Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 58

Софі прочитала:

Слова ці здивували Софі, але навряд чи вони могли служити переконливим доказом.

— Тут нічого не сказано про одруження.

— Навпаки, — усміхнувся Тібінґ і показав на перший рядок. — Будь-який фахівець, що знається на арамейській, скаже вам, що слово «супутниця» в ті часи буквально означало «дружина».

Ленґдон кивнув на знак згоди.

Софі ще раз перечитала перший рядок: «А супутниця Спасителя — Марія Магдалина».

Тібінґ погортав книжку і знайшов іще кілька уривків, які, на подив Софі, чітко свідчили, що між Магдалиною та Ісусом були романтичні стосунки. Читаючи ці рядки, Софі раптом згадала, як колись, коли вона ще була школяркою, до них із дідусем завітав розлючений священик.

— Чи тут мешкає Жак Соньєр? — грізно поцікавився він, дивлячись згори донизу на юну Софі, що відчинила двері. — Я хочу поговорити з ним про його статтю. — У руках священик тримав газету.

Софі покликала дідуся, і чоловіки зачинилися в кабінеті. «Дідусь написав щось у газету?» Софі швидко побігла до кухні і знайшла вранішню газету. Ім’я дідуся було під статтею на другій сторінці. Софі прочитала цю статтю. Усього вона не зрозуміла, але загалом там ішлося про те, що під тиском священнослужителів французький уряд заборонив, показ американського фільму із назвою «Остання спокуса Христа», у якому Ісус кохається з жінкою на ім’я Марія Магдалина. Дідусь писав, що, заборонивши цей фільм, Церква забагато на себе взяла.

«Не дивно, що священик розгнівався», — подумала Софі.

— Це порнографія! Блюзнірство! — кричав той, вибігши з кабінету й кинувшись до вхідних дверей. — Як ви тільки можете це схвалювати! Цей американець Мартін Скорсезе просто богохульник, і у Франції Церква йому трибуни не дасть! — із цими словами священик вискочив на вулицю, гримнувши дверима.

Прийшовши до кухні, дідусь побачив Софі з газетою і наморщив чоло.

— Ти, бачу, часу не гаєш.

— То ти гадаєш, що Ісус мав подругу?

— Ні, люба. Я лише сказав, що Церква не повинна диктувати, що нам слід думати, а чого не слід.

— То Ісус справді мав подругу?

Кілька секунд дідусь мовчав.

— А якщо й так, то що в цьому поганого?

Софі замислилась, а тоді знизала плечима.

— Мені однаково.

Сер Лі Тібінґ не замовкав.

— Не буду втомлювати вас численними свідченнями, що Ісус і Магдалина були одружені. Сучасні історики це з’ясовували аж надто ретельно. Натомість хочу звернути вашу увагу на таке. — Він показав на ще один уривок. — Це з Євангелія від Марії Магдалини.

Софі не знала про існування Євангелія зі слів Марії Магдалини. Вона прочитала:

— Вони говорять про Марію Магдалину, — пояснив Тібінґ. — Петро ревнує.

— Тому що Ісус обрав Марію?

— Не тільки. Йдеться не просто про любов, а про щось значно більше. Згідно з Євангеліями, цієї миті Ісус запідозрює, що незабаром Його схоплять і розіпнуть на хресті. Тож Він дає Марії Магдалині вказівки, як керувати Церквою, коли Його не стане. А Петро обурюється, бо не хоче грати другу скрипку після жінки. Наважуся припустити, Петро був трохи жінконенависником.

Софі не вірила власним вухам.

— Але ж це Святий Петро. Скеля, на якій Ісус побудував свою Церкву.

— Так, той самий Петро, тільки з одним уточненням. Згідно з цими незміненими Євангеліями, не Петрові Христос давав вказівки, як заснувати Християнську Церкву, а Марії Магдалині.

Софі подивилась на нього.

— Ви хочете сказати, що Християнською Церквою мала керувати жінка?

— Так планувалося. Ісус був справжнім феміністом. Він віддавав майбутнє своєї Церкви в руки Марії Магдалини.

— А Петрові це не подобалося, — вставив Ленґдон, показуючи па «Таємну вечерю». — Ось він, Петро. Бачиш, да Вінчі добре знав, як Петро ставився до Марії Магдалини.

Софі знову заніміла з подиву. На фресці Петро злостиво нахилився до Марії Магдалини й підніс долоню ребром до її горла. Той самий погрозливий жест, що на «Мадонні в скелях»!

— А ось іще, — сказав Ленґдон, показуючи тепер на апостолів поряд із Петром. — Якось лиховісно, правда?

Софі придивилась і побачила, що з-поміж апостолів вистромляється чиясь рука.

— Що в цій руці? Кинджал?

— Так. Але от дивина. Якщо порахувати всі руки, то виявиться, що ця рука... зайва. Вона без тіла. Нічия.

У Софі голова пішла обертом.

— Пробачте, але я все одно не розумій, як із цього всього випливає, що Святий Ґрааль — це Марія Магдалина?

— Ага! — знову вигукнув Тібінґ. — Ось ми й підійшли до суті! — Він знову повернувся до столу, витяг з-під паперів якусь велику схему і розгорнув її перед Софі. Це було докладне генеалогічне дерево. — Мало хто знає, що Марія Магдалина була не лише правою рукою Христа, а й знатною жінкою.

Софі прочитала напис над генеалогічним деревом.

— Ось Марія Магдалина, — сказав Тібінґ і тицьнув пальцем близько верхівки дерева.

Софі здивувалась:

— Вона була з дому Веніяміна?

— Авжеж, — підтвердив Тібінґ. — Марія Магдалина мала царське походження.

— А мені здавалося, що вона була бідна.

— Марію зробили повією, щоб нікому й на гадку не спало, що вона походила зі знатної родини.

Софі знову подивилась на Ленґдона, і той знову кивнув. Тоді вона запитала Тібінґа:

— А чому Церкву не влаштовувало, що в жилах Магдалини текла царська кров?

Англієць усміхнувся.

— Дитинко, Церкву не влаштовувала не так царська кров Марії Магдалини, як її зв’язок з Ісусом, який також був царського роду. Як вам відомо, в Євангелії від Матвія сказано, що Ісус походив з дому Давида. Він був нащадком царя Соломона — царя юдеїв. Одружившись із спадкоємицею могутнього дому Веніяміна, Ісус об’єднав два царські роди і створив потужний політичний союз, а згодом міг претендувати на трон і відновити династію царів, як це було за Соломона.

Софі відчула, що Тібінґ нарешті впритул наблизився до суті.

А той тим часом пожвавився.

— Легенда про Святий Ґрааль — це легенда про царську кров. «Чаша з кров’ю Христа», що згадується в ній, це насправді... Марія Магдалина — утроба, що несе царську кров Ісуса.

Ці слова луною відізвалися в просторій залі і лише тоді дійшли до свідомості Софі. Марія Магдалина несла в собі царську кров Ісуса Христа?

— Але це означає, що в них... — вона змовкла і подивилась на Ленґдона.

— Була дитина, — спокійно договорив той за неї.

Софі не могла отямитись.

— Увага! — проголосив Тібінґ. — Ось вам найбільша таємниця в людській історії. Ісус Христос не лише мав дружину — він ще й був батьком. Люба моя, Марія Магдалина була Священною Чашею, що несла в собі царську кров Ісуса Христа. Вона була тим лоном, що мало продовжити Його рід, тією лозою, на якій з’явився священний плід!

У Софі мороз пішов по спині.

— Але як можна було протримати це в таємниці стільки років?

— Боже мій! — вигукнув Тібінґ, — Та в якій же таємниці?! Царська кров Ісуса Христа стала темою найживучішої легенди за всі часи — легенди про Святий Ґрааль. Про історію Марії Магдалини, удаючись до різноманітних метафор, століттями кричать на всіх перехрестях. Вона всюди — варто лише розплющити очі.

— А документи Санґріл? — запитала Софі. —У них міститься доказ, що Ісус мав нащадка?