Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 72

областей України.

Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних

областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму

боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну

бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи,

сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної

літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих під-

пільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів

НКВС-НКДБ.

Також змінилось ставлення до організаторів та керівників

колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як

політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано

вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних

закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища,

органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і

дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в

органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших

органах.

Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками

крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх

вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм.

Так, провідник Крайового Проводу ОУН “ПЗУЗ” (Північно-

Західні Українські Землі) “Орлан” у листі до Центрального Проводу

ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином:

«… В связи с большими потерями руководящих и низовых

кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с

потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие выше-

указанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановится над

вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять

состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе

ликвидации… Кроме причин, влекущих к гибели революционеров,

нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в

организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов

и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-

то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ».

234

Я считаю, что в значительной мере, наряду с недостаточной

подготовкой и недостатками кадров (на такую колоссальную территорию)

было и то, что подпольщики были перегружены такой технической

второстепенной работой, как связь, хозяйство, составление отчётов,

работа пунктов, разные заготовительные, хозяйственные и противо-

колхозные акции СБ и т.д. Кроме того, трата времени на второстепенную

работу вызвала «нажим» со стороны большевиков, что в результате

приносит потери в людях, мешает вообще организационной работе.

Из этого следует, что на «ПЗУЗ» необходимо всё оставить на

второй план и заниматься в основном (пока ещё есть кому) воспитанием

подпольных кадров и выращиванием революционных кадров ОУН из

народних масс» (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 68-70. В справі копія

документа віддрукована російською мовою).

У брошурі П.Полтави “Про наш план боротьби за визволення

України в теперішній обстановці” (віддрукована у друкарні ОУН

“Воля народам” у квітні 1950 р.) зазначається: “... починаючи від 1946

року, український визвольний революційний рух в СРСР почав

переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм

боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася

передусім в такому:

1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих

районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів

і бійців включено в рамки підпілля, до підпільної сітки;

2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано;

3) в протилежність до того, як це воно було в період широких

дій УПА (головна мета цих дій не дати ворогові розтягнути його

владу поза обл- та райцентри), тепер на перший план висунено

політично-пропагандивну та політично-організаторську роботу. В

теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-

революціного руху в СРСР є збройне підпілля”. (Арх. спр. №372,

т. 28, арк. 192).

Згідно з вказівкою Центрального проводу ОУН-б в першій

половині 50-х років терористична діяльність нелегальних структур

українських націоналістів в Україні стала поступово припинятись. До

кінця 1955 р. практично перестали фіксуватися терористичні прояви з

боку учасників ОУН.

Як видно з архівних документів НКДБ-МДБ-КГБ УРСР, за 1944-

1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля

і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях

України здійснено:

235

терористичних актів.................................4907

диверсійних.................................................195

нападів та роззброєнь груп охорони

громадського порядку................................457

нападів та підпалів колгоспів,

радгоспів, МТС ...........................................325

напади на сільради і клуби ........................320

озброєних пограбувань ..............................359

інших проявів............................................1126

У результаті цих проявів було вбито або забрано в ліс бойовиками

ОУН-УПА 2662 працівники радянсько-партійного активу, 582 голови

сільських РАД, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 829 працівників

держбезпеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони гро-

мадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839

інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік. При цьому слід

ураховувати, що в 1944-1945 рр. не всі терористичні та інші прояви, а

також кількість жертв фіксувалися органами НКВС-НКДБ у зв’язку з

контролем ОУН-УПА значних територій у західному регіоні Україні.

(Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111).

До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і держбезпеки

республіки використовувалось 150 спецгруп, до складу яких входило

близько 1800 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 101, арк. 139). На період 20

лютого 1950 р. залишилося 19 таких груп кількістю 130 чол. (Арх. спр.

№372, т. 84, арк. 10).

Узагальнених даних щодо діяльності спецгруп немає. В архівних

матеріалах є лише окремі відомості стосовно цього питання. Зокрема,

за станом на 1 липня 1945 р. спецгрупами ліквідовано 1980 учасників

підпілля, захоплено живими 1142, вилучено більше 1000 одиниць зброї.

(Арх. спр. 372, т. 82. арк. 102-103).

У діяльності окремих спецгруп, як видно з архівних матеріалів,

мали місце протиправні дії. Так, учасники спецгрупи Острозького

райвідділу МДБ Рівненської області (3 чол.), а також Хустського

відділу МДБ Закарпатської області (5 чол.) протягом зими 1947-1948 рр.

грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та

харчі. Стосовно таких фактів міністерством проводилися спеціальні

розслідування, винні були притягнуті до суду. У квітні 1945 р. спец-

групи при міських та районних органах МДБ були розформовані і

застосування їх в подальшому заборонялося. (Арх. спр. №372, т. 83,

арк. 279-281).

236

В цей же період з санкції керівництва республіки органами

МВС-МДБ почали створюватися винищувальні батальйони і групи

сприяння їм. Керували ними офіцери органів МВС, на озброєнні вони

мали гвинтівки, автомати, кулемети, гранати. Створенням таких під-

розділів переслідувалася мета – втягнути населення західних областей

в активну боротьбу з озброєним оунівським підпіллям. Спочатку до

цих формувань залучалися і громадяни польської національності як