Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 54

Ми утворені еманаціями Орла, як його називають маги в Центральній Америці. Ми його називаємо інакше: це є грандіозна капсула, утворена Чорною Дірою. Ми говорили, починаючи з перших лекцій, що ми знаходимося в грандіозній Космічній матці. На плані звичайного сприйняття — це тюремне веретено вражаючого масштабу, на плані духовному — можливість нового Народження. Чим сильніший прес яйця, в якому ми знаходимось, тим сильнішу потенцію треба проявити для того, щоб прорвати, проламати його.

До речі, сьогодні в нас на зустрічі присутній новий друг, бард із Донеччини Сергій Сольоний. Він зараз і заспіває пісню про те, як треба долати перешкоди.

Звучить пісня:

Всьому наперекір, усім наперекір

Летіти в ніч,

Зірвати сітку снів, вдихнути сяйво зір,

Почути їхню річ!

Про що вони дзвенять, про що мовчать вони

Віки, віки?

Що сіється вночі на зоряні лани?

Людські думки!

О розуме їдкий, о розуме хисткий!

Не сій же зла,

Щоб в зоряні жнива, у день отой святий

Любов цвіла!

Всьому наперекір, лиш правдою засій

Той дивосвіт,

Крізь громи катівень, крізь пекла буревій

Спіши в політ!

Усім наперекір, всьому наперекір

Будуй мости!

Одна нога в пітьмі, а друга — поміж зір…

То будеш ти![19]

Запитання:

Ми не з самого початку ходимо на лекції, тому скажіть, хто для вас Христос: Учитель чи Син Божий, єдиносущний Батькові? Чи не вважаєте ви, що в Біблії вже вказаний шлях духовного прориву і найкраще, що ми можемо зробити, — це прийняти Христа у своє серце і піти з Ним і за Ним? Чи не буде гординею з нашого боку надіятись на себе, на свої особисті вчинки? І чи не буде очищення благодаттю Божою тим розривом із тілесністю, про який ви кажете?

О. Б.:

Не можна подарувати людині звільнення. Людина повинна піднятись до цього.

Тепер щодо першого запитання. Видно, автор записки — дуже віруюча людина. Але ми не можемо тут ставати в позицію святих отців, які скубли бороди один одному на своїх соборах, щоб визначити: єдиносущний, єдиноутробний чи ні… Це безпредметні схоластичні речі!

Христос — і Учитель, і Син Божий. Він сам себе так називає-Учитель. Більше того, Він каже: «Не називайте нікого учителем і наставником, бо є один у вас Учитель і Наставник — Христос». Разом з тим, Він не один раз підкреслює, що кожен може те ж саме зробити, що і Він. І навіть більше! Тоді, коли відкриється серце, і поселиться Батько і Син Божий у серці. Що це означає? Він якраз і закликає, і в молитві своїй каже: «Отче Небесний, дай і тим, кого Я оберу, щоб були вони там, де Ми».

І всі християнські апологети, і апостоли говорили однозначно, що наші змагання, наші муки потрібні для того, щоб у нас народився Христос і виріс до повноти життя Христового. Апостол Павло говорить: «Мучуся, змагаюсь, знемагаю, поки в мені відобразиться Христос». У цьому якраз і суть подвигу Сина Божого.

А прийняти в серце — безумовно. Якщо ви приймаєте Його серце, ви тим самим міняєте орієнтацію, ви здійснюєте цей поворот, ваші очі вже дивляться в Новий Світ.

Тільки треба мислити не сусально: «Ось я помолюся, стану на коліна…» По-перше, Він не вимагав, щоб перед Ним ставали на коліна. Ви знайдіть хоч одне місце в «Євангелії», де учні стають перед Ним на коліна! Згадайте Таємну вечерю. Він говорить: «Не називаю вас рабами, називаю вас друзями»; переломлює хліб, дає їм вино… Цим самим Він показав, що треба не робити з Нього боженьку, а приймати Його як старшого ПРОВІДНИКА, якого послав Батько для того, щоб звільнити нас із пекла, з якого ми ніяк не можемо вискочити!

Запитання:

Ви постійно говорите про наближення нової епохи Світла, Святого Духа, Матері Світу… У той час вчення християнських святих (Серафим Садовський та багато інших) недвозначно говорять про наближення царства Антихриста…

О. Б.:

Ми вже й так давно в його царстві живемо…

Запитання (продовження записки):

Відбувається якась накладка. Не довіряти святим подвижникам ми не маємо підстав. Ми далекі від святості цих людей. На нас лежить гріх Адама. А ви закликаєте стати богами, розкручувати спіралі, переміщати точки збирання замість того, щоб явити людську смиренність.

Християнські подвижники з глибоким страхом Божим, смиренням і простотою ставилися до всяких дарів Святого Духа і Божих одкровень…

О. Б.:

Дуже цікаве запитання.

Давайте розглянемо саме слово «смиренність»? Очевидно, ви розумієте це як «принизитися», в той час як у самому слові етимологічно показано, що це означає «бути з миром», тобто «стати цілим», «обійняти світ». «Смиренність» — це героїчний подвиг, це прагнення, це усвідомлення своєї вражаючої сили і свого божественного походження! Згадайте Біблію: Людина створена за образом і подобою Божою. І коли підходить сьомий цикл, — Бог спочиває, відходить убік, щоб дати можливість діяти своєму породженню. Сьомий цикл — це час Людини, цикл Сина Божого. І наше завдання не в тому, щоб принизитися, бо навіщо Богу біороботи?! Христу не потрібні смирні овечки для Царства Божого. Йому потрібні герої. Як Сковорода говорив: «Христос — вождь вогняної Безмежності». Вождь, а не провідник у кошару! Це треба відчути в собі…

А на закінчення я попрошу Василя Степановича виконати пісню, яка підсумує те, про що ми сьогодні говорили.

Співає Василь Литвин:

Людей нема, є лиш прелюд,

Є тільки мрія про Людину,

Є тільки хаотична лють —

Всеспопеляюча лавина.

О де ти, Зоряний Творець?

О хто ти — Дух чи хвиля Лети?

Тиран чи вільний промінець,

Який заплутався в тенета?

Пора, пора, пора збагнуть

Своє падіння і могилу,

Своє покликання і суть,

Своє походження і силу…

І на вселенськім полотні,

Яке нам витче Суть Єдина,

Посіє квіти вогняні

Новонароджена Людина.

Зустріч дев’ята

Співає Василь Литвин:

Пробігають роки. Пролітають віки.

— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.

Та даремно готують похід вояки,

Іржавіють у піхвах двосічні мечі.

Поривається в даль, ніби птах, корабель,

Та даремні зусилля, бо сто якорів

Не пускають його від затишних осель

В таємничі краї, на роздолля вітрів.

І радіють боги, і дзвенять ланцюги,

І титани заснули в страшній глибині,

А тому, хто дрімає, нащо вороги?

Сам собі він мурує темницю у сні!

І любов, і добро, і свобода — слова,

Із яких якорі нам кувала пітьма.

Хіба хоче імен сила Духу жива?

Хто вона, і нащо — буря знає сама!

Хати ветхі змете урагану рука,

Якщо навіть вони мають ім’я святе,

А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,

Бо віднині вже він сам у себе росте,

Бо усі кораблі, і дороги, й мости,

І пісенного поклику огненний дзвін,

І казкові краї, й зореносні світи,

І походи до них — то все він, лише ВІН!..

Олесь Бердник:

Добрий вечір!

«А того, хто проснувсь, вже ніщо не зляка, бо віднині вже він сам у себе росте…» Це древній Заповіт Будди. Це древній Заповіт Христа і всіх Великих Учителів. Доки ми перебуваємо уві сні, світ буде темницею. Як тільки ми пробуджуємося, ми вже шукаємо дорогу до визволення.

Сьогодні я повторю, і для тих, хто був весь час, і для тих, хто прийшов вперше, основні тези нашої ідеї зоряного сталкінгу, пошуку виходу із світового інферно.

У Середньовіччі наші предки зображували світ у вигляді багатьох кругів. Це, власне, і були кола Дантового пекла. Люди вважали, що це десь під землею, у палаючому центрі Землі. Насправді так зване «пекло» — це наше буття, наша ноосфера, наша вічна внутрішня, духовна мука.