Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сяйво - Кінг Стівен - Страница 85
— Йо, окей, тоді їжджай, — проказав Квімс. — Гадаю, Бедекер зможе впоратися ці три дні. Йому допоможе посудомийник.
Хеллоран кивнув, додавши своєму обличчю ще зажуреності, але думка про посудомийника, який допомагає Бедекеру, змусила його подумки вишкіритися. Хеллоран сумнівався, що навіть в удатний день їхній посудомийник спроможний уже першим струменем поцілити в пісуар.
— Я хочу відмовитися від платні за цей тиждень, — сказав Хеллоран. — Цілком. Я розумію, у яку скруту вас ставлю, містере Квімс, сер.
Обличчя Квімса ще дужче напружилося, прибравши такого виразу, ніби йому в горлі застрягла риб’яча кістка.
— Про це ми зможемо поговорити пізніше. Йди собі, збирайся. З Бедекером я сам поговорю. Хочеш, замовлю тобі квиток на літак?
— Ні, сер. Я сам це зроблю.
— Гаразд.
Підвівшись, Квімс щиро нахилився вперед і вдихнув добрячу порцію диму, який здіймався вгору від його «Кента». Він відчайдушно закашлявся, його худе біле обличчя розчервонілося. Хеллоран докладав великих зусиль, щоби зберігати на обличчі зажурений вираз.
— Я сподіваюся, все владнається, Діку. Зателефонуй, коли матимеш якісь новини.
— Так і зроблю.
Вони потисли одне одному руки над столом.
Хеллоран змусив себе спуститися на нижній поверх і пройти далі, до квартир найманих працівників, перш ніж вибухнути потужним, головострусним реготом. Він усе ще гиготів, витираючи собі очі хустинкою, коли надійшов запах помаранчів, густий і задушливий, а за ним і громовиця, що вдарила йому в голову так, що він п’яно поточився, впавши спиною на покриту рожевим тиньком стіну.
(«!!!БУДЬ ЛАСОЧКА ПРИЇДЬ ДІКУ ПРОШУ ПРИЇЗДИ ПРИЇДЬ ШВИДШЕ!!!»)
Потроху-помалу оговтавшись, він відчув себе здатним вилізти вгору надвірними сходами до свого помешкання. Ключ він тримав під очеретяним плетеним килимком перед дверима, тож коли він по нього нахилився, щось, вивалившись з його нагрудної кишені, з пласким звуком упало на сходовий майданчик другого поверху. Розум його все ще залишався перейнятим тим голосом, який щойно був прогримів у його голові, що якусь мить він був здатен лише тупо дивитися на синій конверт, не розуміючи, що воно таке.
Потім він перевернув конверт, і той вирячився вгору на нього словом ЗАПОВІТ, написаним чорними, схожими на павуків літерами.
(«Ох ти ж Боже мій, оце-то воно й є?»)
Він не знав. Але так могло бути. Весь минулий тиждень думка про власний кінець крутилася йому в голові, наче… ну, наче
(«Нумо, ну скажи вже»)
як передчуття.
Смерть? На мить усе його життя ніби спалахнуло перед ним, не в хронологічному сенсі, не в топографічних зльотах і падіннях, які переживав Дік, третій син місіс Хеллоран, а життя, яким воно було зараз. Мартин Лютер Кінг сказав їм незадовго перед тим, як куля вбивці поклала його до мученицької могили, що він піднімався на гірську вершину[238]. Дік таким похвалитися не міг. Жодної вершини, хоча після багатьох років зусиль він досяг сонячної полонини. Він має добрих друзів. Він має всі рекомендації, які можуть йому знадобитися, щоби знайти собі роботу будь-де. Коли йому хочеться потрахатися, а чом би й ні, він знаходить собі якусь злагідну партнерку без великих претензій і без того лайна, коли намагаються з’ясувати, заради чого це все робиться. Він призвичаївся до того, що він чорний… щасливо влагодився. Йому трохи за шістдесят, і, дяка Богові, він усе ще на ходу.
Чи готовий він ризикнути закінченням усього цього — закінченням себе — заради трьох білих, яких він навіть не знає?
Але ж це брехня, хіба не так?
Він знає цього хлопчика. Вони зрозуміли одне одного так, як на це неспроможні навіть добрі приятелі після сорока років дружби. Він знає хлопчика, а хлопчик знає його, бо обидва вони мають оті прожектори в своїх головах, дещо таке, чого вони собі не просили, дещо таке, що було їм просто даним.
(«Нє, у тебе всього лиш ліхтарик, а от у нього дійсно прожектор».)
Й інколи це світло, це сяйво, вбачалося доволі приємною річчю. Можна було вибирати собі коней або, як розказував хлопчик, підказати татові, де поділася його нібито загублена валіза. Але то лише приправа, соус на салаті, бо на споді в тім салаті гіркого полину ховається не менше, ніж смачних огірків. Отак куштуєш біль, і смерть, і сльози. А зараз хлопчик застряг у тім готелі, і він туди поїде. Заради цього хлопчика. Тому що, по суті, балакаючи з тим хлопчиком, вони стають різного кольору, лише коли відкривають роти. Тому він поїде. Він зробить, що зможе, бо якщо ні, цей хлопчик помиратиме просто в нього в голові.
Але оскільки Хеллоран був людиною, він не міг зарадити своєму гіркому жалю, що ця чаша його не оминула.
(Вона почала вилазити й переслідувати його.)
Він саме запихував до невеличкої валізки переміну одягу, коли йому прийшла ця думка, заціпивши його морозною силою спогаду, як ставалось завжди, коли він про це думав. Думати про це він намагався якомога рідше.
Та покоївка, Долорес Вікері її звали, вона була в істериці. Розказувала різне іншим покоївкам, а що ще гірше, і декому з гостей. Коли ці балачки дійшли до Уллмана, що було неуникним, як це мусила б розуміти та тупа курва, той її тієї ж миті звільнив. Вона вся у сльозах прийшла до Хеллорана, не плакатись на те, що її вигнали з роботи, а через те, що вона бачила в номері на другому поверсі. Вона зайшла до двісті сімнадцятого поміняти рушники і там побачила місіс Мессі, вона лежала мертва у ванні. Це, звісно, було неможливим. Місіс Мессі нишком вивезли ще за день до того, і тоді ж вона відлетіла до Нью-Йорка — у багажному відділенні, замість першого класу, до якого була звикла.
Хеллоранові не вельми подобалася Долорес, але того вечора він туди піднявся поглянути. Покоївка була дівчиною двадцяти трьох років, з лицем оливкового кольору, яка під кінець сезону, коли справи уповільнювалися, працювала офіціанткою. Хеллоран зробив висновок, що вона має невеличке сяйво, насправді не більше за іскру; на обід міг з’явитися зі своєю супутницею якийсь миршавий чоловічок у вицвілому суконному пальті, і вона домовиться за комісійні, щоби їх посадили за один з її столиків. Миршавий чоловічок залишить під тарілкою портрет Александера Гамільтона[239], що уже поганенько для дівчини, яка мусить ще віддати комісійні, але гірше того, Долорес патякатиме про це. Вона була лінивою розтелепою в закладі, яким керував чоловік, що не терпів розтелеп. Вона могла сидіти в білизняній комірці, читати модний журнал і курити, але коли б не виходив Уллман на позаплановий шмон (і тоді біда тій дівчині, яку він вловить на тому, що вона дає відпочинок своїм ногам), її він завжди бачив наполегливою трудівницею, журнал було заховано на верхній полиці під простирадлами, а попільничку безневинно засунуто до кишені її уніформи. Йо, думав Хеллоран, звісно, вона розтелепа і нечупара, й інші дівчата ображалися на неї, але Долорес таки мала свою невеличку іскру. Вона завше полегшувала їй життя. Але те, що вона побачила у двісті сімнадцятому, так її налякало, що Долорес була більше ніж рада забрати видані їй Уллманом вихідні папери і поїхати геть.
Чому вона тоді прийшла до нього? Сяйво тягне до сяйва, подумав Хеллоран, усміхнувшись цьому каламбуру.
Тож того вечора він піднявся нагору і дозволив собі увійти до того номера, який уже наступного дня мав бути знову заселеним. Щоби туди забратися, він скористався офісним майстер-ключем, і якби з тим ключем його запопав Уллман, він приєднався б до Долорес Вікері в черзі безробітних.
Душова штора навкруг ванни була зашморгнута. Він її відтулив, але ще раніше, ніж він це зробив, уже з’явилося передчуття, що він там побачить. У напівзаповненій водою ванні квасніла розпухла, фіолетового кольору, місіс Мессі. Він стояв і дивився вниз на неї, тим часом як у горлі в нього важко бився пульс. В «Оверлуку» існували й інші речі: погане сновидіння, що через безладні інтервали повторювалося знов і знов: якогось роду костюмована вечірка, і він постачає на неї їжу в готельну бальну залу, і, на вигук «маски геть», всі там відкривають свої обличчя, що належать якимсь зогнилим комахам, — а ще там були ті живоплотові тварини. Двічі, можливо тричі, він бачив (чи то йому так думалося, ніби бачив), як вони рухаються, нехай навіть ледь-ледь. Здавалося, той пес, що був сидів прямо, трохи припав до землі, а леви нібито пересунулися вперед, немов загрожуючи буйній малечі на ігровому майданчику. У травні минулого року Уллман був послав його на горище пошукати набір декоративних пічних знарядь, які зараз стоять у вестибюлі біля каміна. Поки він був там, нагорі, погасли всі три верхні лампочки і він загубив путь назад до люка. Він плутав там, спотикаючись, невідомо скільки часу, дедалі більш наближаючись до паніки, натикаючись на різні речі, обдираючи собі гомілки об якісь ящики, з дедалі потужнішим відчуттям, ніби щось у тій темряві скрадається за ним. Якась величезна й лячна істота, що просто вироїлася зі щілин, коли погасло світло. І коли він буквально перечепився через кільце люка, він поспішив униз якомога швидше, покинувши діру відкритою, сам весь у сажі, розпатланий, з відчуттям, що заледве уник біди. Пізніше Уллман особисто прийшов до кухні, щоби поінформувати його, що він залишив люк на горище відкритим і світло там так і горить. А чи Хеллоран гадає, що гостям схочеться піднятись туди, щоби пограти в пошуки скарбів? Чи він вважає, що електрика в них безплатна?
- Предыдущая
- 85/128
- Следующая
