По багряному сліду - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 26

Це було перше вигране очко. Потім я помалу пішов садовою стежкою. Грунт тут був глинястий, і сліди лишились особливо чіткі. Я не маю сумніву, що вам ця стежка здалася просто смужкою втоптаної грязюки, але для мого натренованого ока кожний знак на ній мав своє значення. В науці розшуку немає іншої такої важливої і водночас такої занедбаної галузі, як уміння читати сліди. На щастя, я завжди надавав цьому мистецтву великого значення і набув у ньому деякого досвіду. Вивчення слідів стало моєю другою натурою. Я бачив важкі сліди ніг констеблів, але помітив і сліди двох чоловіків, які ще перед тим пройшли по саду. Легко було помітити, що ці люди побували тут раніше за інших, бо їх сліди були подекуди зовсім затоптані пізнішими. Так сформувалася друга ланка в моєму розслідуванні: нічних відвідувачів було двоє. Один, як я пересвідчився, був високий на зріст, а другий — нижчий, модно одягнутий, судячи з маленьких елегантних відбитків його взуття.

Зайшовши в будинок, я одразу ж переконався в правильності мого висновку. Чоловік в елегантних чоботях лежав переді мною. Виходить, той високий був убивцею, якщо тільки тут було вбивство. На тілі мертвого не було, ніякої рани, але зляканий вираз обличчя переконав мене, що він знав про свою долю раніше, ніж вона його спіткала. У людей, які вмирають від розриву серця чи взагалі наглою смертю, ніколи не буває слідів хвилювання на обличчі. Понюхавши губи мертвого, я виявив кислуватий запах і прийшов до висновку, що його примусили прийняти отруту. Про те, що Дреббера саме примусили отруїтися, свідчив вираз страху й ненависті на обличчі. Я прийшов до цього висновку методом виключення, бо ніяка інша гіпотеза не відповідала б фактам. Не думайте, що це щось нечуване. Примусове отруєння — зовсім не нова річ в анналах криміналістики. Справа Дольського в Одесі і Летюр'є в Монтпельє виринуть у пам'яті кожного токсиколога.

А тепер виникало найголовніше питання: де шукати причину вбивства? Зрозуміло, що не в грабежі, бо нічого не взято. В такому разі тут були політичні мотиви чи замішана жінка? Ось яке питання стояло переді мною. З самого початку я схилявся до того, що причиною тут є жінка. Політичні вбивці зроблять своє і тікають. А це вбивство, навпаки, було добре обмірковане. Злочинець залишив сліди по всій кімнаті, отже, він був там довгий час. Така методична помста може бути викликана тільки особистою кривдою, а не політичними причинами. Коли було виявлено напис на стіні, я ще більше став схилятися до цієї думки. Мені було ясно, що це зроблено для омани. А коли знайшовся перстень, то все стало на своє місце. Ясно, що вбивця скористався перснем, щоб нагадати своїй жертві. про якусь жінку, якої, можливо, не було вже на світі. Тому я й спитав Грегсона, чи не запрошував він у своїй телеграмі до Клівленда якихось подробиць з минулого містера Дреббера. Він відповів, як ви пригадуєте, негативно.

Потім я почав уважно оглядати кімнату і переконався, що моє припущення про зріст убивці було правильне. Крім того, я звернув увагу на довжину його нігтів і на тріхінопольську сигару. Ніяких слідів боротьби не було, отже кров, розбризкана на підлозі, потекла з носа вбивці, коли він розхвилювався. Я помітив, що сліди крові збігалися з слідами його ніг. Рідко в якої людини сильний гнів або хвилювання супроводяться такою кровотечею, хіба що це людина повнокровна. Звідси я дозволив собі зробити висновок, що злочинець був сильний, червонощокий. Ми вже мали нагоду переконатися, що я зміркував правильно.

Залишивши будинок, я зайнявся саме тим, чим Грегсон знехтував. Я телеграфував начальникові поліції в Клівленді, обмеживши свої запитання обставинами, зв'язаними з одруженням Еноха Дреббера. Відповідь з'ясувала все. Мені повідомили, що Дреббер уже апелював до закону, просячи захистити його від давнього суперника, якогось Джефферсона Гоупа, і що цей Гоуп перебуває тепер у Європі. Було зрозуміло, що я тримаю ключ до цієї таємниці в своїх руках і що мені лишається тільки арештувати вбивцю. Я догадався, що чоловік, який зайшов до будинку з Дреббером, був не хто інший, як той, що привіз його кебом. Сліди на дорозі показували, що кінь бродив сюди й туди, а це було б неможливо, якби хтось доглядав за ним. А де ж міг бути візник, як не в будинку? Знов-таки було б абсурдно припускати, що людина при здоровому розумі вчинила б заздалегідь обміркований злочин на очах у третьої особи, яка напевне її виказала б. А тепер уявімо собі, що хтось переслідує когось у Лондоні. Що можна придумати кращого, як стати візником? Усі ці міркування привели мене до неминучого висновку, що Джефферсона Гоупа треба шукати серед візників столиці. Коли він був візником, то чому б йому не бути ним і досі? Навпаки, з його погляду несподівана зміна професії привернула б до нього увагу. Отже, хоч короткий час він мусив працювати на старому місці. Не було ніяких підстав припускати, щоб він жив під чужим ім'ям. Для чого б йому міняти своє ім'я в країні, де ніхто й так його не знає? Тоді я організував свій корпус детективів із безпритульників і посилав їх до всіх власників кебів у Лондоні па розшуки потрібної мені людини. Яких успіхів вони досягли і як швидко я цим скористайся, ви добре знаєте. Вбивство Стенгерсона було цілком несподіваним, але навряд чи йому можна було запобігти. Завдяки цій історії, як вам відомо, я заволодів пілюлями, про існування яких догадувався. Як бачите, тут був довгий ланцюг логічних висновків без розриву і без слабкого місця.

— Просто дивовижно! — вигукнув я. — Ваші заслуги повинні бути визнані прилюдно. Ви мусите опублікувати звіт про цю історію. Якщо ви цього не зробите, я зроблю за вас…

— Можете робити як вам до вподоби, докторе, — відповів він. — Ось маєте, — подав він свіжий номер газети. — Погляньте!

Замітка, на яку він показав, присвячувалася цін історії.

— Хіба я не говорив вам про це з самого початку? — вигукнув Шерлок Холмс і засміявся. — От і весь результат наших розшуків по багряному сліду: грамоти Грегсону і Лестрейду.

— Не турбуйтесь, — відповів я. — Всі факти у мене в щоденнику, і публіка їх знатиме. А тимчасом ви мусите втішатися усвідомленням власного успіху, як той римський скнара: