Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 65

У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого

1943 року піднято питання про необхідність створення української

армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті

при умові, що за Україною “... буде визнане право на існування як

держави”. (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 414-415).

Зазнаючи до середини війни втрати в живій військовій силі,

керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го

квітня 1943 року спеціальним “державним актом” генерал-губернатора

211

Галичини Вехтера було офіційно проголошенно про формування

стрілецької дивізії СС “Галичина” з числа добровольців-галичан.

Активну роль у створенні дивізії СС “Галичина” відіграв “Український

Центральний Комітет”, що знаходився під впливом ОУН – мельниківців

(ПУН) і очолюваний професором Кубійовичем, а також керівництвом

греко-католицької церкви. За повідомленням газети “Український

доброволець” (№9 від 26.07.43р.) на кінець липня у дивізію записалося

80 тис. добровільців. Її командиром став генерал Курманович, який

входив до складу “воєнного штабу” при А.Мельнику.

Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року,

яке міститься у “Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і

СД” №2. Від 18 серпня 1943 року, “галиційську дивізію” заборонялось

іменувати українською. Повне найменування дивізії-114 добровольча

піхотна дивізія СС “Галичина”. (Щодо діяльності всіх формувань “СС”

відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на нюрнберзькому

процесі).

ОУН-б бачили в учасниках зазначеної дивізії можливий резерв

поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить “Інструкція 4.7/22”

організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого

1944 року, де зазначено:

“...2. На терени ЗУЗ-ель прибули малі частини “СС Дивізії Гличина”.

На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися,

що влада уживає “СС Дивізію Галичина” до боротьби з партизанами

на ЗУЗ-ях. У зв’язку з тим поручаю:

а) Нав’язати сталий і добрий зв’язок з частинами “Дивізії Галичина”,

переміщеними на ЗУЗ...

б) Використовувати “СС Див. Галичина” до боротьби з больше-

вицькою партизанською й польськими бандитами на українських землях.

в) За допомогою зв’язків з “СС Див. Галичина” збільшувати

боєприпаси Організації.

д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального

роззброєння чи вивезення “СС Див. Галичина” поза землі України

належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...”

(Збірник №1, арх. №409, арк. 395).

19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади

була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи само-

управління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада

того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено

212

узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників

ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т.74, арк. 43).

Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців,

останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу

із створення підпільних оунівських організацій і збройних бойових

груп (боївок).

З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським

проводом почалось формування “Української повстанської армії”.

Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і

УПА розглядало СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за

можливостями своїх супротивників. Однак німецька оцінка діяльності

УПА була іншою. Так, у трофейному документі, підготовленому

Управлінням 2 – Схід фронтової розвідки Німеччини і надісланому в

Головне міністерство окупованих Східних областей 17 листопада

1944 року, зазначалося:

“УПА – военная организация ОУН стремится к созданию само-

стоятельного украинского государства в борьбе с «оккупантами»

украинской территории. Советский Союз (или Россия) и Польша

рассматриваются в данном случае главным противником и историческим

врагом… Главной задачей является борьба против Советского Союза, т.е.

Красной Армии. Форма борьбы УПА состояла до сих пор, главным

образом, в нападениях, саботаже, волнениях, ликвидации советских

функционеров, пропаганде и т.д.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 264-269.

Переклад документа здійснено російською мовою).

УПА мала розгалужену структуру. Головнокомандувачем УПА з

1943 року був військовий референт Центрального проводу ОУН Роман

Шухевич (“Тарас Чупринка”, “Тур”). У своєму розпорядженні він мав

Головний військовий штаб (ГВШ) УПА. У складі штабу функціонували

відділи: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв’язку, санітарний

і господарчий. Крім того, при Головному командуванні УПА був

відділ “Служби безпеки” – “СБ”.

В територіально-організаційному відношенні УПА поділялась

на три групи: УПА – Північ (Волинська, Рівненська, частково Жито-

мирська і Київська області); УПА – Захід (Львівська, Дрогобицька,

Станіславська, Тернопільська та частково Закарпатська і Чернівецька

області) з окремим військовим округом “Сян” (район так званого

Закерзонського краю – Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина);

УПА – Південь (частково Хмельницька і Вінницька області). Неодноразові

спроби створити групу УПА – Схід успіху не мали.

213

Наказом Головнокомандувачем УПА від 15.07.1943 року на

території Галичини була створена “Українська народна самооборона”

(УНС), яка діяла на території Львівської, Дрогобицької і Станіславської

областей.

У кінці 1943 – на початку 1944 років, коли чисельність УПА

була найбільшою, в її загонах нараховувалося близько 45 тисяч бійців.

Комплектуванням УПА займалися референтури з військових справ

крайових, обласних, окружних, надрайонних і районних екзекутив

ОУН. Командний склад від командирів сотень і вище підбирався і

призначався крайовими екзекутивами з числа активних оунівців.

При головному командуванні УПА діяли школи підготовки

командних кадрів – офіцерських і підофіцерських.

УПА будувалася за військовим зразком, тобто: рій (відділення),

чота (взвод (3 рої)), сотня (рота із 3 чот), курінь (батальйон з 3-4

сотень і “роя” польової жандармерії). 2-3 курені складали загін

(бригаду), а в інших випадках 4-5 куренів складали групу – вище

військове формування УПА (Арх. спр. №372, т. 5, арк. 141-144).

Поповнення УПА йшло за рахунок добровольців з числа сільської

і міської молоді, а також мобілізації чоловічого населення. Мобілізовані

складали приблизно 60% загальної чисельності УПА.

Разом з тим, УПА широко використовувала для свого поповнення

створену німцями українську поліцію, військовополонених, що втекли

з таборів, а також осіб, які переховувалися від відправлення на при-

мусову працю до Німеччини. Пізніше в підрозділи УПА забиралися

особи, які ухилилися від призову в Червону Армію. Основною

соціальною базою УПА було селянство.

У “Святочному наказі Головного Командира Української Повстан-

ської Армії” Тараса Чупринки від 14 жовтня 1947 року (віддрукований

друкарським способом) зазначалося:

“На протибільшовицькому фронті УПА не допустила (1943 –

перша половина 1944 рр.) до заливу українських теренів большовицькою

партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних

боїв розбила орди сталінських гунів...” “...Караюча рука бійця УПА

досягла навіть найчильніших представників окупантів, як командувач

“1-м Українським фронтом” Ватутіна... Відділи УПА неодноразово