Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович - Страница 10
З ким Гонзалес поїхав на полювання? Де він дістав необхідне для мисливця спорядження? Все це залишалося таємницею.
За час свого недовгого перебування в Москві комерсант зустрічався лише з однією людиною — Уільямом Едмонсоном. Чому зразу ж після прибуття до Москви Гонзалес замовив обід на дві персони? Значить, вони вже бачилися з Едмонсоном раніше? Чи Гонзалес запросив його на обід по телефону? Всі ці питання саме й хвилювали Нікітіна, коли в номер, де відбувався опит службовців, увійшов збуджений адміністратор поверху і тихо сказав майорові:
— Цей чоловік в окулярах тут. Він прийшов у ресторан і замовив обід.
Нікітін зійшов униз і, відгорнувши край портьєри, уважно оглянув журналіста. Потім підійшов до нього і ввічливо попросив пройти в номер. Коли вони зайшли до кімнати, запрошений Нікітіним працівник посольства, яке представляло інтереси Гондурасу, привітався з журналістом і відрекомендував його майорові.
— Ви розмовляєте російською мовою? — запитав Нікітін журналіста.
— Погано, — відповів той.
— Добре, говоритимемо по-англійськи, — погодився майор. — Прошу вас, пане Едмонсон, відповісти мені на кілька запитань: чи давно ви знаєте Мехію Гонзалеса, молодшого компаньйона фірми Гондурас Фрут компані?
— Я познайомився з ним двадцять сьомого грудня. Перед тим як відповісти на друге запитання, я прошу пояснити мені, на якій підставі ви мене допитуєте? — роздратовано заявив Едмонсон.
Працівник посольства, відкликавши вбік журналіста, пояснив йому обставини. Нікітін уважно прислухався до їх діалога. Після бесіди з працівниками посольства Едмонсон підійшов до Нікітіна і сказав:
— Якщо мої свідчення можуть допомогти слідству, я готовий відповідати.
— Будь ласка, сідайте. Нас цікавить, містер Едмонсон, чи давно ви знаєте Мехію Гонзалеса?
— Я вже сказав вам: вперше побачив містера Гонзалеса двадцять сьомого грудня. До цієї зустрічі ми не були знайомі.
— Але до вашого приходу комерсант замовив обід на дві персони. Чим ви це поясните?
— Я був на Внуковському аеродромі при зустрічі торгових представників Заходу, як кореспондент «Марсонвіль Стар». Познайомившись зі мною, Мехія Гонзалес сказав, що у нього є посилка для мене від моєї дружини Елен Едмонсон. Я спитав, коли я можу взяти її. Він призначив мені п’яту годину вечора. Обід виявився для мене повною несподіванкою. Після обіду ми вийшли разом. Гонзалес попрощався зі мною на площі Революції і взяв таксі.
— Посилку ви одержали?
— Так. Я раб своїх звичок, дружина це знає. Елен прислала мені сигарети «Фатум». Я курю цю марку багато років.
— Ви маєте на увазі цю марку? — запитав Нікітін, діваючи з чемодана комерсанта пачку сигарет.
— Так, Гонзалес також курив «Фатум».
— Чому ви говорите «курив»? — запитав Нікітін, наголошуючи на минулому часі.
— Я не знаю, чи курить він їх зараз!.. — дедалі більше роздратовуючись, відповів Едмонсон. — Коли ви його знайдете, спитайте про це самі!
— Добре, спитаю обов’язково, — спокійно сказав Нікітін і не менш чемно зауважив:
— Ваша дружина, пане Едмонсон, очевидно, давно знайома з Мехією Гонзалесом?
— Вони не знайомі. Гонзалес був у Марсонвілі в справах своєї фірми, посилка — це просто його люб’язність, — різко кинув Едмонсон.
— Дякую, пане Едмонсон, — підкреслено ввічливо сказав Нікітін і, вже прощаючись, раптово спитав:
— Чи не могли б ви, пане Едмонсон, повідомити слідство, де ви були з третього по сьоме число цього місяця?
— Мені було сказано, що в Радянській країні я можу бувати там, де я захочу! — вже зовсім не стримуючись, відповів Едмонсон.
— Ви маєте рацію, пане Едмонсон, ніхто в нашій країні не посягає на вашу свободу.
Добре розуміючи, що цей допит не дав відчутних результатів, Нікітін вийшов з кімнати і спустився вниз. У вестибюлі йому вдалося з’ясувати, що в день зникнення комерсанта біля дверей чергував швейцар Пожидаєв, що сьогодні він вихідний і тільки завтра прийде на чергування.
Взявши у відділі кадрів домашню адресу Пожидаєва, Нікітін викликав машину з Управління. Чекаючи машину, він прогулювався по Манежній площі. Був погожий зимовий день. Жвава молодь веселими юрбами прямувала в МДУ на новорічний бал.
Сніг ще не встигли зчистити з тротуарів, і він скрипів під ногами, а на площі автонавантажувачі загребущими руками скидали сніг на стрічки транспортерів. Нікітін дуже любив це гомінке клопітливе життя міста. Вулиця підкоряла собі ритм його мислення. Він ішов швидко, ніби кудись поспішаючи, і думав: «Важко сказати, що являє собою Едмонсон. Ще важче визначити його роль у справі зникнення Гонзалеса. У всякому разі, чиясь режисерська рука ставить цей спектакль».
Помітивши, що чергова «Победа» зупинилася біля під’їзду готелю, Нікітін поспішив до машини.
Пожидаєв жив у одному з провулків Мар’їної рощі у старому двоповерховому будинку з двома ганками. Один вів на перший поверх, другий — нагору.
Нікітін потяг за ручку дзвоника і почув, як у глибині приміщення задзеленчало, потім важко заскрипіли сходи, і перед ним з’явився сам Олексій Захарович Пожидаєв, громіздка, висока людина із зовнішністю придворного церемоніймейстера.
Господар запросив Нікітіна піднятися нагору.
В кімнаті було багато субтропічних рослин у горшках, банках, бочках, на вікнах, столах і підставках. Тут було тепло, як в оранжереї.
— У мене до вас, Олексію Захаровичу, дуже делікатна справа, — почав Нікітін, показавши господареві посвідчення. Його добродушні хитруваті очі випромінювали таке дружнє тепло і довірливість, що Олексій Захарович, ще не знаючи, що від нього вимагається, був готовий на все, аби зробити гостеві приємність.
— Третього числа, в суботу, ви, Олексію Захаровичу, на прохання іноземця, що проживає на третьому поверсі готелю, викликали таксі…
— Як же, шановний, добре пам’ятаю. Я йому таксі від готелю «Москва» брав, — охоче відповів Пожидаєв.
— Дуже вас прошу, Олексію Захаровичу, згадайте все по порядку. Що він сказав? Як сів? Куди поїхав? Він же пропав…
— Тобто як пропав? — здивувався Пожидаєв.
— Як у воду впав. Може, ви що-небудь нове скажете. Тільки на вас і надія, — сказав Нікітін.
Задоволений господар потягся до буфета, і на столі з’явився графинчик з горілкою, настояною на апельсинній кірці, і домашні пиріжки на блюді.
— Можу, шановний, розповісти. У мене з цим іноземцем дуже цікава історія вийшла. Пригощайтесь, — сказав Пожидаєв, наливаючи в чарки настойку.
— Спочатку історія, Олексію Захаровичу, а чарочка потім.
— Ну, як хочете, — не без розчарування протяг Пожидаєв і почав розповідати: — Історія, шановний, досить знаменна. Судіть самі: підходить до мене іноземець і говорить своєю мовою: «Прошу терміново таксі!» Ну, таксі, самі розумієте, на всіх мовах — таксі. Я, значить, козирнув та й кажу: «Ол райт», що по-їхньому значить «Гаразд». Іду до готелю «Москва», беру таксі, їдемо ми кругом, тут лівого повороту немає, через площу Революції, Театральну і по Охотному, і всюди світлофори відкриті. Мені ще шофер каже: «Бачиш, заради тебе нам зелена вулиця!» Приїхали. Я йому показую, мовляв, будь-ласка, по-їхньому «пліз». Він іде до дверей, я за ним. Раптом він — шасть назад, навіть мені на ногу наступив, і чую по-іноземному лається. Я через його плече виглянув. Бо цікавлюсь, чого він так злякався, і бачу: шеф-поварів чорний кіт, задерши хвоста і вигнувши спину, повільно так переходить дорогу. Тут я зметикував: іноземець забобонний. Ну, я пройшов поперед нього, відчинив дверці. Він вийшов, сів і поїхав. А коли таксі від’їжджало, мене такий розібрав сміх, що аж кольки в животі почалися…
— Пробачте, Олексію Захаровичу, чого ж вас такий сміх розібрав? — спитав Нікітін.
— А як же, шановний, судіть самі: іноземець забобонний, а номер у таксі двічі тринадцять! Коли таксі поїхало, я номер побачив — від сміху трохи не вмер.
— Так вип’ємо, Олексію Захаровичу, — повеселівши, сказав Нікітін, за російський гумор.
Вони чокнулися і випили.
- Предыдущая
- 10/44
- Следующая