Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр - Страница 30

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самі відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру.– Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

– Ні,– сказав Пух.

– Мабуть, моя десь застрягла,– сказав Ру.– Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка – застрягалочка?

– Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,– сказав Кролик.

– Пацю, он твоя!.. – раптом сказав Пух.

– Моя сірувата,– сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

– От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки його паличка, а це означало, що він виграє.

– Випливає! Он вона, о-о-н! – сказав Пух.

– А ти певен, що то моя? – схвильовано кувікнув Паць.

– Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це – Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

– Іа! Іа-а! – загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

– Та це ж наш Іа! – захоплено запищав Крихітка Ру.

– Невже? – озвався Іа. – А я все думав: "Хто ж це такий?" – Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

– Я зовсім не знав, що ти також граєшся,– сказав Крихітка Ру.

– Я не граюся,– відповів Іа-Іа.

– Іа, що ти там робиш? – спитав Кролик.

– Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

– Ой Іа! – з розпачем вигукнув Пух.– А що ж ми... я хочу сказати, а як же ми... ти гадаєш, якщо ми...

– Саме так, – сказав Іа-Іа.– Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

– Диви, диви! Він крутиться на одному місці! – сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

– А чом би й ні? – холодно озвався Іа-Іа.

– І я теж умію плавати! – гордо сказав Крихітка Ру.

– Тільки не крутячки,– відповів Іа-Іа.– Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,– вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,– та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо – це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

– Здається, я щось придумав,– озвався нарешті Вінні-Пух.– Але я не певен, що це те, що треба.

– Я теж,– сказав Іа-Іа.

– Кажи, Пуше,– сказав Кролик.– Що ти там придумав?

– Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одного боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

– Це просто чудова думка,– сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

– Дуже чудова! – сказав Іа.– Коли я захочу, щоб мене прибили, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

– А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? – занепокоєно спитав Паць.

– Або що, як ми ненароком не поцілимо в нього? – сказав Іа.– Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

– Я її не кину, я її просто впущу, Іа,– пояснив він.– Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

– Ні,– сказав Іа-Іа.– Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

– Слухай, Пуше,– сказав він,– коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

– Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

– Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

– Ні,– сказав Іа-Іа.

– Давай! – скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом – саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,– біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

– Ой Іа, який же ти мокрий! – сказав Паць, помацавши ослика.

– Молодець, Пуше, – великодушно сказав Кролик.– Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

– Яка ще там Думка? – спитав Іа-Іа.

– Отак прибити тебе до берега.

– Прибити? Мене? – здивувався Іа-Іа.– Мене? Прибити? То ви гадаєте – мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.

– Це неправда, ти не жбурляв,– прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.

– Мені теж так здається,– схвильовано озвався Пух.

– Іа-Іа – він завжди так,– сказав Паць.– А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.

Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.

– Як же ти туди впав? – спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.

– Я не впав,– відповів Іа-Іа.

– Але ж як ти...

– Мене пхнули,– сказав Іа-Іа.

– Ой,– зацікавлено писнув Крихітка Ру,– тебе хтось штурхонув?

– Мене хтось пхнув. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте – думав! – якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно пхнули.

– Ой Іа! – зойкнули всі в один голос.

– А ти певен, що ти не посковзнувся? – розсудливо спитав Кролик.

– Авжеж, я посковзнувся. Коли ти стоїш на слизькому березі Річки і хтось зненацька тебе пхне у спину, ти неодмінно посковзнешся. Хіба може бути інакше?