Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович - Страница 23

Дипломна робота Ладигіна потрапила на рецензію одному з працівників главку. Консультант звернув увагу на дипломанта і запропонував йому залишитися в Москві для роботи в конструкторському бюро главку. Приваблива перспектива роботи в Москві спокусила Ладигіна, він прийняв рішення, але тривалий час, до останнього моменту, боягузливо приховував його від Тетяни.

Він не сказав їй про це навіть у ту знаменну годину, коли вони одержали путівки. Ладигін прикинувся хворим і не поїхав, а після від’їзду Тетяни оформився на роботу в Москві.

Уважно прочитавши особисту справу Мельникової, Нікітін дізнався, що Таня, так само як і Ладигін, закінчила Орєховогорську школу-десятирічку, разом з ним в один і той же день склала вступні іспити, вчилася з ним на одному курсі, закінчила інститут і разом з ним мала виїхати на Південноуральський завод.

Ось воно «захоплення юності», згадав він фразу Ладигіна, наведену начальником спецчастини заводу.

Не гаючи часу, Нікітін розшукав у районі Самотеки будинок, де жив Ладигін, і з двору похмурими, неохайними сходами піднявся в квартиру номер три. Він довго стукав, поки відчинилися двері сусідньої квартири і на порозі з’явилася огрядна висока жінка в червоному хлорвініловому фартусі. Рукави її байкового халата були засукані до ліктів. Розчепіривши пальці, зворотним боком руки в мильній піні, вона заправила пасмо волосся, що вибилося з під хусточки, і спитала:

— Вам, громадянине, кого?

— Мені потрібен інженер Ладигін, — відповів Нікітін.

— Ладигін поїхав три дні тому у відрядження на Урал, а Клавдія, мабуть, сьогодні повернеться. Пробачте, у мене пранка, — сказала вона і зачинила двері.

Нікітін ще раз оглянув двері, за якими, можливо, крилися важливі докази створеної ним версії, і раптом помітив у глибокій щілині поштової скриньки куточок рожевого конверта.

Вже спускаючись сходами у двір, Нікітін подумав, що от у цьому рожевому конверті, можливо, є нові, невідомі йому факти, але елементарна чистоплотність не дозволяла йому простягти руку і взяти цей лист. «Чи правильно це? — думав він. — Адресат рожевого конверта мертвий, а лист, можливо, значно просуне слідство вперед».

Роздумуючи над тим, як йому краще зробити, Нікітін зупинився посеред двору цього старого, ще уцілілого від «французької пожежі» будинку і оглянувся: паркан був поламаний, двір відділяли від вулиці чахлі деревця жовтої акації. На вкритих інеєм гілках дерев мерзла випрана розплатана білизна.

Піддаючись силі свого внутрішнього переконання в тому, що він мусить прочитати листа, Нікітін увійшов у напівпідвальне приміщення, де містилося домоуправління.

Тут Нікітін дізнався, що в квартирі помер три, крім Ладигіна, живе ще Клавдія Анікіна, провідник купіруваного вагона поїзда Москва-Красноводськ.

Загинаючи короткі пальці на товстих волохатих руках, керуючий будниками довго вираховував день приїзду Анікіної і нарешті прийшов до висновку, що не пізніше завтрашнього дня Клавдія Петрівна має повернутися з чергового рейсу. Весь, від маленьких очей до кінчиків тараканячих вусів, цей чоловік був пройнятий цікавістю і бажанням хоча б чим-небудь, хай навіть найнезначнішим, але бути корисним незвичайному відвідувачеві.

— Можливо, у вас, товаришу майор, є бажання оглянути третій номер? З великим задоволенням! У дружини двірника є ключ, тому що товаришка Анікіна подовгу буває у. рейсі, а опалення в квартирі пічне, від холоду кімната сиріє, шпалери псуються, так що вони, коли від’їжджають, завжди ключ віддають двірничисі на предмет опалення.

У Нікітіна не було ордера на обшук у кімнаті Ладигіна, крім того, він був переконаний, що Гонзалес і компанія ніяких слідів після себе не залишили. Анікіна — ось хто потрібен був йому зараз найбільше, але, згадавши про поштову скриньку, Нікітін сказав: — Якщо ви не заперечуєте, я оглянув би квартиру.

Кербуд накинув пальто, без шапки вибіг з кімнати і за кілька хвилин повернувся з ключем.

— Прошу! — сказав він у дверях, вказуючи на сходи округлим жестом з класичного менуета.

Вони увійшли в невелику прихожу, з якої двоє дверей вели в кімнати Анікіної і Ладигіна, а третя на кухню. Повітря було задушне, як у всякому довго не провітрюваному приміщенні. Нікітін увійшов на кухню. Тут стояли два невеликих столи. Стіл Анікіної можна було узнати зразу: домовитий порядок, кисейна завіска на полиці і блискучі каструлі впадали в око.

На поличці над столом Ладигіна були чайник, каструля, пакуночок шалфею, флакон зубних крапель і маленька гумова грілка. Нікітін з інтересом оглянув усі ці речі, не доторкуючись до них руками, став на табурет і, подивившись зверху, переконався, що і на пакуночку шалфею і на флаконі і краплями було менше пилу, ніж на самій полиці. Це свідчило про те, що цими предметами користувалися порівняно недавно. «У Ладигіна боліли зуби», зробив висновок Нікітін.

Стежачи за майором, кербуд все більше дивувався. Інтерес Нікітіна до цих пустих речей, що не мали ніякого значення, викликав його дедалі зростаючий подив і цікавість.

Закінчивши огляд кухні, Нікітін вийшов у прихожу, витяг із поштової скриньки рожевий конверт і, навіть почервонівши від досади, прочитав: «Клавдії Петрівні Анікіній (особисто)» — а в кутку приписка: «Жду одвіта, як соловей літа».

Відчуваючи незручність від того, що непрошено зазирнув у чуже життя, Нікітін, збираючись покласти цей конверт назад, помітив у поштовій скриньці куточок листа в блакитному конверті, що визирав із-за газети. Цей лист, адресований Ладигіну Григорію Івановичу, був, як свідчила зворотна адреса, від Тетяни Баскакової з Південноуральська, Судячи з штемпеля Москви, прибув він десятого січня.

— Лист Ладигіну я візьму для передачі адресатові, — сказав Нікітін і, одержавши мовчазну згоду кербуда, поклав конверт у бокову кишеню.

Коли вони вийшли і, замкнувши квартиру, спускалися сходами, Нікітін спитав:

— Тут десь поблизу є зубна лікарня?

Все більше дивуючись, кербуд сказав:

— Як же, тут недалечко, вийдіть на Самотеку ліворуч, на Колгоспній площі і є зубна лікарня.

Провівши майора до самих воріт, так і не задовольнивши своєї цікавості, кербуд повернувся в контору, а Нікітін спустився кривим Троїцьким провулком до бульвару і, стримуючи бажання швидше ознайомитися з листом, що лежав у кишені, попрямував до зубної лікарні.

«Таня Баскакова. Чому не Мельникова, а Баскакова? Очевидно, Таня вийшла заміж на Баскакова», вирішив Нікітін. Без зусиль розшукавши стоматологічну поліклініку № 5, він пройшов до старшої медсестри в регістратуру.

Передбачення Нікітіна справдилися — перед ним лежала історія хвороби Ладигіна Григорія Івановича, 1921 року народження:

Захопивши з собою історію хвороби Ладигіна, Нікітін на таксі, що якраз трапилося, доїхав до Управління і взяв у слідчій частині папку з справою про «знайдення трупа в Глухівському лісі».

Пропустивши велику вступну частину протоколу, опис місця події і словесний портрет трупа, Нікітін знайшов запис, який його цікавив:

Знявши копію цієї частини протоколу, Нікітін задоволено закрив папку. Сумнівів більше не залишалося: вбитий у Глухівському лісі не був молодшим компаньйоном торговельної фірми Гондурас Фрут компані, це був інженер Ладигін.

20

ЛИСТ З ПІВДЕННОУРАЛЬСЬКА

«Не знаю, чи застане тебе мій лист у Москві, чи ти вже в дорозі до наших країв.

Як мені до тебе звернутися: Гришею звати — незручно, багато років з того часу минуло, як ти був для мене Гришею; величати Григорієм Івановичем — образишся.