Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча - Бриних Михайло - Страница 4

- Почті шо нє. Када вперше іграв у турнірі з нормою міжнародного мастєра - тада бувало, у кожній другій партії почті. А потім воно якось вировнялось.

- На жаль, в жизні - на відміну од шахмат - ми не маємо впливу на врем’я. Воно шурує по своїм законам, і з нами не спішить ділицця намірами, куда і як бистро потече. Часто кажицця, шо ти тіки розіграв дибют - і вдруг бачиш, як висить твій флаг. А потім - хлоп! - і невидимий суддя добавляє ще трохи часу. Паршиво тіки, шо ти нікада не знаїш, який контроль - останній. Но єзть у мене чуство, шо саме зараз треба бліцувать по-сумашедшому. Нам главне - не ронять фігури на пол, і не перекидать часи. І ще, канєшно, уповати на суддю.

Звук битого стікла був явно слішком мощним саундтреком до етої синтенції. Міші показалось, шо це стікло розбилось прямо в його голові. Тяжола портьєра з грохотом обрушилась, потянувши за собою внушитільний карніз. Доктор Падлюччо прищурився; ше нікада Міша не бачив на обличчі свого наставніка столь рішитільної ігри світла й тіні. Це було не обичне світло, - у ньому вдруг вспихнули ярко-красні язики огня; комната почала наповнюватись страшно їдким димом. Ще один звінящий удар - і в оконну дирку увалився зажжонний шар, похожий на футбольний мяч, загилений форвардом-чортякою прямо із ада. Міша саме збирався пошутить, шо при таки штрафних ударах лучче не ставати гордо в стєнку, а тупо здриснути куда подальше, но тут послєдував новий удар, й черговий згусток круглого пламєні, зрикошетивши від стола, угодив мальчіку прямо в щуплу грудь. Рикнувши шото неразборчиве, доктор Падлюччо ухопив учініка попід руки і поволок вон із комнати. Міша брикався, мотав головою і дажи сказав пару плохіх слов, - у іншій ситуації доктор навірняка отріагірував би на таку вольность болєзнінним щолбаном, но зараз на це не було врем’я.

- Ти як, не сильно ушибся? - тільки й спитав.

- Нічо собі вопросік! У мене навірняка ожог второї стєпєні! І множествінний ушиб грудної клєтки - оно і руку тяжило піднять. Харашо хоть, шо рикашетом зачепило. А якби пряміком в башку?

З кімнати почувся ше один стікляний взрив. Доктор бистрінько оцінив стан здоров’я Міші на чотку троєчку з плюсом, а тому сказав:

- Біжи у ванну, возьми там возлі умивальника кульок з мідікамєнтами, намочи полотєнце і шуруй сюда, а я тим часом визову пожарних, - і він вернувся обратно в комнату, затянуту димом, як на Новий год.

Міша отетеріло послухався - й почовгав у ванну, питаясь на ходу стягнути з себе запачкану й слігонца обпалену фудболку. Включивши світло, він аж заплющив очі, - Міша ніколи не розумів, нафіга вкручувать у ванній комнаті пару лампочок по двісті ват, када вона ще й виложена білою плиткою да обладає зіркальним потолком. Примружившись, він підійшов до умивальника й одкрив кран. Звідти спершу харкнуло водяним плювком, а потім раздався такий звук, який би личив більше зневодненому організму серед пустелі, при дурній попитці покликати когось на помощ. З гарячою водою - та сама парадігма. Ругнувшись, Міша нашарив кульок, де валялись всякі тюбіки да упаковкі, й уже потянувся за білим махровим рушничком, як в кранах і у водостоці знову раздались якіто звуки. Це були принципіально інші звуки, - нічого общого із пересохшим горлом і пересушеною полостью рта. Там шось забулькало, но не водою. На стєнках умивальника з’явились каплі. Густий, кровавого цвєта й такого ж качіства потік устрімився зі стічної труби, хоть як це протівоєстєствінно й некрасіво.

- Ти довго там будеш копацця? - прокашляв з іншї комнати голос доктора.

Міша хотів було брякнути шось недбале, тіпа: “Да ща, іду”, но связки перестали йому повинувацця разом із мишцами ніг, - він попросту не міг одойти від ацкого умивальника, з якого хлинула натуральна кравіща, зі згустками непонятної плоті. Понятно було тільки, шо плоть ця явно ізмільчонна самим ізувєрським способом. Із водостока через секунду-дві вже лупив настоящій фонтан, - навколо бракувало тіки толпи вампіров, які б чокались фужерами, либились і гукали: “Гарсон, ішо шампанского!”. Цей кашмар виляпувався Міші на штани, запачкав йому рану на груді, й кілька обільних капіль досягли дажи обличчя. Мальчік машинально витер лицьо і глянув на ладонь. Це діствітільно була кров, курва мать. Рука його дрожала. Підвівши погляд, на Мішу чекав ше один крайнє жуткій сюрприз: замість його отраженія, на мальчіка зирив оскал крайнє неприятного чувака. Вродє це й не дзеркало було, а вікно маршрутки. Мальчіку показалось, шо він вже дето бачив цю кромєшну морду, - й када до нього дійшло, звідки навідався цей зловєщий глюк, він нарешті закричав, утратив связь з реальністю і сповз на підлогу разом із банним халатом, за которий ухватився в останню мить, будто сподіваючись, шо то його завєтна нить Аріадни.

Доктор Падлюччо тим часом остірвінєло гатив у двері ванни - вони оказались закриті зсередини. Бистро просчитавши всі два варіанти подальшого промідлєнія, доктор провів каротку рокіровку на кухню - це був не самий луччий, но єдиний прийнятний в даній позиції ход. Назад він вернувся з ломом, проти якого дажи сили ада виявились безсилі, як каратісти проти атомної бомби. Два-три недюжиних усілія - й замок отвалився, поламавшись пополам. Доктор уже не вперше в житті благословив китайських виробників фурнітури, які икономлять на залізі й подмішують туда якогото крихкого і непрочного гамна; для лома радянської епохи це нікудишній суперник.

Картіна, яку доктор Падлюччо побачив у ванні, показалась йому странною та нілєпою. Ще в більшій мірі, ніж вогненні шари, которими закидали квартіру якіто інфернальні хулігани (а в доктора, канєшено жи, були підстави думать, шо це не обичні дєцкі шалості).

Міша лежав на полу ванної, попрощавшись із сознанієм, но це було не саме страшне - він задихався. Його шию й нижню часть обличчя обплітали якісь немислимо противні водорості, шо спускалися із умивальника, прямо із дирки водостока. Сліди грязі на білих кахлях доповнював гнилуватий йодований запах - Падлюччо узнав його, і відчув, як сам оказався на порозі провала в небуття. Када його закрили в подвалах старого Бангкока, цей запах доктор запомнив на всю жизнь. Тоді він у пошуках свого чисто шахматного Грааля пішов слігонца не тією дорогою, і примудрився застрибнуть на тириторію тріади. Це був єдиний випадок в його житті, када він втратив віру, шо колись ізнов побачить сонце.

Одігнавши наваждєньє, він знову підхопив Мішу під руки й потянув до вихода з квартири - двері були распахнуті й, хвала пінсіонному фонду, на порозі стовбичило кілька сусідів; усі дряхлінькі, з палочками та авоськами, а тому дуже любознатільні. Як показує практіка, проти такого контінгєнта сили темряви тоже зачастую пасують.

Етажом ниже (чи више) хтось одчаяно лементував про пожар, умудряясь перекрикувати пожежні сірєни, - цей звук для доктора казався щаз прекрасніший, ніж соло на волинці у виконанні шотландського гвардійця.

- Куда ви його тащите? Нада скору визвать! Міліцию! - заботліва бабулька зацепила палкою Падлючча за праву ногу, від чого він, з Мішою на руках, мало не покотився сходами.

- Я сам доктор! - рявкнув він у відповідь і в щитані секунди, здолавши шість лєснічних прольотів і орди пучоглазих сусідів, оказався під під’їздом. Його вєрне транспортне срєдство - Таврія-“зубило” - оказалось, на превеликий подив, не ушкоджене. Закинувши Мішу на заднє сидіння (впрочім, варто було відкинути сідушку переднього кресла на мєсто, як мальчік скотився на пол; доктор рішив, шо так буде дажи лучче), й запригнув у салон. Када він тіки виїжжав на дорогу, пажарніки нарешті розмотали шланг.

“Пожалуй, я б тожи приняв душ”, - подумав доктор, но тут таки пристидив себе за глупость. Звук ще однієї сірєни, шо долинав із-за угла, заставив його мощніше вдавить підаль газа. Спілкування з міліцією могло б разрушить всі його надії навіть при самому благопріятному ісході.

Через мінут сорок він припаркувався недалеко від Ботанічіского сада. Міша оклигав і глупо кліпав глазами, вселяючи в доктора радость і оптимізм.