Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 54

розглядати за схемою: хто її розпочав, тобто хто був агресором і хто

був на боці агресора, а хто виступав проти нього. Не треба, мабуть,

176

доказувати С.Кульчицькому, що агресором була гітлерівська Німеччина,

на боці якої в агресії взяла участь ОУН, отже ОУН у цій війні виступала

проти антигітлерівської коаліції. Пропаганда про «боротьбу ОУН-

УПА на два фронти» – це не терен науки: ОУН-УПА не вела дій ані

проти Німеччини, ані проти збройних сил Радянського Союзу з метою

їх знищення, ці бандерівські формування не мали на це сили й засобів,

а оборонні дії ОУН-УПА проти винищуючих їх збройних сил

Німеччини й СРСР не можна називати «боротьбою» з ними. ОУН-

УПА мала лише кілька сутичок зі збройними силами СРСР, але,

зазнавши від них поразки, зійшла в підпілля.

Далі С.Кульчицький пише про «створену ОУН повстанську армію»,

як «воюючу сторону в Другій світовій війні». По-перше, УПА не була

повстанською армією, бо повстанські рухи і формування складаються

виключно з добровольців, тоді коли склад УПА в більшості був терором

залучений до неї. А якщо говорити про «воюючу сторону в Другій

світовій війні», то, за вказаною вище схемою, слід би С.Кульчицькому

вказати, на чиєму боці воювала УПА? Були дві сторони у цій війні:

антигітлерівська коаліція по одному боці, а по другому гітлерівська

Німеччина зі своїми союзниками. Даючи Міністерству Юстиції України

свою оцінку подій, С.Кульчицький повинен був неодмінно визначити –

на чиєму боці й проти кого діяла УПА?

С.Кульчицький повторює свою тезу про те, що «оунівці перебували

у перманентному стані війни з Польською державою» і тому вони

«перетворилися на природних союзників Німеччини після вторгнення

вермахту в Польщу». Отже, за С.Кульчицьким, ОУН тільки від

вересня 1939 року співпрацювала з Німеччиною, тоді коли це, просто,

фальшування історії.

Автор листа Міністерству юстиції України про «проголошення

незалежної від Росії Української держави» (тобто про так званий «Акт

30 червня 1941 року) пише як про факт, що відповідає міжнародному

праву, на що вказує написання з великої літери «Української держави» і

брак оцінки того узурпаторського кроку ОУН Бандери.

С.Кульчицький допускається фальшування історії, повторюючи

пропагандивне твердження ОУН Бандери про «створення Української

повстанської армії восени 1942 p.» тоді, коли рішення про створення

цього збройного формування ОУН Бандери зробила в лютому 1943

року і початкове називалося Українська визвольна армія (УВА), а

назву УПА ОУН Бандери привласнила від формування Тараса Бульби-

Боровця весною-влітку того ж року.

177

Кваліфікуючи УПА, С. Кульчицький пише, що її конфронтація з

Німеччиною «була однотипною з Рухом Опору у Західній Європі і

боротьбою радянських партизанів». Слід, отже, повторити, що ОУН-

УПА не провадила збройних дій проти сил Німеччини з метою їх

знищення, не знищувала шляхів постачання Німеччиною зброї і

солдатів на фронт, не пускала поїздів під укоси тощо, не було, отже,

«конфронтації» ОУН-УПА з Німеччиною, ОУН Бандери тільки

«гнівалася» на німців за наказ відкликати «Акт 30-го червня 1941

року», а сутички влітку 1943 року (тільки тоді!) з німецькою поліцією

чи жандармерією мали на меті здобути зброю і продемонструвати

гнобленому гітлерівцями населенню антинімецьку політику.

ОУН-УПА (у великій мірі «Служба безпеки») займалися чимось

іншим, ніж «протистоянням з німцями», про це, однак, С.Кульчицький

і не згадує: збройні структури ОУН Бандери (УПА, «Служба безпеки»,

«Польова жандармерія», СКВ) у 1943 році на Волині, а в 1944 році в

Галичині проводили масову, планову, доктринальну чистку польського

населення, в результаті якої мученицькою смертю впало щонайменше

120.000 польських беззахисних дітей, стариків, жінок, чоловіків. Це –

побіч 80000 українських жертв бандерівців, які впали такою ж смертю

у 1941-1950 роках.

Далі С. Кульчицький, не згадуючи ані словом про винищування

структурами ОУН Бандери ні польського, ні українського населення,

пише про «війну УПА з Армією Крайовою». Треба, отже, чітко сказати:

на Волині до грудня 1943 року польська АК не діяла, жоден документ,

в тому й документи авторства структур ОУН Бандери, взагалі не

згадує про АК, тоді коли головні хвилі масових убивств польського

населення пройшли весною, в липні і в серпні 1943 року. АК, захищаючи

польське населення, виступала тільки в Галичині до часу, коли на її

територію повернулося радянське військо, що сталося весною 1944

року. То про яку ж «війну УПА з Армією Крайовою» говорить

С.Кульчицький? Невже про зіткнення АК з УПА на території після-

воєнної Польщі? Якщо так, то С. Кульчицький повинен знати, що АК,

як сили посталої 1944 року Польської республіки, мали не тільки

право, але й обов’язок, хоч би й брутально, знищувати збройні структури

ОУН Бандери, які, очікуючи на III світову війну між Заходом і СРСР,

ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні повоєнні

території, щоб на них створити плацдарм майбутньої, фашистського

типу, української держави.

178

С.Кульчицький пише, що «протистояння УПА радянським і

польським силам діяло на користь Німеччині у війні з Об’єднаними

Націями. Протистояння УПА німецьким окупаційним силам діяло на

користь Об’єднаних Націй в їх війні з Німеччиною». Справді талмудичне

тлумачення подій. По суті це – повторювання нелогічної пропаганди

ОУН Бандери про «одночасну боротьбу ОУН-УПА проти німців і

проти Москви», а С.Кульчицький неначе й не зауважує цієї нелогічності.

Адже побоювання сил Німеччини означало б допомогу радянській

партизанці, в чому ОУН Бандери не була зацікавлена, і навпаки. Логіка

не обов’язкова бандерівським пропагандистам, але вона обов’язкова

історикові.

Підсумовуючи листа до Міністерства юстиції України, його

автор правильно пише, що «обидві ОУН є утвореннями партійного

типу, а не державними структурами, тому питання про визнання їх

воюючою стороною в Другій світовій війні позбавлене смислу».

Однак далі, мабуть з «Талмудом» у руках, він формулює: «Утворена

ОУН(Б) Українська повстанська армія є державною структурою»!!!

Якщо «державною структурою», то якої держави? Польської (бо її

учасники були громадянами Польщі); СРСР (бо ж учасниками УПА

були українці)? Прикметник «державна» (структура) походить від

іменника «держава», тоді слід би С.Кульчицькому вказати – від якої

«держави» випроваджує він прикметника «державна» (структура)? Зі

зіставлення твердження С.Кульчицького, за яким УПА була утворення

ОУН Бандери, а отже породила її «партійна структура», то яким же

чином ця ж структура стала «державною»? Чи ж це не талмудизм у

пояснюванні суті ОУН-УПА?

Раз С.Кульчицький став керівником робочої групи істориків при

Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, то він неодмінно

мав доступ до архівних документів з фондів українських архівів й

тільки з них він повинен знати дійсну, а не з пропаганди ОУН

Бандери, суть тієї ж ОУН і утвореної нею УПА. Те, що С.Кульчицький

залишається під впливом бандерівської пропаганди частково можна

пояснювати участю у названій Комісії одного з найстаріших бандерівців,

Євгена Стахіва, але це не виправдовує історика, котрий, вихований у

радянський час, послуговується такою, властивою оунівцям, лексикою,

як «державницький», «Велика Британія», «перманентна» (революція),

неначе живцем узятою з бандерівської літератури, не згадуючи вже