Сяйво - Кінг Стівен - Страница 42

Джек швиденько пробіг цю статтю. Більшість фактів про Дервента були йому знайомі з розвідки, опублікованої минулого року в «Ньюзвіку». Народився в бідній родині у Сейнт-Полі[121], не закінчив навіть середньої школи, натомість вступив до військово-морського флоту. Швидко піднявся, потім покинув службу в результаті жорсткої суперечки за патент на створений ним новий тип гвинта. У боротьбі між ВМФ та невідомим молодиком на ім’я Горес Дервент Дядько Сем став на бік передбачуваного переможця. Але таким чином Дядько Сем не отримав наступних патентів, а було їх іще чимало.

Наприкінці двадцятих — на початку тридцятих Дервент удався до авіації. Він викупив одну збанкрутілу компанію з повітряного опилювання посівів і перетворив її на успішну авіапоштову службу. Слідом пішли ще патенти: конструкція нового крила моноплана; бомботримач, що використовувався на «Летючих фортецях»[122], які заливали пожежами й Гамбург, і Дрезден, і Берлін; кулемет зі спиртовим охолодженням; прототип катапультного крісла, яке пізніше знайшло застосовування в американських реактивних літаках.

Ну, а тим часом бухгалтер, який жив в одному тілі з винахідником, безперервно громадив інвестиції. Кілька збройових заводів у штатах Нью-Йорк і Нью-Джерсі. П’ять текстильних фабрик у Новій Англії. Хімічні заводи на Півдні, що потерпає від банкрутств. Під кінець Великої Депресії його статок складала всього лише жменька контрольних пакетів акцій, куплених за провально низькими цінами, продати які можна було хіба що тільки ще дешевше. У якийсь момент Дервент був похизувався, що міг би збанкрутувати всі свої бізнеси з частковим погашенням боргів, отримавши суму, що дорівнювала ціні трирічної давності «шевроле». Ходила поголоска, як пригадалося Джеку, ніби деякі з засобів, що їх застосовував Дервент, аби тримати голову над водою, були більш ніж сумнівними. Участь в бутлеґерстві[123]. Проституція на Середньому Заході. Контрабанда в прибережних районах Півдня, де розташовувалися його фабрики добрив. І насамкінець пов’язаність з новонароджуваним на Заході бізнесом азартних ігор.

Ймовірно, найславетнішою інвестицією Дервента було придбання ним потопаючої кінокомпанії «Топ Марк Студіоз», яка не мала хітів відтоді, як тисяча дев’ятсот тридцять четвертого року їхня дитяча зірка Манюня Марджері Морріс померла від передозування героїну. Їй було чотирнадцять. Манюня Марджері, що грала невинних семирічок, які врятовують шлюби і життя несправедливо звинувачених у нападах на курчат собак, отримала від своєї студії «Топ Марк» найграндіозніший за всю історію Голлівуду похорон — офіційна версія стверджувала, що Манюня Марджері заразилася «виснажливою хворобою» під час гостьових відвідин нею одного з дитячих притулків у штаті Нью-Йорк… у той же час деякі циніки припускали, що студія викинула на цей захід таку величезну купу зелені, бо там розуміли, що ховають вони самих себе.

Дервент найняв, поставивши його керувати студією, спритного бізнесмена й буйного сексуального маніяка на ім’я Генрі Фінкел, і впродовж двох років перед Перл-Харбором[124] студія наштампувала шістдесят фільмів, п’ятдесят п’ять з яких неухильно послідовно привертали увагу «Офіса Хейза», смачно плюючи на його довгий синій ніс[125]. Решта п’ять були навчальними фільмами, знятими на замовлення уряду. Художні фільми студії мали величезний успіх. В одному з них невідомий на ім’я художник-костюмер приметикував ліфчик без бретельок на героїню для її виходу в сцені Гранд-Балу, в якій вона показала все, окрім хіба що родимки нижче улоговини між своїми сідницями. І цей винахід також було покладено на заслугу Дервенту, і таким чином його репутація — чи неслава — ще більше зросла.

Війна зробила його багатієм, багатієм він і залишався. Жив у Чикаго, його рідко бачили поза засіданнями Ради директорів компанії «Дервент Ентерпрайсиз» (якою він керував залізною рукою), розводилися балачки, що він володіє авіакомпанією «Юнайтед Ер Лайнз», Лас-Вегасом (де, як було відомо, він мав контрольні пакети акцій чотирьох готелів-казино і менших ще принаймні шести), Лос-Анджелесом і самими Сполученими Штатами Америки. Маючи славу друга членів королівських родин, президентів та кримінальних авторитетів, він багатьма вважався найбагатшою людиною в світі.

«Проте «Оверлук» зробити успішним він не зумів», — подумалось Джеку. На якусь мить поклавши альбом, він дістав маленький блокнот і механічний олівець, які завжди тримав у себе в нагрудній кишені. І скоренько начеркав: «Подивитися про Г. Дервента, Сайдвін. бібл.?» Заховавши блокнот назад, він знову підняв альбом. З обличчям задумливим, із заблуканими десь очима. Перегораючи сторінки, він безперервно витирав собі губи долонею.

Наступний матеріал він переглянув побіжно, подумки собі відзначивши, що треба буде прочитати його уважно пізніше. На багатьох сторінках містилися приклеєні там прес-релізи. Отакий-то очікується в «Оверлуку» наступного тижня, отакі-то виступлять з розважальною програмою у салон-барі (за часів Дервента той називався «Лаундж «Червоне Око»». Чимало із запрошуваних артистів були зірками Лас-Вегаса, а гості — зірками та менеджерами студії «Топ Марк».

А тоді раптом вирізка, позначена першим лютого тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року:

ПРЕЗИДЕНТ КОМПАНІЇ І МІЛЬЙОНЕР ПРОДАЄ ОБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙ У КОЛОРАДО

Дервент розкрив деталі угоди з каліфорнійськими інвесторами щодо «Оверлука» та інших об’єктів

автор: Родні Конклін, редактор фінансового відділу

Із лаконічного комюніке, що надійшло вчора з чиказької штаб-квартири інтегральної компанії «Дервент Ентерпрайсиз», стало відомо, що мільйонер (ймовірно, мільярдер) Горес Дервент у результаті карколомної фінансової оборудки, яка мусить цілком завершитися до першого жовтня тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року, випродає активи в Колорадо. Інвестиційні проекти Дервента включають гідроенергетику, видобуток природного газу й вугілля, а також землевпорядкувальну компанію під назвою «Колорадо Саншайн Інк.», яка володіє або має опціон на не менш як п’ятсот тисяч акрів колорадських земель[126].

Найвідоміше володіння Дервента у штаті Колорадо, готель «Оверлук», уже продано, про що учора повідомив сам Дервент у рідкісному як для нього інтерв’ю. Покупцем виступила група інвесторів з Каліфорнії, яку очолює Чарлз Ґрондін, колишній голова «Каліфорнійської землевпорядкувальної корпорації». Дервент відмовився оголосити ціну, але поінформовані джерела…

Він розпродав усе, геть цілком і сповна. Там був не лише «Оверлук». Але якось… якось…

Він витер губи долонею з бажанням випити. З випивкою все це рухалося би краще. Він перегорнув ще кілька сторінок.

Та каліфорнійська група відкрила готель на два сезони, а потім продала його іншій групі, з Колорадо, що називалася «Мальовничі гірські курорти». «Мальовничі» збанкрутували тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомого року посеред обвинувачень у корупції, пакуванні грошима власних кишень і обмані акціонерів. Президент цієї компанії застрелився через два дні після того, як отримав повістку з’явитися перед судом присяжних.

Решту того десятиліття готель простояв закритим. У той час про нього було згадано лише раз, стаття в недільному випуску мала заголовок: «КОЛИШНІЙ ГРАНД-ГОТЕЛЬ ПОРИНАЄ В ЗАНЕПАД». Від побаченого на фотоілюстраціях у Джека стиснулось серце: передній ґанок з облущеною фарбою, лиса, казна-чим засмічена галявина, вікна потрощені бурями і камінням. Це також стане частиною його книги, якщо він її таки напише — як фенікс спадає попелом, щоб відродитися знову. Він пообіцяв собі добре піклуватися про готель, дуже добре. Виходило так, що досі він насправді не розумів усієї глибини своєї відповідальності перед «Оверлуком». Це було немов відповідальність перед історією.

Тисяча дев’ятсот шістдесят першого року четверо письменників, двоє з них лауреати Пулітцерівської премії, орендували «Оверлук» і знову відкрили його як школу літературної майстерності. Це тривало рік. Один зі студентів напився в себе в номері на третьому поверсі, якимсь чином вивалився з вікна й на смерть розбився, упавши на бетонну терасу внизу. В газеті натякалося, що це цілком могло бути й самогубством.