Сяйво - Кінг Стівен - Страница 44

Карл «Джиммі-Рікс» Прашкін, інвестор із Сан-Франциско, вважається майбутнім наступником Джінеллі на владній позиції, яку той наразі займає. Прашкін володіє великими пакетами акцій «Дервент Ентерпрайсиз», «Гай Кантрі Інвестментс», «Фан Тайм Автоматик Мешінз» і трьох казино в Лас-Вегасі. В Америці Прашкін чистий, хоча в Мексиці він притягався за шахрайство, але всього за якихось три тижні після відкриття справи звинувачення з нього було знято. Існує думка, що Прашкін контролює відмивання грошей, що надходять з діяльності вегаських казино, і вливання їх у легальні операції угруповання на Заході. До таких операцій тепер може належати й готель «Оверлук» у Колорадо.

Серед інших гостей поточного сезону також були…

Стаття була довгою, але решту Джек лише перебіг очима, постійно витираючи собі губи долонею. Якийсь банкір зі зв’язками в Лас-Вегасі. Люди з Нью-Йорка, які напевне робили в Кравецькому кварталі щось більше за виробництво одягу[131]. Люди, яких вважали пов’язаними з наркотиками, насильством, пограбуваннями, вбивствами.

Боже, яка історія! І всі вони побували тут, просто в нього над головою, у тих порожніх номерах. Порали дорогих повій на третьому поверсі, мабуть. Магнумами пили шампанське[132]. Укладали угоди, в яких оберталися мільйони доларів, можливо у тих самих апартаментах, де колись зупинялися президенти. Тут малася історія, авжеж. Класна збіса історія. Дещо гарячково він вихопив з кишені блокнот і начеркав собі чергове нагадування — пошукати інформацію про всіх цих людей у бібліотеці у Денвері, потім, коли ця його доглядацька робота завершиться. Кожен готель має свого привида? В «Оверлуку» їх цілий шабаш. Спершу самогубство, потім мафія, що далі?

Наступна вирізка була сердитим запереченням Чарлза Ґрондіна бреннігарівських звинувачень. Джек з неї лише хмикнув.

Вирізка на наступній сторінці виявилася такою великою, що її було складено. Джек її розгорнув, і в нього перехопило подих. Зображення буквально стрибнуло йому в очі: після червня тисяча дев’ятсот шістдесят шостого року шпалери замінили, але він абсолютно точно впізнав це вікно і цей вид. Там була західна панорама, що відкривалася з Президентського люкса. А далі йшло про вбивство. Стіна вітальні біля дверей, що вели до спальні, була заляпана кров’ю і чимось, що могло бути лише білими крапочками мозкової речовини. Коп зі збентеженим обличчям стояв над покритим ковдрою трупом. Джек дивився, немов заворожений, а потім його очі пересунулися на заголовок.

ГАНГСТЕРСЬКЕ СТРІЛЬБИЩЕ В КОЛОРАДЬСКОМУ ГОТЕЛІ

Гаданого очільника злочинного угруповання було застрелено в гірському закритому клубі.

Плюс ще двоє загиблих.

Сайдвіндер, Колорадо (Ю-Пі-Ай) — За сорок миль від цього сонного колорадського містечка в самісінькому серці Скелястих гір трапилася екзекуція в типовому гангстерському стилі. Місцем потрійного вбивства із застосуванням рушниць став готель «Оверлук», який три роки тому було придбано однією з лас-вегаських фірм під закритий клуб. Двоє чоловіків були або компаньйонами, або охоронцями Вітторіо Джінеллі, відомого також як «Різник» через його ймовірну пов’язаність з убивством сокирою в Бостоні двадцять років тому.

Поліцію викликав Роберт Норман, менеджер «Оверлука», який сказав, що чув постріли, а дехто з гостей повідомив, що двоє людей з прихованими під панчохами обличчями і зі зброєю в руках збігли пожежними сходами й від’їхали у якомусь кабріолеті останньої моделі кольору засмаги.

Перед дверима Президентських апартаментів, де колись були зупинялися два американських президенти, дорожній патрульний Бенджамин Мурер виявив трупи двох чоловіків, пізніше ідентифікованих як Віктор Т. Бурман і Роджер Макассі, обидва з Лас-Вегаса. Всередині Мурер виявив розпластане на підлозі тіло Джінеллі. Очевидно, Джінеллі якраз утікав від своїх нападників, коли його зрізали. Мурер сказав, що Джінеллі було застрелено з близької відстані з рушниць великого калібру.

Чарлз Ґрондін, представник компанії, яка зараз володіє «Оверлуком», наразі поза доступом через…

Під цією вирізкою хтось жирно черкнув кульковою ручкою: «Вони забрали з собою його яйця». Джек іще довго на це дивився, весь похололий. Чий же це альбом?

Нарешті, проковтнувши клуб, що був застряг йому в горлі, він перегорнув сторінку. Іще колонка від Джоша Бреннігара, ця датована початком тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року. Він прочитав тільки заголовок: «ОДІОЗНО ЗНАМЕНИТИЙ ГОТЕЛЬ ПРОДАНО ПІСЛЯ ВБИВСТВА ВЕЛИКОЇ ПЕРСОНИ ЗЛОЧИННОГО СВІТУ».

Аркуші після цієї вирізки були пустими.

(Вони забрали з собою його яйця.)

Він повернувся на початок альбому, шукаючи якесь ім’я або адресу. Бодай номер кімнати. Бо був абсолютно впевнений, що, хто б не вів цей пам’ятний альбом, він мусив зупинятися в цьому готелі. Але там не знайшлося нічого.

Він уже був готовий знову переглянути всі вирізки, цього разу уважніше, коли зі сходів погукав чийсь голос:

— Джеку? Любий?

Венді.

Джек здригнувся, майже винувато, так, немов він потай тут випивав і вона може унюхати від нього запах. Смішно. Він потер собі губи долонею і відгукнувся:

— Йо, бейбі. Шукаю щурів.

Вона спускалася донизу. Він почув її кроки на сходах, потім у котельні. Швидко, не замислюючись, навіщо йому таке робити, він запхнув альбом під якусь купу рахунків і накладних. Коли вона вийшла з-під арки, він уже стояв прямо.

— Що ти в світі робив тут весь цей час? Уже майже третя година!

Він посміхнувся:

— Уже так пізно? Я тут рився у всьому цьому. Певне, намагався з’ясувати, де поховані мертвяки.

Ці слова брязнули йому в мозку лиховісним відлунням.

Вона підійшла ближче, подивилася на нього, і він мимовіль відступив на крок, неспроможний утриматися. Він знав, що вона робить. Вона намагалася дочути від нього запах алкоголю. Можливо, вона навіть сама цього не усвідомлювала, але він цілком, і від цього Джек почувався винуватим і водночас розсердженим.

— У тебе губа кровоточить, — промовила вона дивно безбарвним тоном.

— Га?

Він підніс долоню до губ і скривився, відчувши тонкий пекучий біль. Потім побачив свій вказівний палець у крові. Почуття провини в ньому ще виросло.

— Ти знову тер собі губи, — сказала вона.

Він опустив очі й знизав плечима:

— Йо, мабуть, таки тер.

— Це для тебе пекло, правда?

— Ні, не так уже й погано.

— Стало бодай трохи легше?

Він підняв очі, подивився на неї і змусив свої ступні ворухнутися. Щойно вони почали рухатися, як йому полегшало. Він наблизився до дружини й обхопив її рукою за талію. Відкинувши вбік пасмо її білявого волосся, він поцілував їй шию.

— Так, — сказав він. — А де Денні?

— О, він десь неподалік. Надворі почало захмарюватися. Голодний?

Він сковзнув долонею по її пружному, обтягнутому джинсами задку, імітуючи хіть.

— Мов ведмідь тамтий, мадам.

— Стережися, ледащо. Не розпочинай того, що не зможеш закінчити.

— Чики-пики, мадам? — запитав він, так само її погладжуючи. — Непристойні картинки? Неприродні позиції?

Проходячи разом з нею в арку, він кинув погляд назад, на коробку, під якою було сховано

(чий?)

альбом. При вимкнутому світлі та стала лише тінню. Джеку полегшало від того, що він забрав Венді звідти. Що ближче вони просувалися до сходів, то хіть його ставала менш удаваною, більш природною.

— Можливо, — промовила вона. — після того, як зробимо тобі сендвіч… гиии! — Вивернулася вона, гигочучи. — Лоскотно!

— Цеся лоскотка то є ніщо, супроти тої, як бисьм насправді Джоку Торренсу хтілося залоскотати вас, мадам.

— Відлипни, Джокере. Як щодо шинки і сиру… в сенсі першої страви?

Вони разом пішли вгору сходами, і Джек більше не озирався через плече. Але йому згадалися слова Ватсона:

«У кожнім великім готелі є свій привид. Чому? Та люди ж, збіса, прибувають і вибувають…»

Потім Венді закляпнула за ними двері підвалу, замкнувши там темряву.