Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вулиця Без світання - Усиченко Юрій Іванович - Страница 32
Пробігши коридором, Дем'янко шарпнув двері, що закривали вхід у підземелля, стривожено покликав:
— Святий отче! Ідіть сюди!
Іваньо швидко піднявся. Праву руку тримав під сутаною, витрішкуваті очі його дивилися пильно й занепокоєно.
— В чому річ? — пошепки запитав він.
— Якісь двоє підійшли до дверей, дзвонять.
Справді, з протилежного боку коридора донісся деренчливий звук електричного дзвоника.
— Двоє? — повторив Іваньо. — Тільки двоє?
— Так.
— Ви певні? Десь збоку немає засідки?
— Певен.
— Добре. Павлюк!
— Я вас слухаю, святий отче.
Павлюк теж вийшов із підземелля і уважно слухав цю швидку розмову.
— Зайдіть у ту кімнату і сховайтесь у ніші. Почну стріляти, атакуйте їх з тилу.
— Ходімо, Дем'янко…
…Іваньо зустрів Грицая, як давнього знайомого.
— А, це ви! Як ся маєте?
— По-різному. Будь ласка, знайомтесь, мій помічник, технік-будівельник Воробйов.
Іваньо вклонився. Воробйов відповів кивком.
— Усе справи, справи, — говорив Грицай, підтримуючи, заданий Іваньо фамільярний тон і, не чекаючи запрошення, ввійшов у коридор, жестом покликавши за собою Воробйова. Іваньо, що не збирався пускати в костьол гостей, змушений був відступити перед цим ввічливим натиском. Простий в манерах і мові, Грицай раз у раз завдавав відчутних ударів хитрому Іваньо. Священик розумів це, в душі лютував, а зробити нічого не міг. Грицай вмить зміркував, які переваги дає фамільярність у поводженні. Він попрямував коридором, весело гуторячи, наче був упевнений в тому, що своєю появою зробив священикові величезну приємність.
Воробйов ішов слідом за товаришем, з цікавістю розглядаючи все навколо. Позаду них простував Іваньо. Блакитні очі його налилися холодною люттю і страхом. Боявся Іваньо недаремно. Вони з Павлюком так поспішно вискочили з підземелля, що забули там інструменти — молоток і стальний ломик, яким видовбували камені з стіни. Їх неодмінно помітять непрохані гості. Помітять і ще дещо, далеко важливіше… Нізащо не можна пускати їх униз… Нізащо! Іваньо відчував непереборне бажання вийняти пістолет і вистрілити в широку спину Грицая. Проте розумів, що стріляти не можна. Контррозвідники Воробйов і Грицай чи будівельники — все одно вони десь сказали, куди йдуть, коли повернуться. Якщо вбити їх, розшуки почнуться сьогодні ж увечері і насамперед тут, у костьолі. І тоді все загине… Та й убити їх не просто — обидва дужі, міцні, поки прибіжать Павлюк і Дем'янко, невідомо, чим скінчиться сутичка…
— Послухайте, — окликнув Іваньо. — Заждіть хвилинку.
— Будь ласка, — зупинився Грицай.
— Сьогодні день мого святого, і я хотів би почастувати вас на його честь. Вип'ємо вина.
— Вина? — пропозиція здивувала Грицая. — Що ж, після прогулянки по підземеллю це не так погано. Якої ви думки? — обернувся він до Воробйова.
— Я цілком згоден з вами.
— Ні, не потім, а зараз. Я, мабуть, не піду з вами вниз.
Відмовлятися якось було незручно.
— Коли так, можна й зараз, — неохоче згодився Грицай.
— Тільки ненадовго, — попередив Воробйов. — Через дві годний нас чекають у конторі.
— Встигнете. Прошу вас сюди. — Іваньо ввів їх у кімнату, де приймав Грицая під час першої зустрічі.
— Сідайте…
Із шафи в кутку дістав пузатий, обплетений соломою бутель.
— Токайське, з монастирських погребів.
Поставив на стіл три склянки, налив вина.
— Беріть — яка на кого дивиться.
Сам узяв склянку останнім. Грицай посміхнувся.
— Даремна обережність. Не думаємо, щоб ви хотіли нас отруїти.
— Хтозна, що ви думаєте, — багатозначно сказав Іваньо.
— Хто-хто, а ви, напевне, знаєте, — в тон йому промовив Грицай.
Священик підніс до губів склянку.
— За ваше здоров'я.
— Дякую! За ваше здоров'я, — відповів Грицай.
Випили.
— Скажіть, а давно існує цей костьол? — запитав Грицай.
— Понад чотириста років, — з охотою відповів Іваньо. — Заснований в тисяча п'ятсот дев'ятому році.
— І з того часу не перебудовувався? — і собі запитав Воробйов.
— Ні, чого ж. Він розширювався. Було збудовано нові бічні вівтарі. До шістнадцятого століття належить тільки центральна частина храму…
— А підземелля лишилося без змін з того часу? — запитав Воробйов. — Це я до того кажу, — пояснив Грицаєві, — що в середньовічні часи інквізитори любили всілякі таємні приміщення, секретні ходи між стінами. Може, й тут такі є, треба подивитись. Там стіна послаблена і тому може тріснути швидше, ніж звичайна.
— Ви маєте рацію, — згодився Грицай.
— У нас в підземеллі нічого такого нема, — заперечив отець Іваньо.
— Ви певні? — спитав Воробйов.
— План, — коротко відповів священик. — Перший план готували спеціально для епіскопа. Від нього нічого б не крили.
— Це так, — погодився Грицай. — Дайте, будь ласка, план, зараз перевіримо.
— Перевірте, — охоче погодився Іваньо. — Я зараз пошукаю його, а ви тим часом випийте.
— Без хазяїна? Нізащо! У нас на Україні так не роблять.
Іваньо удав, ніби не зрозумів натяку на те, що його вважають за чужоземця. Налив усім порівну. Потім дістав із шафи план, простягнув Грицаєві. Священик був спокійний: він знав — потаємний хід у Залі судилища як одну з таємниць інквізиції ніколи не позначали на планах костьолу. Мулярів, які його спорудили, стратили.
Грицай уважно розглянув план. Помітки шариковою ручкою зникли. Передав план Воробйову.
— Справді, ніяких секретних камер і ходів немає.
— Тим краще, — сказав Воробйов. — На мою думку, тріщин не знайдемо… Ходімо?
— Куди? Куди? — забурмотів Іваньо. — Вип'ємо ще по скляночці.
— У вас що — бездонний бутель? — пожартував Грицай.
— Старовинний. Наші предки вміли краще будувати і краще пити, ніж ми.
Іваньо з жахом відчув, що кімната починає кружляти, сидіти на стільці стає дедалі важче, язик дерев'яніє… «Що робити? Як не пустити їх у підземелля?»
Раптом у священика промайнула думка незрівнянна своєю простотою. Він знайшов вихід з начебто безвихідного становища. Сьогодні ці двоє в підземелля не потраплять! А завтра? Побачимо, до завтра далеко…
Священик налив усім вина, зробив кілька ковтків, відкинувся на стільці і, втупившись у Грицая, із запинкою промовив:
— А ви хто такий?
— Чи бач, спохватився! Та я ж інженер Грицай, минулого разу вам документи показував.
— Ін-нженер? Люблю інженерів, але всі вони… безбожники. Не люблю безбожників…
Навалився грудьми на стіл, хитаючись, підвівся.
— Про-обачте… Сам н-не розумію, що кажу. Я… с-спати…
— Куди? — в один голос вигукнули Грицай і Воробйов.
— Спати. Пробачте.
Грицай потемнів од гніву. І він, і Воробйов чудово розуміли: Іваньо корчить дурня, удає п'яного, проте удає, як досвідчений актор. У підземелля добром не пустить, а застосовувати силу поки що не входило в їхні наміри.
— Завтра, — бурмотів Іваньо. — Завтра зайдіть.
— Нам треба сьогодні побувати в підземеллі, — суворо сказав Грицай.
Іваньо і слухати не хотів.
— Богородице, пресвята д-і-і-во! — заспівав він на все горло і раптом замовк, озирнувся з робленим переляком.
— Прошу вас, ідіть! Я не сам в костьолі. Боронь боже, почує хтось із причту, донесуть начальству…
Хитаючись, дійшов до дверей, прочинив їх і зник у кімнаті.
Гостям нічого не лишалося, як скоритися…
— Обдурив, проклятий! — вилаявся Воробйов, коли відійшли трохи од костьолу. — Круг пальця обкрутив!
— Спритний, — погодився Грицай. — Але чому він так не хотів, щоб ми спустилися в підземелля?
— Може, справді п'яний? — висловив припущення Воробйов. — У мене, признатись, добре в голові шумить.
— Ні, він не такий уже п'яний, як прикидався, — похитав головою Грицай.
— Від лейтенанта відомості є? — після паузи спитав Воробйов.
— Ні. Він або ще не має їх, або не може передати…
Полковник не помилився: Дем'янко нічого не знав про події дня. А вони були неабиякі.
- Предыдущая
- 32/41
- Следующая
