештом.

Відчинилася брама, і на майдан висипала ціла юрба придворного люду в найрізноманітнішому і найбарвистішому вбранні, наче якийсь карнавал. Воїни з списами і щитами, царські зброєносці, сановники під своїми паййонгами, різні слуги, з яких двоє несли золоті царські плювальниці.

Імператор їхав у високій позолоченій кареті, запряженій шестериком. На кожному коні сидів верхи слуга. На передку — два кучери, ззаду — паййонгоносець з жовтим паййонгом. Одним словом, кожному було видно, який великий і могутній імператор Паку-Бувоно-Сенапаті-Інгнаголого-Нгабдур-Рахман-Сайдин-Панотогамо.

Резидент вийшов назустріч почесному гостю і зустрів його на ґанку. Обидва «брати» поволі, церемонно і низько вклонилися один одному, а потім резидент узяв імператора під руку і повів до покою. Через те що сусухунан приїхав ненадовго, в справі, він наказав своїм людям лишитися і чекати його на вулиці.

Коли «брати» опинилися самі в кабінеті, поведінка обох зразу змінилася. Старший брат одразу втратив усю свою поважність і улесливо поглядав на молодшого, а молодший, навпаки, залишив улесливість і діловито спитав:

— Чим можу бути корисний вашій величності?

— Я завжди радий відвідати мого брата і протектора, — солодко відповів сусухунан.

— Дуже зворушений. Мені самому завжди приємно бачити вашу величність, — байдужим тоном промовив резидент.

— Через п'ять днів буде наше велике свято — Сурах. Між іншим, я хочу влаштувати цікавий бій звірів. Гадаю, ви не відмовитесь подивитися на це.

— Дуже вдячний вашій величності. Це, мабуть, надзвичайно цікаво.

— Тільки от… бачите… е-е… бачите, трохи грошей невистачає.

— Це неприємно, — пошкодував резидент.

— Так от я й хочу просити вас відпустити трохи в рахунок моєї пенсії, — закінчив сусухунан і навіть перестав дихати.

— А чи знаєте, ваша величність, що всі гроші за цей рік ви вже взяли?

— Знаю. Мені міністр фінансів якось говорив, — потупив очі імператор. — Але я сподіваюсь, ви не відмовитесь дати мені трохи наперед.

— Ваша величність! — з докором сказав резидент. — І так уже завжди наперед берете. Неможливо аж за наступні роки давати. Мусить бути якийсь порядок, якась межа.

— Знаю все це, шановний резиденте, але вже так сталося. Дайте востаннє, більш не проситиму. Зізнаюся вам під секретом: є обставина, яка змушує мене шукати грошей, чого б це не коштувало. Я думаю, навіть і вас це стосується.

— Що ж це таке? — вже більш уважно запитав резидент.

— Не знаю, звідки пішли чутки, що у мене немає грошей, щоб відсвяткувати як слід наше свято — Сурах, ці чутки підхопив Мангко-Негоро і навіть наважився запропонувати мені, щоб я продав йому свого тигра. Бачите, замість мене Негоро влаштує урочисте свято! Що ж тоді скаже народ? Це ж буде приниження мого авторитету, а наскільки я знаю, воно не в ваших інтересах. Чи не так, пане резидент?

В очах резидента сяйнула ледь помітна усмішка.

— Ваша величність повинні були заздалегідь передбачити таке становище.

— Воно так, — зітхнув сусухунан, — але ж я тільки тепер довідався про це. Цей Радан-Бого дотягнув до останньої миті. Принаймні тепер іншого виходу нема. Я переконаний, що ви не допустите, щоб похитнувся мій авторитет серед народу.

— А скільки б ви хотіли? — спитав резидент, барабанячи пальцями по столу і дивлячись кудись убік.

— Та тисяч сто.

— Ні, ваша величність, це неможливо. Це ж буде майже за два місяці на наступний рік.

— Може, ви боїтесь, що я не доживу до того часу? — скривився імператор.

— Всі ми під аллахом ходимо, — задумливо відповів резидент.

— Ну, тоді хоч вісімдесят.

— Більше п'ятдесяти дати не можу, — твердо відповів резидент.

— Накиньте ще хоч десять, — жалібно попросив імператор.

— Не можу. Навіть ці даю лише на знак особистої поваги до вашої величності, щоб підтримати ваш авторитет.

— Хай буде хоч так, — ніби з жалем сказав сусухунан, а в самого одразу легко стало на серці.

Перемовившись ще кількома словами, обидва попрямували до виходу. Як тільки вони переступили поріг, резидент знову зробився надзвичайно ввічливим, лагідним, вивів гостя на ґанок, довго кланявся на прощання.

Почет сусухунана заметушився, прибрав належного порядку. Надзвичайна велич одбивалася від особи сусухунана.

І, дивлячись на цю урочисту процесію, народ схилявся і дивувався славі й могутності свого великого імператора Паку-Бувоно-Сенапаті-Інгнаголого-Нгабдур-Рахман-Сайдин-Панотогамо.

* * *

Задній бік сусухунанового палацу виходив у сад. Тут і був майданчик, арена для бою звірів. Міцні залізні грати огороджували овальну арену; лише з правого боку височіла стіна з кількома залізними дверима. Це було приміщення для звірів.

Заради такого урочистого свята імператорський сад був відкритий для всього народу. Ще задовго до вистави строкатий натовп обступив грати. Низенька огорожа перед гратами ледве стримувала натиск. Озброєні царські слуги стежили за порядком.

Від палацу сюди виходила широка веранда з мармуровими колонами і широкими сходами. На веранді під оксамитовим навісом стояли два крісла, абсолютно схожі одне на одне. Тут товпилася придворна челядь, чекаючи виходу імператора.

На сходах розташувалася варта — жахливі напівголі малайці з великими кривими крисами напоготові. Тут же внизу чекав гамелянг — струпний яванський оркестр.

Пролунав звук гонга. Всі підхопилися, вишикувалися в ряд, затамували подих. Навіть у натовпі людей не чути було ані звуку.

Розчинилися двері, вийшов якийсь дивовижний церемоніймейстер з величезною палицею, а за ним поважно випливли «два брати», йшли вони поруч, і можна було помітити, що кожен намагався, щоб його сусід не випередив його ні на один сантиметр. Цікаве було поєднання мішаного, напівфантастичного одягу сусухунана з досконалим білим європейським гарнітуром резидента.

Заграв гамелянг, загув люд; ті, що стояли ближче, простяглися на землі, і під цей шум, з ласкавими усмішками, «брати» рушили до своїх крісел. Кожен з них мав підставу гадати, що ці галасливі привітання стосуються головним чином його.

«Брати» сіли. Зараз же по боках стала варта, а ззаду — двоє слуг з віялами, щоб прохолоджувати своїх володарів. Дружини сусухунана — їх було кілька десятків, — ішли позаду і розташувалися поряд на підлозі, на м'яких килимах. Лише для головної з них було крісло. Мангко-Негоро теж мав збоку своє окреме крісло.

Інші придворні розташувалися як хто хотів: частина стояла навколо, а більшість присіла навпочіпки. Від картатих саронгів, широчезних барвистих шароварів, яскравих шапок-копичок, різнобарвного дорогоцінного каміння, яким було усипано не лише одяг і зачіски жінок, а навіть волосся чоловіків, — від усього цього аж в очах мерехтіло.

Народ тимчасом почав виявляти нетерплячість. Всім хотілося швидше побачити цікавий бій.