Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 27

вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня

1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-

вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня

1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити

минулу злочинну діяльність українського фашизму.

Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи

“Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА” (попередній варіант)

Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права

перекрутити історичне минуле.

Наведу лише декілька фрагментів:

У статті 2 проекту Закону наголошується, що “період з вересня

1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння

українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території

колишніх Союзу РСР і Української РСР”.

Протистояння було, але не “ідеологічне”, а з ОУН як служанкою

німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців органі-

зувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати

привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли

підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були

закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й

емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель

збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені

активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого

населення.

Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського

проводу ОУН, Гринів Володимир (“Кременський”) розповів:

“Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою

розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території

Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко (“Лисий”).

Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу

чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських

завдань в СРСР» [1].

Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’єкти для

диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському

тилу.

“Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, –

писав свого часу член ОУН Стецишин Богдан, – уже тоді знали, що

88

Гітлер готується до нападу на СРСР. Ми готували топографічні карти,

на яких детально відмічали місця висадки німецьких десантів» [2].

То де ж те “ідеологічне” протистояння, коли насправді – активна

співпраця зі спецслужбою іноземної держави, тобто зрада Батьківщини?

І зовсім не відповідає історичній правді спроба вважати “період

після 22 червня 1941 року до весни 1943... початком активних дій і

збройної боротьби членів ОУН проти правлячого комуністичного

режиму на території України”.

По-перше, тогочасна територія України була окупована німецькими

фашистами і тут діяв відповідний гітлерівський окупаційний режим.

По-друге, оунівці підтримували цей режим своїми збройними

загонами, у тому числі УПА, яка була створена за допомогою німців.

Це було зроблено на прохання політичного і військового керівництва

ОУН. За архівними відомостями гітлерівці передали ОУН-УПА:

“... більше 700 мінометів, близько 10 тис. станкових і ручних

кулеметів, 26 тис. автоматів, 72 тис. гвинтівок, 22 тис. пістолетів, 100 тис.

ручних гранат, 12млн патронів” [3].

Сформована й озброєна німецькими фашистами УПА мала

виконувати такі завдання:

- стримувати боротьбу населення західних областей України

проти німецько-фашистських загарбників, об’єднувати у своїх бандах

українців, незадоволених гітлерівською окупацією, і тим самим пе-

решкоджати їх переходу на бік радянських партизанів;

- під демагогічним гаслом боротьби “за визволення” спрямувати

зброю бандитів УПА проти радянських і польських партизанів, а також

проти неукраїнського населення західних областей України та східних

районів Польщі;

- поповнювати каральні німецькі загони, аби не ослаблювати сил

вермахту на Східному фронті;

- локалізувати діяльність радянських партизанських з’єднань на

Волині і Рівненщині, позбавивши їх можливості розгортати бойові дії

у всіх західних областях;

- у разі відступу окупантів з України розпочати підривну

діяльність у тилу радянських військ [4].

Все говорить про те, що у вказаний період ОУН-УПА співпра-

цювала з німецькими фашистами і діяла тільки на їх користь.

Звернемо ще увагу на твердження правників, що УПА була створена

“...для боротьби проти німецького окупаційного режиму і радянських

партизанів та частин Червоної Армії на території України”.

89

Так, боротьба проти радянських партизанів і Червоної Армії

була, але проти німців, вибачте, її не було. Що це так, читаємо з

донесення спецслужби дистрикту “Галичина” до Берліна: “ІV-н -90/444.

Таємно. Державної ваги. Лемберг (Львів), 15 квітня 1944 р.

... УПА вітає домовлення, укладені між загонами УПА і німця-

ми. Українська поліція була прийнята у ряди УПА, бо після відходу

німців вона залишилася без всякого захисту. Зв’язок з керівними осо-

бами ОУН-УПА має винятково цінне і важливе значення для поліції

безпеки, бо вони дають розвідувальні матеріали про наших державних

ворогів і полегшують роботу поліції безпеки» [5].

Ці та інші обставини ОУН-УПА не воювала проти гітлерівців.

Були окремі випадки стихійних нападів проти німців, але вони жорстоко

придушувалися Службою безпеки ОУН. Ознайомимось з директивою

СБ ОУН від 27 жовтня 1943 р. з цього питання:

“Особливу увагу треба звернути на виступи членів УПА проти

німців, застосовуючи карні методи, аж до розстрілу” [6].

Вважаю, що далі коментувати питання боротьби УПА проти

німців немає потреби.

І ще. Автори проекту згадуваного Закону, захищаючи організаційну

структуру ОУН, пропонують “період з середини 1944 р. до середини

50-х років визнати як період громадянської війни в Україні”.

Що на це можна зауважити? Не було ніякої громадянської війни,

а був розгул бандитизму, підтриманий розвідками США і Велико-

британії. Спецслужби вказаних держав із числа членів ОУН за згодою її

керівництва вербували агентуру, навчали її шпигунській, диверсійній

і терористичній справі і різними шляхами закидали її на територію

України. Ці агенти виконували спеціальні завдання, підтримували

фінансово, морально і зброєю поодинокі підпільні боївки ОУН, які

виконували завдання іноземних спецслужб та своїх бандватажків.

Наведемо декілька прикладів з великої кількості. Під час проведення

оперативної радіогри “Траса” з американською розвідкою і закордонним

Представництвом Української Головної Визвольної Ради (ЗПУГВР)

органами держбезпеки була захоплена велика кількість агентів

американської розвідки, вони ж емісари ОУН. Ця радіогра була при-

пинена у 1952 р. після захоплення резидента американської розвідки –

члена ОУН Охрімовича та його групи. Всі вони були притягнуті до

кримінальної відповідальності.

А під час проведення радіогри “Звєно” з англійською розвідкою

і закордонними частинами ОУН (ЗЧОУН) в 1950-1960 роках на тери-

90

торію України було виведено і захоплено більше 30 агентів англійсь-

кої розвідки, вони ж емісари ОУН [7].

Є у цьому проекті і світла думка. У статті 5 читаємо:

“Не підлягають реабілітації члени ОУН, вояки УПА, які у роки

Великої Вітчизняної війни та повоєнний час вчинили злочини проти

людяності відповідно до норм міжнародного права”.

Але це питання, по суті, вирішене Законом України від